Під час обстрілу Чорнобаївки уламок ворожого снаряда поранив місцеву жительку Юлію Григор'єву, розтрощив стегнову кістку. Лікарі намагалися врятувати ногу, але зрештою довелося її ампутувати. Молода дівчина перенесла вже дев’ять операцій, а попереду ще дуже довга і важка реабілітація.Це сталося 23 листопада, десь о пів на другу, - розповідає батько Юлі, пан Василь.
- Ми завжди у такий час корів доїмо. Я допомагав дружині Тамарі відро нести до сараю, бо вона і так важко пересувається через хворобу. А Юля пішла, молоко процідила і поверталася до нас. І тут таке… Не летіло, не свистіло. Оглушило, я навіть не втямив, що воно, звідкіля ...
Один зі снарядів розірвався за п’ять метрів від Юлі. За мить - ще два вибухи. Собаку вбило на місці. Уламки його будки розкидало по вулиці.
Пан Василь майже повністю втратив слух. Каже, голова досі як не його, дзвенить всередині. І руки нічого втримати не можуть, усе випадає.
Від пережитого стан пані Тамари ще погіршився. До того ж з’явилася забудькуватість - буває важко пригадати дати, якійсь події, слова.
Того дня під час обстрілу в Чорнобаївці постраждало семеро людей: троє загинуло, черверо отримали поранення.
Тамара та Василь Григор'єви - пенсіонери. Здоров’я не дозволяє жінці працювати, а пенсії ледь вистачає на ліки. Чоловік і хотів би влаштуватися на роботу, але, як він сам каже, кому потрібен глухий працівник?
Раніше Медіаплатформа “Вгору” розповідала історію жителя селища Велетенське Білозерської громади “Олександр Гречко: “Мене врятував будинок сусіда”.
Вгору
Один зі снарядів розірвався за п’ять метрів від Юлі. За мить - ще два вибухи. Собаку вбило на місці. Уламки його будки розкидало по вулиці.
Пан Василь майже повністю втратив слух. Каже, голова досі як не його, дзвенить всередині. І руки нічого втримати не можуть, усе випадає.
Від пережитого стан пані Тамари ще погіршився. До того ж з’явилася забудькуватість - буває важко пригадати дати, якійсь події, слова.
Василь і Тамара Григор'єви
Коли батьки змогли підхопитися й кинутися до доньки, Юля була при тямі, викликала “швидку”.Така велика кровотеча була, а дитина, уявляєте, трималася, сама викликала, - утираючи сльози продовжує важку розповідь пані Тамара. - І сусідка теж “швидку” викликала. Тут якраз повз їхали військові, два солдатики. Почули, що в нас крик, заскочли у двір і надали першу медичну допомогу. Поперев'язували жгутами ніжку донечки. І одразу “швидка” вже приїхала. В Херсоні зробили три операції, складали ніжку, хотіли врятувати. Потім до Миколаєва перевезли. І там ще три операції зробили. Але потім відкрилася кровотеча. Юлю забрали в реанімацію. З доктором телефоном розмовляли, питала: “Як нам бути? Як нам далі?”. А він каже: “Ми тягнули до останнього, думали врятувати ніжку. Але тут ситуація вже кризова. Давайте будемо ампутувати”... Як їй це все пережити? Чому? Хай би таке зі мною сталося, Бог з ним. Я все-таки вже трошки прожила на світі. А це ж дитиночка, молода, незаміжня, така весела завжди була, непосидюча. За що їй таке?
Того дня під час обстрілу в Чорнобаївці постраждало семеро людей: троє загинуло, черверо отримали поранення.
Тамара та Василь Григор'єви - пенсіонери. Здоров’я не дозволяє жінці працювати, а пенсії ледь вистачає на ліки. Чоловік і хотів би влаштуватися на роботу, але, як він сам каже, кому потрібен глухий працівник?
Раніше Медіаплатформа “Вгору” розповідала історію жителя селища Велетенське Білозерської громади “Олександр Гречко: “Мене врятував будинок сусіда”.
Вгору