Військовий загинув за два дні до народження синаКомандир другого відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти військової частини А 4733, 21-річний солдат Олександр Катран загинув 26 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Мар’їнки на Донеччині.Олександр родом із Нової Каховки Херсонської області. Після школи пішов навчатися на бармена-офіціанта й працював за фахом, постійно підвищуючи кваліфікацію.
Невдовзі разом із батьками поїхав у Польщу, але вирішив повернутися до України та пішов на строкову службу. Коли хлопець її проходив, розпочалася повномасштабна війна, тож навесні 2023 року військовий вже уклав контракт зі Збройними силами.
- Саша був дуже добрим, – згадує дружина Анастасія. – Настільки добрих людей, як він, я взагалі не зустрічала. Якось на вулиці до нас підійшов хлопчик і попросив грошей на лікування тата. Саша купив два пакети продуктів, завіз цього хлопчика додому, лишив його батькам гроші, залишив свій номер телефону, аби вони зверталися. І так він ставився до всіх, хто просив про допомогу, намагаючись підтримати. Мій чоловік займався спортом, обожнював музику, йому подобалося танцювати, а ще – дуже любив готувати і ремонтувати свій автомобіль, на якому вчився їздити.
Зі своєю майбутньою дружиною Олександр познайомився під Краматорськом, де вона тоді проживала, а він ніс службу. Вони спілкувалися у соцмережах, зустрічалися, якщо була можливість, а потім вирішили одружитися. За словами Анастасії, чоловік був упевнений, що це – кохання всього його життя. Молоді люди розписалися, коли Олександр перебував у відпустці, планували з часом обвінчатися.
Молоде подружжя ніби відчувало, що часу набутися разом у них небагато. Вони постійно намагалися бути поруч. Анастасія приїздила до чоловіка в Житомир, коли його туди перевели, а потім знімала житло у селі в Запорізькій області, де дислокувався підрозділ Олександра.
Військовий дуже зрадів, коли дізнався про вагітність дружини. Одразу сказав, що у них буде син, що згодом підтвердили результати УЗД. Пара вирішила, що сина назвуть Матвієм. Олександр спланував, як його виховуватимуть. Чоловік мріяв оселитися з сім’єю в Житомирі, планував після війни працювати інкасатором.
За словами Анастасії, Олександр періодично заводив розмови, що може загинути на війні. Кілька разів він розповідав, що потрапляв під сильні обстріли. Подружжя домовилося: якщо раптом із кимось з них щось трапиться, сина виховуватиме той, хто залишиться живим.
Незадовго до народження дитини Олександр отримав контузію, але на лікування не поїхав, бо збирався до дружини. Проте так і не зустрівся з нею й не побачив свого єдиного сина.
- 26 грудня 2023 року мій чоловік поїхав на завдання, а я вже була в лікарні, – розповідає Анастасія. – Він написав, що любить мене, а через кілька годин загинув. Я про це ще не знала й чекала, що він мені напише. 27 грудня я вже почала панікувати, телефонувала побратимам чоловіка, але вони мені обіцяли перетелефонувати, а потім не відповідали. Його командир говорив, що він перебуває на завданні. 28 грудня мені повідомили, що мій Саша загинув, і через кілька хвилин у мене розпочалися пологи.
Олександра Катрана поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі – місті, куди він хотів повернутися. Дружина не змогла бути на його похороні, адже впродовж місяця перебувала з сином у лікарні. Невдовзі вона з дитиною теж переїхала в Житомир, де знімає житло. Каже, що зробила це, щоб бути поруч із чоловіком.
- Саша дуже любив своїх побратимів, – говорить дівчина. – Казав, мені, що вони – така ж його сім’я, як і я. Він міг віддати їм останні гроші, якщо було потрібно. Після загибелі чоловіка його побратими телефонували мені і плакали. Їм так само важко, як і мені, повірити, що Саші вже немає.
Анастасія стала вдовою у 18 років. У пам’ять про коханого в неї залишилося два татуювання: одне – його подарунок на її день народження, а інше зображення вони зробили обоє, воно було їхнім оберегом і символом любові, що ніколи не мине. Маленький Матвійчик теж постійно нагадує про Олександра, він дуже схожий на свого тата.
Військовослужбовець Олександр Катран за життя був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест», а після його загибелі дружина зареєструвала петицію про присвоєння воїну звання «Герой України» посмертно. Наразі вона зібрала понад 8600 з 25 000 необхідних голосів.
Укрінформ
- Саша був дуже добрим, – згадує дружина Анастасія. – Настільки добрих людей, як він, я взагалі не зустрічала. Якось на вулиці до нас підійшов хлопчик і попросив грошей на лікування тата. Саша купив два пакети продуктів, завіз цього хлопчика додому, лишив його батькам гроші, залишив свій номер телефону, аби вони зверталися. І так він ставився до всіх, хто просив про допомогу, намагаючись підтримати. Мій чоловік займався спортом, обожнював музику, йому подобалося танцювати, а ще – дуже любив готувати і ремонтувати свій автомобіль, на якому вчився їздити.Зі своєю майбутньою дружиною Олександр познайомився під Краматорськом, де вона тоді проживала, а він ніс службу. Вони спілкувалися у соцмережах, зустрічалися, якщо була можливість, а потім вирішили одружитися. За словами Анастасії, чоловік був упевнений, що це – кохання всього його життя. Молоді люди розписалися, коли Олександр перебував у відпустці, планували з часом обвінчатися.Молоде подружжя ніби відчувало, що часу набутися разом у них небагато. Вони постійно намагалися бути поруч. Анастасія приїздила до чоловіка в Житомир, коли його туди перевели, а потім знімала житло у селі в Запорізькій області, де дислокувався підрозділ Олександра.Військовий дуже зрадів, коли дізнався про вагітність дружини. Одразу сказав, що у них буде син, що згодом підтвердили результати УЗД. Пара вирішила, що сина назвуть Матвієм. Олександр спланував, як його виховуватимуть. Чоловік мріяв оселитися з сім’єю в Житомирі, планував після війни працювати інкасатором.
За словами Анастасії, Олександр періодично заводив розмови, що може загинути на війні. Кілька разів він розповідав, що потрапляв під сильні обстріли. Подружжя домовилося: якщо раптом із кимось з них щось трапиться, сина виховуватиме той, хто залишиться живим.
Незадовго до народження дитини Олександр отримав контузію, але на лікування не поїхав, бо збирався до дружини. Проте так і не зустрівся з нею й не побачив свого єдиного сина.- 26 грудня 2023 року мій чоловік поїхав на завдання, а я вже була в лікарні, – розповідає Анастасія. – Він написав, що любить мене, а через кілька годин загинув. Я про це ще не знала й чекала, що він мені напише. 27 грудня я вже почала панікувати, телефонувала побратимам чоловіка, але вони мені обіцяли перетелефонувати, а потім не відповідали. Його командир говорив, що він перебуває на завданні. 28 грудня мені повідомили, що мій Саша загинув, і через кілька хвилин у мене розпочалися пологи.
Олександра Катрана поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі – місті, куди він хотів повернутися. Дружина не змогла бути на його похороні, адже впродовж місяця перебувала з сином у лікарні. Невдовзі вона з дитиною теж переїхала в Житомир, де знімає житло. Каже, що зробила це, щоб бути поруч із чоловіком.- Саша дуже любив своїх побратимів, – говорить дівчина. – Казав, мені, що вони – така ж його сім’я, як і я. Він міг віддати їм останні гроші, якщо було потрібно. Після загибелі чоловіка його побратими телефонували мені і плакали. Їм так само важко, як і мені, повірити, що Саші вже немає.
Анастасія стала вдовою у 18 років. У пам’ять про коханого в неї залишилося два татуювання: одне – його подарунок на її день народження, а інше зображення вони зробили обоє, воно було їхнім оберегом і символом любові, що ніколи не мине. Маленький Матвійчик теж постійно нагадує про Олександра, він дуже схожий на свого тата.Військовослужбовець Олександр Катран за життя був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест», а після його загибелі дружина зареєструвала петицію про присвоєння воїну звання «Герой України» посмертно. Наразі вона зібрала понад 8600 з 25 000 необхідних голосів.
Укрінформ