Степанівка – селище за десять кілометрів від Херсона. До війни тут жило близько 5 тисяч осіб. У березні 2022 року його окупували російські загарбники. Місцеві з жахом згадують дні неволі та з притаманним херсонцям запалом кажуть: «Ми їм не скорилися!»Коли селище звільнили від загарбників, з нього виїхала більшість жителів, адже, відступаючи, ворог знищив майже всю інфраструктуру.
Згодом люди почали повертатися. Тепер у Степанівці живе 2700 осіб, з них 230 – діти. Школи й садочки тут не працюють, і маленьким мешканцям дуже не вистачає спілкування з однолітками у колективі.
СОЛОДОЩІ ДЛЯ ДІТЕЙ
Організували подорож одеський медійник Сергій Панащук та співвласник кафе-пивоварні Олексій Симоненко.
Сергій Панащук та Олексій Симоненко
Вільний від роботи час Сергій Панащук присвячує волонтерській діяльності.
- Неможливо бути журналістом, бачити, з якими проблемами стикаються люди, та нічого з цим не робити. Допомагаючи людям і одночасно висвітлюючи їхні проблеми, ми сподіваємося привернути увагу громадськості, щоб ті, хто потребують допомоги, не залишилися непоміченими. Роботи у Степанівці немає, і батькам дітей доводиться їхати на заробітки до Херсона. Багато людей бояться там працювати через обстріли, тож родини розраховують лише на гуманітарну допомогу. Типовий продуктовий набір призначений насамперед для виживання, та не містить смаколиків для дітей, – каже Сергій Панащук.
Олексій Симоненко підтримує товариша і додає: «Дійсно, ми просто хотіли принести радість дітям».
Наша ж участь у проєкті була дуже скромна: ми пакували солодощі у пакети та пильнували, щоб ніхто з дітей не пішов з пункту видавання без смачного подарунка.
- Якщо привезуть щось «не таке», як от зараз ви, у нас діти – у пріоритеті. Не консерви й крупи. В нас не працюють школи й садки, дітям не вистачає розвитку в колективі, не вистачає того, що має бути в дитинстві. Коли вперше після окупації на Новий рік до нас приїхали волонтери та привезли аніматорів, діти були у захваті. Вони обліпили того Діда Мороза та на годину вистави забули, що навкруги – війна. Їхні очі блищали від щастя. А мені було важко стримати сльози, адже на фоні такого контрасту розумієш, яку важливу частину життя в нас забрав ворог, – розповідає Олена Простінська, волонтерка зі штабу гуманітарної допомоги в Степанівці.
Жінка розказала нам, що після деокупації у селищі не було гуманітарного штабу, і пакунки з допомогою, які почали надходити до села, просто звозили до магазину. Там їх розбирали усі охочі.
- Не вели ніякого обліку. Якийсь пияка міг забрати одразу три пакунки, а потім лежачий дідусь чи мама з дитиною, які не встигли прийти на роздачу, залишалися ні з чим. Я взялася організувати штаб видачі гуманітарної допомоги, де буде вестись облік гуманітарки, – каже Олена.
Тимчасом роздавання ласощів завершується, останній пакет видаємо жінці з дівчинкою лялькової зовнішності, в якої очі – блакитніші за небо. Маленька тихенько заглядає у пакет і виймає звідти плитку шоколаду. Дитина усміхається і дякує нам. Її звуть Аня.
Аня
ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД РОСІЯН ПОЧУЛА ПО РАДІО
- Коли нас деокупували, не було ні світла, ні інтернету. Дівчата відкрили цей гумштаб та роздавали допомогу. Я прийшла сюди за памперсами для Ані, і волонтерки попросили допомогти їм пошити прапори, – в мене була стара ручна швейна машинка. То була така радість, коли нас звільнили! Ми просто ходили й всміхалися у перші дні – ми вільні! Вилиці вже боліли від усмішок, попри те що ми сиділи у темряві. Багато людей тоді виїхало, бо, щоб навіть помитися, потрібно було пройти «квест» з колодязем та свічками. Але ми залишилися – тут наш дім, який ми звели власними руками, – розказує мама Ані пані Лариса.
Мама Ані пані Лариса
Жінка перша в селі дізналася про те, що Степанівку визволили з окупації.
- Не було зв’язку, і я слухала радіо на середніх хвилях. Я змогла розчути повідомлення, що нас звільнили. Вийшла з прапором на вулицю і почала оповіщувати сусідів: «Нас визволили!». Мене питали, звідки я це знаю, а я відповідала: «Президент сказав!» – На цих словах пані Лариса не стримує сліз.
Виїжджати з селища жінка не хоче і сподівається, що незабаром ЗСУ визволять й лівий берег.
- Тоді запрацюють школи, садочки… Ми не поїдемо зі Степанівки. А навіщо виїжджати? Прилітає кругом, – додає Лариса.
У селищі є вода, газ і світло. Правда, за словами місцевих, більшість жителів не в змозі оплачувати рахунки за газопостачання, тож людям потрібні буржуйки та дрова. Щодо світла, то під час обстрілів Херсона воно зникає і в Степанівці.
- Є потреба в дровах. Потрібні газові балони, маленькі плити – щоб можна було готувати їжу. Також потрібні буржуйки, ми вже роздали 452 штуки. А сьогодні зранку знов був обстріл Херсона, в нас зникло світло. Взагалі майже завжди під час таких обстрілів в нас пропадає електропостачання, але енергетики швидко лагодять обладнання. Росіяни люблять обстрілювати підстанцію поблизу Степанівки. Чекають, поки приїдуть бригади комунальників лагодити мережі та повторно гатять вже по людях, – розказує волонтерка Олена Простінська.
ВОРОГ ПОРУЧ
19 вересня Степанівку накрили «градами» – за словами місцевих, вгатили повний залп із 40 снарядів. Унаслідок обстрілу постраждали 60 будинків. Також значних руйнувань зазнала місцева психіатрична лікарня. Один зі снарядів пробив дах у будівлі, де базується гуманітарний штаб Олени.
Гуманітарний штаб- Як почали стріляти, я встигла схопити дітей та втекти у підвал. Мій будинок зачепило уламками: в ньому вибито вікна, також пошкоджено фасад, – згадує Олена.
Один зі снарядів розірвався на подвір’ї родичів Олени. Людей врятувало диво.
- Моя сестра звечора набрала запас води з колодязя. Купу баклажок залишили під вікном. Половина подвір’я була заставлена ними. І прильот відбувся саме у ті баклажки! Тобто пожежа самозагасилася водою, а інакше б згорів будинок. Звісно, руйнування є. Обвалилася стеля, повилітали вікна… Але все це можна полагодити, – каже Олена.
Взагалі обстріл 19 вересня – найпотужніша атака по мирному селищу з часів звільнення. Ворог ніби каже: «Я все ще поруч, не розслабляйтеся». А в людських душах і так ще не загоїлися рани, отримані під час окупації. Селяни наперебій діляться своїми споминами про пережите.
СПОГАДИ ПРО ОКУПАЦІЮ
Так, знищення бази ворога при в’їзді у Херсон Олена бачила на власні очі. Вона їхала в місто по цибулю.
- Коли наші поцілили по базі, на місці зайнявся вогняний шар з триповерховий будинок. Це, кажуть, перші «гімарси» були. Як красиво! Як виверження вулкана, – смакує кожне слово Олена, згадуючи події, які передували звільненню Херсонщини.
Друга жінка з місцевого гумштабу, Ганна, також згадує знищення цієї бази.
- Спочатку на цьому блокпосту перед Херсоном чергували випещені «красені», з борідками, як після барбершопу. А потім вже під кінець окупації поставили там таких низькоросликів зачуханих, брудних, смердючих, – розказує Ганна.
За її словами, в Степанівці жили й буряти з кадирівцями. Із вересня 2022 року вони змінили військову форму на звичайний одяг – намагалися приховати свою причетність до збройних сил Росії.
- Кадирівці ходили по ринку в капюшонах, а бороди ховали за коміри светрів. Нас лякали, що вони – звірі, але насправді вони ходили й боялися нас, – сміється жінка.
МАШИНА ЧАСУ В 1990-ТІ РОКИ
Люди розказують, що під час окупації Степанівка мовби опинилася в 1990-х роках.
Вздовж вулиць були стихійні торгові точки продажу цигарок поштучно та алкоголю на розлив. Продавали відразу з багажників автівок. Торгували здебільшого винахідливі місцеві та заїжджі кримчани.
- Йдемо ми з Лєнкою, а попереду – три росіянини. І вони дивуються, мовляв, що нам ще треба для щастя? Бухло – рікою. Чого вони не радіють? «Але ми – не ви, – говоримо між собою. – Нам не це потрібно. І ви не потрібні тут», – розказує чоловік Олени Дмитро.
Про смак розливного алкоголю з багажників автівок дуже театрально розказує місцевий житель Сергій.
- Ну така гидота! Я раз спробував, думав, що це отрута. А вони п’ють, їм нормально, – чоловік так кривить обличчя, наче знов дегустує саморобну горілку.
Також Сергій згадує, як росіяни за їжу продавали місцевим зброю.
- Дайте нам поїсти нормальної їжі. Наші продуктові пайки хавати не можна... Автомат з чотирма ріжками віддавали за борщ зі салом, – розповідає Сергій.
Тепер Степанівка, як і інші села Херсонщини, повертається до життя. Люди власноруч лагодять пошкоджені обстрілами будинки, ростять в городах овочі та заготовляють дрова й свічки – адже знають, що зима буде важка. Виїжджати ніхто не хоче, бо дім там, де серце. Місцеві радіють волонтерам та дивують їх спогадами з окупації. Діти ж тішаться гостинцям. Дехто діловито обмінюється солодощами на задньому подвір’ї гумштабу: снікерс віддають за дві пачки желейних цукерок. Чи зробили ми для них очікуване диво? Напевно, ні. Але маленьку радість точно подарували. А з краплі й море починається, як то кажуть.
Ганна Бодрова
Фото Ніни Ляшонок
Тож кореспонденти Укрінформу разом із волонтерами вирішили зробити добру справу та порадувати малечу смаколиками.
СОЛОДОЩІ ДЛЯ ДІТЕЙ
Організували подорож одеський медійник Сергій Панащук та співвласник кафе-пивоварні Олексій Симоненко.
Сергій Панащук та Олексій СимоненкоВільний від роботи час Сергій Панащук присвячує волонтерській діяльності.
- Неможливо бути журналістом, бачити, з якими проблемами стикаються люди, та нічого з цим не робити. Допомагаючи людям і одночасно висвітлюючи їхні проблеми, ми сподіваємося привернути увагу громадськості, щоб ті, хто потребують допомоги, не залишилися непоміченими. Роботи у Степанівці немає, і батькам дітей доводиться їхати на заробітки до Херсона. Багато людей бояться там працювати через обстріли, тож родини розраховують лише на гуманітарну допомогу. Типовий продуктовий набір призначений насамперед для виживання, та не містить смаколиків для дітей, – каже Сергій Панащук.
Олексій Симоненко підтримує товариша і додає: «Дійсно, ми просто хотіли принести радість дітям».Наша ж участь у проєкті була дуже скромна: ми пакували солодощі у пакети та пильнували, щоб ніхто з дітей не пішов з пункту видавання без смачного подарунка.
- Якщо привезуть щось «не таке», як от зараз ви, у нас діти – у пріоритеті. Не консерви й крупи. В нас не працюють школи й садки, дітям не вистачає розвитку в колективі, не вистачає того, що має бути в дитинстві. Коли вперше після окупації на Новий рік до нас приїхали волонтери та привезли аніматорів, діти були у захваті. Вони обліпили того Діда Мороза та на годину вистави забули, що навкруги – війна. Їхні очі блищали від щастя. А мені було важко стримати сльози, адже на фоні такого контрасту розумієш, яку важливу частину життя в нас забрав ворог, – розповідає Олена Простінська, волонтерка зі штабу гуманітарної допомоги в Степанівці.Жінка розказала нам, що після деокупації у селищі не було гуманітарного штабу, і пакунки з допомогою, які почали надходити до села, просто звозили до магазину. Там їх розбирали усі охочі.
- Не вели ніякого обліку. Якийсь пияка міг забрати одразу три пакунки, а потім лежачий дідусь чи мама з дитиною, які не встигли прийти на роздачу, залишалися ні з чим. Я взялася організувати штаб видачі гуманітарної допомоги, де буде вестись облік гуманітарки, – каже Олена.Тимчасом роздавання ласощів завершується, останній пакет видаємо жінці з дівчинкою лялькової зовнішності, в якої очі – блакитніші за небо. Маленька тихенько заглядає у пакет і виймає звідти плитку шоколаду. Дитина усміхається і дякує нам. Її звуть Аня.
АняПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД РОСІЯН ПОЧУЛА ПО РАДІО
- Коли нас деокупували, не було ні світла, ні інтернету. Дівчата відкрили цей гумштаб та роздавали допомогу. Я прийшла сюди за памперсами для Ані, і волонтерки попросили допомогти їм пошити прапори, – в мене була стара ручна швейна машинка. То була така радість, коли нас звільнили! Ми просто ходили й всміхалися у перші дні – ми вільні! Вилиці вже боліли від усмішок, попри те що ми сиділи у темряві. Багато людей тоді виїхало, бо, щоб навіть помитися, потрібно було пройти «квест» з колодязем та свічками. Але ми залишилися – тут наш дім, який ми звели власними руками, – розказує мама Ані пані Лариса.
Мама Ані пані ЛарисаЖінка перша в селі дізналася про те, що Степанівку визволили з окупації.
- Не було зв’язку, і я слухала радіо на середніх хвилях. Я змогла розчути повідомлення, що нас звільнили. Вийшла з прапором на вулицю і почала оповіщувати сусідів: «Нас визволили!». Мене питали, звідки я це знаю, а я відповідала: «Президент сказав!» – На цих словах пані Лариса не стримує сліз.
Виїжджати з селища жінка не хоче і сподівається, що незабаром ЗСУ визволять й лівий берег.
- Тоді запрацюють школи, садочки… Ми не поїдемо зі Степанівки. А навіщо виїжджати? Прилітає кругом, – додає Лариса.
У селищі є вода, газ і світло. Правда, за словами місцевих, більшість жителів не в змозі оплачувати рахунки за газопостачання, тож людям потрібні буржуйки та дрова. Щодо світла, то під час обстрілів Херсона воно зникає і в Степанівці.- Є потреба в дровах. Потрібні газові балони, маленькі плити – щоб можна було готувати їжу. Також потрібні буржуйки, ми вже роздали 452 штуки. А сьогодні зранку знов був обстріл Херсона, в нас зникло світло. Взагалі майже завжди під час таких обстрілів в нас пропадає електропостачання, але енергетики швидко лагодять обладнання. Росіяни люблять обстрілювати підстанцію поблизу Степанівки. Чекають, поки приїдуть бригади комунальників лагодити мережі та повторно гатять вже по людях, – розказує волонтерка Олена Простінська.
ВОРОГ ПОРУЧ
19 вересня Степанівку накрили «градами» – за словами місцевих, вгатили повний залп із 40 снарядів. Унаслідок обстрілу постраждали 60 будинків. Також значних руйнувань зазнала місцева психіатрична лікарня. Один зі снарядів пробив дах у будівлі, де базується гуманітарний штаб Олени.
Гуманітарний штаб- Як почали стріляти, я встигла схопити дітей та втекти у підвал. Мій будинок зачепило уламками: в ньому вибито вікна, також пошкоджено фасад, – згадує Олена.Один зі снарядів розірвався на подвір’ї родичів Олени. Людей врятувало диво.- Моя сестра звечора набрала запас води з колодязя. Купу баклажок залишили під вікном. Половина подвір’я була заставлена ними. І прильот відбувся саме у ті баклажки! Тобто пожежа самозагасилася водою, а інакше б згорів будинок. Звісно, руйнування є. Обвалилася стеля, повилітали вікна… Але все це можна полагодити, – каже Олена.Взагалі обстріл 19 вересня – найпотужніша атака по мирному селищу з часів звільнення. Ворог ніби каже: «Я все ще поруч, не розслабляйтеся». А в людських душах і так ще не загоїлися рани, отримані під час окупації. Селяни наперебій діляться своїми споминами про пережите.СПОГАДИ ПРО ОКУПАЦІЮ
Так, знищення бази ворога при в’їзді у Херсон Олена бачила на власні очі. Вона їхала в місто по цибулю.
- Коли наші поцілили по базі, на місці зайнявся вогняний шар з триповерховий будинок. Це, кажуть, перші «гімарси» були. Як красиво! Як виверження вулкана, – смакує кожне слово Олена, згадуючи події, які передували звільненню Херсонщини.
Друга жінка з місцевого гумштабу, Ганна, також згадує знищення цієї бази.- Спочатку на цьому блокпосту перед Херсоном чергували випещені «красені», з борідками, як після барбершопу. А потім вже під кінець окупації поставили там таких низькоросликів зачуханих, брудних, смердючих, – розказує Ганна.
За її словами, в Степанівці жили й буряти з кадирівцями. Із вересня 2022 року вони змінили військову форму на звичайний одяг – намагалися приховати свою причетність до збройних сил Росії.
- Кадирівці ходили по ринку в капюшонах, а бороди ховали за коміри светрів. Нас лякали, що вони – звірі, але насправді вони ходили й боялися нас, – сміється жінка.
МАШИНА ЧАСУ В 1990-ТІ РОКИ
Люди розказують, що під час окупації Степанівка мовби опинилася в 1990-х роках.
Вздовж вулиць були стихійні торгові точки продажу цигарок поштучно та алкоголю на розлив. Продавали відразу з багажників автівок. Торгували здебільшого винахідливі місцеві та заїжджі кримчани.
- Йдемо ми з Лєнкою, а попереду – три росіянини. І вони дивуються, мовляв, що нам ще треба для щастя? Бухло – рікою. Чого вони не радіють? «Але ми – не ви, – говоримо між собою. – Нам не це потрібно. І ви не потрібні тут», – розказує чоловік Олени Дмитро.Про смак розливного алкоголю з багажників автівок дуже театрально розказує місцевий житель Сергій.
- Ну така гидота! Я раз спробував, думав, що це отрута. А вони п’ють, їм нормально, – чоловік так кривить обличчя, наче знов дегустує саморобну горілку.
Також Сергій згадує, як росіяни за їжу продавали місцевим зброю.
- Дайте нам поїсти нормальної їжі. Наші продуктові пайки хавати не можна... Автомат з чотирма ріжками віддавали за борщ зі салом, – розповідає Сергій.
Тепер Степанівка, як і інші села Херсонщини, повертається до життя. Люди власноруч лагодять пошкоджені обстрілами будинки, ростять в городах овочі та заготовляють дрова й свічки – адже знають, що зима буде важка. Виїжджати ніхто не хоче, бо дім там, де серце. Місцеві радіють волонтерам та дивують їх спогадами з окупації. Діти ж тішаться гостинцям. Дехто діловито обмінюється солодощами на задньому подвір’ї гумштабу: снікерс віддають за дві пачки желейних цукерок. Чи зробили ми для них очікуване диво? Напевно, ні. Але маленьку радість точно подарували. А з краплі й море починається, як то кажуть.Ганна Бодрова
Фото Ніни Ляшонок