Перший і поки єдиний американський тренер в українському футболі Денніс Люкенс в інтерв’ю для рубрики «Вас турбує Піскун» на «УФ» розповів, як війна застала його із сім’єю в Миколаєві та про свою кар’єру.Тренер із США Денніс Люкенс розпочав свою кар’єру в Україні у 2011 році на посаді директора зі скаутингу в ФК Севастополь.
Після цього фахівець очолив херсонський Кристал, а потім миколаївський Суднобудівник, ставши першим американським тренером в історії українського футболу.
– Після ФК Севастополь ви очолили херсонський Кристал у Другій лізі. Як це сталося?
– Спочатку я намагався влаштуватись в МФК Миколаїв, але тодішній власник клубу навіть відмовився зі мною зустрічатися. Він не прийшов на заплановану зустріч.
Тоді зателефонував президенту Кристала Олексію Кручеру. Я зустрічався з ним кілька разів, і він погодився взяти мене на посаду спортивного директора херсонського клубу. Я провів тиждень тренувань у Кристалі, а потім поїхав на місяць до США по справах.
Поки мене не було, Кристал програв сім ігор поспіль, головного тренера звільнили і до наступних матчів команду готував я. Перші дві гри під моїм керівництвом Кристал виграв, атмосфера в роздягальні поліпшилась. Гравці пішли до Кручера і попросили його зробити мене головним тренером, він погодився.
– Що ви тоді відчули?
– Здавалося, що я став суперзіркою. Я не очікував такого висвітлення в ЗМІ.
Спочатку у місцевій херсонській газеті з'явилася стаття про мене. Потім телеканал 2+2 зняв про мене сюжет, який подивилися кілька мільйонів людей. Про мене писали всі футбольні сайти України і країн колишнього СРСР. Я буквально за тиждень перетворився із нікому невідомого тренера на знаменитість.
Всі почали говорити зі мною, вітатися, починаючи від водія автобуса до дівчини-офіціантки, яка готувала мені каву вранці. Це було просто божевілля.
– Які у вас були відносини з Олексієм Кручером, що можете про нього сказати?
– Я завжди буду вдячний Олексію за те, що він дав мені можливість вперше стати головним тренером в Україні. Він мій найближчий друг з України, я його люблю і поважаю. Ми часто спілкуємось і досі.
– Як стався ваш відхід з Кристалу?
– Наприкінці сезону Кручера змінив новий президент, і мій контракт не продовжили. Покидати Кристал було морально тяжко, адже клуб став мені рідним.
– Чи знаєте ви, що зараз відбувається у Херсоні?
– Місто потерпає від щоденних обстрілів росіян.
Спостерігаючи за нападами на Херсон і вбивствами невинних мирних жителів, моє серце кровоточить і на очі навертаються сльози. Я дуже люблю Херсон. Це місто, яке прийняло мене як головного тренера Кристала і воно назавжди залишиться в моєму серці. У мене залишилися тільки приємні спогади про час, проведений там.
– Хто був найталановитішим вашим підопічним у Кристалі та Суднобудівнику?
– Артем Сітало був найкращим гравцем, якого я тренував. Дуже талановитий та різносторонній хлопець. Він грав за херсонський Кристал на позиції центрального захисника, а у Прем'єр-лізі його перекваліфікували в нападника. Він став успішним українським форвардом, зараз грає в Інгульці.
– Підтримуєте сьогодні з кимось зв'язок із колишніх підопічних?
– Я перебуваю в постійному контакті Олексієм Кручером. Також спілкуюсь з колишнім гравцем Суднобудівника, який був моїм сусідом. Сьогодні він грає за кордоном.
– Переходимо до України
– Я люблю Україну з багатьох причин. Мій 9-річний син народився в Україні і є громадянином вашої держави. Багато людей в Україні ставилися до мене дуже добре. Великий патріот Олексій Кручер дав мені можливість стати першим і єдиним американцем, який тренував професійний футбольний клуб України.
Я отримав найвищу в світі тренерську ліцензію UEFA PRO в Києві. Іспит здавали українською мовою і мені було нелегко. Але всі учасники курсу, включаючи інструкторів ФФУ, зробили все можливе, щоб допомогти мені та переконатися, що я досяг успіху. Я висловлюю лише повагу та любов до моїх колег та інструкторів ФФУ.
Тому в той день у 2014 році, коли Україна грала проти США, мені було все одно, хто переможе, адже я люблю обидві країни.
– Чи повернетесь ви в Україну?
– Я обов’язково повернуся в Україну, коли закінчиться війна. Я дуже люблю вашу країну. У мене багато українських друзів і будинок у Миколаєві. Мій 9-річний син – українець.
Нам дуже пощастило, що ми прийняли правильні рішення у критичний час. Багато українців постраждало набагато більше, ніж ми. Разом з усіма українцями я чекаю на перемогу у війні з агресором. Слава Україні! Слава нашим Героям-воїнам, що захищають Батьківщину!
Район.Берислав
– Після ФК Севастополь ви очолили херсонський Кристал у Другій лізі. Як це сталося?
– Спочатку я намагався влаштуватись в МФК Миколаїв, але тодішній власник клубу навіть відмовився зі мною зустрічатися. Він не прийшов на заплановану зустріч.
Тоді зателефонував президенту Кристала Олексію Кручеру. Я зустрічався з ним кілька разів, і він погодився взяти мене на посаду спортивного директора херсонського клубу. Я провів тиждень тренувань у Кристалі, а потім поїхав на місяць до США по справах.
Поки мене не було, Кристал програв сім ігор поспіль, головного тренера звільнили і до наступних матчів команду готував я. Перші дві гри під моїм керівництвом Кристал виграв, атмосфера в роздягальні поліпшилась. Гравці пішли до Кручера і попросили його зробити мене головним тренером, він погодився.
– Що ви тоді відчули?
– Здавалося, що я став суперзіркою. Я не очікував такого висвітлення в ЗМІ.
Спочатку у місцевій херсонській газеті з'явилася стаття про мене. Потім телеканал 2+2 зняв про мене сюжет, який подивилися кілька мільйонів людей. Про мене писали всі футбольні сайти України і країн колишнього СРСР. Я буквально за тиждень перетворився із нікому невідомого тренера на знаменитість.
Всі почали говорити зі мною, вітатися, починаючи від водія автобуса до дівчини-офіціантки, яка готувала мені каву вранці. Це було просто божевілля.
– Які у вас були відносини з Олексієм Кручером, що можете про нього сказати?
– Я завжди буду вдячний Олексію за те, що він дав мені можливість вперше стати головним тренером в Україні. Він мій найближчий друг з України, я його люблю і поважаю. Ми часто спілкуємось і досі.
– Як стався ваш відхід з Кристалу?
– Наприкінці сезону Кручера змінив новий президент, і мій контракт не продовжили. Покидати Кристал було морально тяжко, адже клуб став мені рідним.
– Чи знаєте ви, що зараз відбувається у Херсоні?
– Місто потерпає від щоденних обстрілів росіян.
Спостерігаючи за нападами на Херсон і вбивствами невинних мирних жителів, моє серце кровоточить і на очі навертаються сльози. Я дуже люблю Херсон. Це місто, яке прийняло мене як головного тренера Кристала і воно назавжди залишиться в моєму серці. У мене залишилися тільки приємні спогади про час, проведений там.
– Хто був найталановитішим вашим підопічним у Кристалі та Суднобудівнику?
– Артем Сітало був найкращим гравцем, якого я тренував. Дуже талановитий та різносторонній хлопець. Він грав за херсонський Кристал на позиції центрального захисника, а у Прем'єр-лізі його перекваліфікували в нападника. Він став успішним українським форвардом, зараз грає в Інгульці.
– Підтримуєте сьогодні з кимось зв'язок із колишніх підопічних?– Я перебуваю в постійному контакті Олексієм Кручером. Також спілкуюсь з колишнім гравцем Суднобудівника, який був моїм сусідом. Сьогодні він грає за кордоном.
– Переходимо до України
– Я люблю Україну з багатьох причин. Мій 9-річний син народився в Україні і є громадянином вашої держави. Багато людей в Україні ставилися до мене дуже добре. Великий патріот Олексій Кручер дав мені можливість стати першим і єдиним американцем, який тренував професійний футбольний клуб України.
Я отримав найвищу в світі тренерську ліцензію UEFA PRO в Києві. Іспит здавали українською мовою і мені було нелегко. Але всі учасники курсу, включаючи інструкторів ФФУ, зробили все можливе, щоб допомогти мені та переконатися, що я досяг успіху. Я висловлюю лише повагу та любов до моїх колег та інструкторів ФФУ.
Тому в той день у 2014 році, коли Україна грала проти США, мені було все одно, хто переможе, адже я люблю обидві країни.
– Чи повернетесь ви в Україну?
– Я обов’язково повернуся в Україну, коли закінчиться війна. Я дуже люблю вашу країну. У мене багато українських друзів і будинок у Миколаєві. Мій 9-річний син – українець.
Нам дуже пощастило, що ми прийняли правильні рішення у критичний час. Багато українців постраждало набагато більше, ніж ми. Разом з усіма українцями я чекаю на перемогу у війні з агресором. Слава Україні! Слава нашим Героям-воїнам, що захищають Батьківщину!
Район.Берислав