На лівобережжі Херсонщини російська пропаганда продовжує сіяти фейки про історію нашого краю. І рефреном у кожній такій маніпуляції звучить – «все створили і зробили росіяни».Чи насправді Олешки - “Альошки”? Як фантазують окупанти про “нову” Каховську ГЕС та чи дійсно до росіян на Півдні України нікого не було? Поїхали розбиратися! Олешки чи «Альошки»З назвою цього містечка на лівобережжі Херсонщини ще з часів його заснування завжди були якісь проблеми.
То його імперська російська влада у 1784 році хотіла назвати Дніпровськ. І взагалі стерти з пам’яті згадку, що тут була Олешківська Січ. Але все ж, зрештою, спотворила російськомовною назвою «Алешки».
Через 126 років сталося перейменування — місто отримало назву на честь радянського функціонера Цюрупи. Лише у 2016 році населеному пункту повернули назву - «Олешки». Але сучасна російська пропаганда продовжує стверджувати, що місто має назву «Алешки».
Звідки ж пішла назва Олешки? Деякі вчені вважають, що вона має давньогрецьку топоніміку. В українській мові через перекладену в середньовіччі давньогрецьку літературу збереглись деякі такі гідроніми.
І не про які “Альошки” тут і мови нема!
Також російська пропаганда поширює інформацію, що ця місцевість почала розвиватися виключно під час правління Катерини II. А також, що це «ісконно» російська територія.
Тут на них чатує невеличка історична прикрість, про яку пропаганда постійно забуває. Справді, наприкінці 18 століття війська Російської імперії захопили (зробимо наголос на цьому слові, саме “захопили”, а не приєднали, як пишуть деякі російські історики) Херсонщину після двох російсько-турецьких війн (1768-1774 та 1787-1791 рр.). До цього територія належала васалу Османської (Турецької) імперії Кримському ханству. Тоді й Туреччина може назвати цю територію своїми «ісконними» землями, але не робить цих навіжених спроб відновити свою імперію. Потім до турків можуть приєднатися греки, бо кілька століть на теренах Херсонщини існували грецькі колонії та міста-держави.
Козацький зимівник
І, звісно, Олешківська Січ та низка козацьких зимівників (хуторів) також були тут на початку 18 століття. У 1709 році козаки, які підтримали гетьмана Мазепу у боротьбі з царем Петром I, переселилися у район урочища Олешки та заснували Січ з однойменною назвою. Вона мала чотирикутну форму, рови, вали, редути, браму. У центрі Січі розташовувалися курені напівземляки, а також була церква Покрови Пресвятої Богородиці. Січ займала, за оцінками дослідників, щонайбільше два гектари території. Проіснувала вона до 1728 року.
Цей список можна продовжувати та продовжувати.
І що змінилося за 200 років в російській пропаганді? Та нічого! Зараз нові російські загарбники в інформаційному полі знову називають місто Олешки незрозумілими «Альошками».
Тоді й тепер російські окупанти, спочатку побудувавши, а потім знищивши Каховську ГЕС, завдали лиха жителям Херсонщини. Будівництво греблі в 50-х роках призвело до затоплення понад 90 сіл. 37 тисяч жителів назавжди втратили свої домівки та були вимушені покинути рідні місця, де їхні предки жили поколіннями.
У 1958 році навколо цієї драми за сценарієм Олександра Довженка зняли фільм «Поема про море». Ось як він передав біль та масштаб злочину радянської влади:
Так і тепер, через знищення Каховської ГЕС зникають цілі села та люди втратили те, що все своє життя будували, цінували та берегли.
«Нет соменений, восстановим ГЕС…». Риторика із розряду «а давайте повторим» улюблена серед окупантів
Детальніше про дві трагедії, яку завдала жителям Херсонщини Каховська дамба, дивіться в історичному сюжеті Медіаплатформи «Вгору».
І звісно, окупанти звинувачують український уряд та ЗСУ у цьому жахливому теракті. Хоча варварський злочин, підірвавши Каховське водосховище та спричинивши чи не найбільшу в Європі екологічну катастрофу за останні півстоліття, вчинила Росія.
Фактчекери проводили не одне дослідження та викривали маніпуляції окупантів щодо цього.
Тут розберемо детальніше!
По-перше, до повномасштабного вторгнення декілька років поспіль проводили археологічні розкопки біля села Тягинь, де у 14-16 розташовувалася спочатку литовська, а потім турецька фортеці. Їх перші дослідження робив ще на початку 20 століття засновник сучасного Херсонського краєзнавчого музею Віктор Гошкевич.
По-друге, на території Херсонщини на початку 18 століття були дві Січі – Кам’янська та Олешківська. Також частина нашої області входила до складу Війська Запорозького.
По-третє, у 16-18 столітті на Херсонщині кочували Едичкульська, Джамбуйлуцька (Перекопська) і частково Едисанська (Очаківська) орди ногайців. За різними оцінками істориків, цю територію заселяло до півмільйона татар. А коли вже російська армія захопила територію Півдня України, тоді вони вже й «звільнили» цю територію від ногайців. Спочатку частину їх пересилили на Кубань, частина була вимушена виїхати до Туреччини. Остання хвиля еміграції татар відбулася після Кримської війни 1853-1856 рр. Вони або виїхали до Південної Бессарабії (зараз – це територія південно-західної України) або до Османської імперії.
І цей список народів та етносів, які були до приходу російських завойовників у 18 столітті, можна продовжувати нескінченно. Але у пропаганди є своя методичка, якої вони дотримуються. Трагічно в цьому те, що вони власними фейками задурюють голову українцям, які зараз опинилися в окупації та в інформаційній ізоляції.
Не вперше російська пропаганда приписує собі досягнення українців. У дореволюційний та радянський період вона так “посунула” на задній план відомого епідеміолога Данила Самойловича, який врятував Херсон від чуми. Внаслідок чого, у нашому місті кілька століть розповсюджувався міф про Ушакова, як про “спасітеля” від епідемії. Потім виявилося, що це були банальні інтриги та заздрість імперського чиновника Григорія Потьомкіна.
Не менш зухвалим був міф про непереможність російського воєначальника Суворова, який “намалював” космічні цифри втрат турецької армії під час штурму фортеці Ізмаїл наприкінці 18 століття. Співвідношення було дуже дивне – один нападник до вісьмох оборонців. Це все зробили, щоб відправити хвалебні звіти до Петербурга.
Зараз росіяни продовжують на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини просувати свою тезу про “руськість регіону”. Вони, напевно, забули про те, що у 19 та на початку 20 століття на теренах нашої області важливу роль також зіграли іноземці у розвитку тваринництва, торгівлі, промисловості.
Віримо, що незабаром повернемо всі наші землі, та окупанти не встигнуть «русифікувати» українців.
Єгор Сидорович, Вгору
Через 126 років сталося перейменування — місто отримало назву на честь радянського функціонера Цюрупи. Лише у 2016 році населеному пункту повернули назву - «Олешки». Але сучасна російська пропаганда продовжує стверджувати, що місто має назву «Алешки».
Звідки ж пішла назва Олешки? Деякі вчені вважають, що вона має давньогрецьку топоніміку. В українській мові через перекладену в середньовіччі давньогрецьку літературу збереглись деякі такі гідроніми.
“Назва “альсос” у різноманітних варіаціях Олешшя, Уліски (Муліса), Ілліче(Elice) зустрічається з середньовіччя. З письмових джерел 17 століття ми знаємо річку і луг Олешки, де згодом, у 18 ст. розташовувалась Олешківська козацька Січ, а згодом виникло місто Олешки”, – розповів краєзнавець Андрій Лопушинський журналістам “Вгору”.
І не про які “Альошки” тут і мови нема!
Також російська пропаганда поширює інформацію, що ця місцевість почала розвиватися виключно під час правління Катерини II. А також, що це «ісконно» російська територія.
Тут на них чатує невеличка історична прикрість, про яку пропаганда постійно забуває. Справді, наприкінці 18 століття війська Російської імперії захопили (зробимо наголос на цьому слові, саме “захопили”, а не приєднали, як пишуть деякі російські історики) Херсонщину після двох російсько-турецьких війн (1768-1774 та 1787-1791 рр.). До цього територія належала васалу Османської (Турецької) імперії Кримському ханству. Тоді й Туреччина може назвати цю територію своїми «ісконними» землями, але не робить цих навіжених спроб відновити свою імперію. Потім до турків можуть приєднатися греки, бо кілька століть на теренах Херсонщини існували грецькі колонії та міста-держави.
Козацький зимівник
І, звісно, Олешківська Січ та низка козацьких зимівників (хуторів) також були тут на початку 18 століття. У 1709 році козаки, які підтримали гетьмана Мазепу у боротьбі з царем Петром I, переселилися у район урочища Олешки та заснували Січ з однойменною назвою. Вона мала чотирикутну форму, рови, вали, редути, браму. У центрі Січі розташовувалися курені напівземляки, а також була церква Покрови Пресвятої Богородиці. Січ займала, за оцінками дослідників, щонайбільше два гектари території. Проіснувала вона до 1728 року.
Цей список можна продовжувати та продовжувати.
І що змінилося за 200 років в російській пропаганді? Та нічого! Зараз нові російські загарбники в інформаційному полі знову називають місто Олешки незрозумілими «Альошками».
Фантазії про нову «совєтську стройку»
Найбільше блюзнірство з боку окупантів - це обіцянки, що вони знову відновлять Каховську дамбу, яку ж самі й підірвали.
Тоді й тепер російські окупанти, спочатку побудувавши, а потім знищивши Каховську ГЕС, завдали лиха жителям Херсонщини. Будівництво греблі в 50-х роках призвело до затоплення понад 90 сіл. 37 тисяч жителів назавжди втратили свої домівки та були вимушені покинути рідні місця, де їхні предки жили поколіннями.
У 1958 році навколо цієї драми за сценарієм Олександра Довженка зняли фільм «Поема про море». Ось як він передав біль та масштаб злочину радянської влади:
"Цей страшний сон переходить у дійсність майже непомітно… Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло".
Так і тепер, через знищення Каховської ГЕС зникають цілі села та люди втратили те, що все своє життя будували, цінували та берегли.
«Нет соменений, восстановим ГЕС…». Риторика із розряду «а давайте повторим» улюблена серед окупантів
Детальніше про дві трагедії, яку завдала жителям Херсонщини Каховська дамба, дивіться в історичному сюжеті Медіаплатформи «Вгору».
І звісно, окупанти звинувачують український уряд та ЗСУ у цьому жахливому теракті. Хоча варварський злочин, підірвавши Каховське водосховище та спричинивши чи не найбільшу в Європі екологічну катастрофу за останні півстоліття, вчинила Росія.
Фактчекери проводили не одне дослідження та викривали маніпуляції окупантів щодо цього.
Нічого не було на Херсонщині до приходу Російської імперії
Цей історичний фейк в історії нашого краю силкуються поширити вже не перше десятиліття, якщо не сказати століття. Головна теза – «тут був лише голий степ, а прийшли росіяни й принесли цивілізацію».Тут розберемо детальніше!
По-перше, до повномасштабного вторгнення декілька років поспіль проводили археологічні розкопки біля села Тягинь, де у 14-16 розташовувалася спочатку литовська, а потім турецька фортеці. Їх перші дослідження робив ще на початку 20 століття засновник сучасного Херсонського краєзнавчого музею Віктор Гошкевич.
Віктор Гошкевич
По-друге, на території Херсонщини на початку 18 століття були дві Січі – Кам’янська та Олешківська. Також частина нашої області входила до складу Війська Запорозького.
По-третє, у 16-18 столітті на Херсонщині кочували Едичкульська, Джамбуйлуцька (Перекопська) і частково Едисанська (Очаківська) орди ногайців. За різними оцінками істориків, цю територію заселяло до півмільйона татар. А коли вже російська армія захопила територію Півдня України, тоді вони вже й «звільнили» цю територію від ногайців. Спочатку частину їх пересилили на Кубань, частина була вимушена виїхати до Туреччини. Остання хвиля еміграції татар відбулася після Кримської війни 1853-1856 рр. Вони або виїхали до Південної Бессарабії (зараз – це територія південно-західної України) або до Османської імперії.
І цей список народів та етносів, які були до приходу російських завойовників у 18 столітті, можна продовжувати нескінченно. Але у пропаганди є своя методичка, якої вони дотримуються. Трагічно в цьому те, що вони власними фейками задурюють голову українцям, які зараз опинилися в окупації та в інформаційній ізоляції.
Не вперше російська пропаганда приписує собі досягнення українців. У дореволюційний та радянський період вона так “посунула” на задній план відомого епідеміолога Данила Самойловича, який врятував Херсон від чуми. Внаслідок чого, у нашому місті кілька століть розповсюджувався міф про Ушакова, як про “спасітеля” від епідемії. Потім виявилося, що це були банальні інтриги та заздрість імперського чиновника Григорія Потьомкіна.
Данило Самойлович
Не менш зухвалим був міф про непереможність російського воєначальника Суворова, який “намалював” космічні цифри втрат турецької армії під час штурму фортеці Ізмаїл наприкінці 18 століття. Співвідношення було дуже дивне – один нападник до вісьмох оборонців. Це все зробили, щоб відправити хвалебні звіти до Петербурга.
Зараз росіяни продовжують на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини просувати свою тезу про “руськість регіону”. Вони, напевно, забули про те, що у 19 та на початку 20 століття на теренах нашої області важливу роль також зіграли іноземці у розвитку тваринництва, торгівлі, промисловості.
Віримо, що незабаром повернемо всі наші землі, та окупанти не встигнуть «русифікувати» українців.
Єгор Сидорович, Вгору