“Ти вірний Україні – ти що, нацист?”. Правозахисники знайшли нові докази спланованої політики нападу Росії на цивільних в окупації

Ці порушення можуть становити злочини проти людяності, а саме – переслідування політичної групи. Про це йдеться в спільному аналітичному звіті Всесвітньої організації проти катувань (OMCT), Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) та Центру прав людини ZMINA (ZMINA). 

Звіт ґрунтується на 63 глибинних інтерв’ю з людьми, які прямо чи опосередковано постраждали або стали безпосередніми свідками катувань та інших видів жорстокого поводження з боку російських військових у двадцяти місцях тримання в Харківській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Київській та Чернігівській областях України. 

Аналіз правозахисників унаочнює низку закономірностей, які вказують на широкомасштабний і спланований характер серйозних порушень прав людини й причетність до них державних структур РФ та військових підрозділів так званих ДНР і ЛНР, які перебували під ефективним контролем Росії. 

ZMINA переповідає головне зі звіту.

Російські “маркери” виявлення “підозрілих” цивільних: профіль постраждалих через катування

У червні 2024 року генпрокурор Андрій Костін в етері національного телемарафону озвучив кількість зафіксованих прокуратурою випадків тортур, вчинених російськими військовими над цивільними та військовими в Україні. Так, потерпілими від тортур та нелюдського поводження визнано понад 3800 цивільних, та 2200 військовополонених. Прокурори та слідчі виявили понад 160 катівень і місць несвободи, де окупанти утримували та катували людей. Найбільше таких місць на Чернігівщині  – 44, Харківщині – 25 та у Запорізькій області – 18. І це лише за офіційними даними. 

Після анексії Криму в лютому 2014 року, а згодом окупації частини Донецької і Луганської областей російська влада систематично вчиняла грубі порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини проти цивільного населення, які виступали проти російського вторгнення. Мішенню російського терору, в першу чергу, стали громадські активісти, журналісти, представники органів місцевого самоврядування, кримські татари та інші. Людей свавільно затримували, над ними знущалися, катували, мали місце і позасудові страти, відмови у праві на справедливий судовий розгляд тощо. 

Після 24 лютого 2022 року географія, віктимологія воєнних злочинів Росії в Україні не лише розширилася, а й набула нових більш жорстких форм. Російські військові почали переслідувати широку політичну групу цивільних, які були лояльними до України, виступали проти окупації та не підтримували ідеологію “русского міра”. Задокументовані випадки свідчать про те, що цивільне населення було основною мішенню нападів. Усі постраждалі були цивільними, які мешкали в житлових районах українських територій, контрольованих російськими військами. Вони не брали участі у бойових діях і не становили жодної військової загрози для російської армії. Тому очевидно, що напад був спрямований саме на цивільне населення.

На окупованих територіях російські солдати мали певну “методику” виявлення таких “підозрілих” цивільних. Зокрема вони орієнтувались на наступні “маркери”:

• підписку людини на українські новини чи музику на електронних пристроях, а в разі якщо на них не було жодної інформації, це розцінювали як спробу їх приховати;
• наявність контактів родичів, сусідів, знайомих, які служать в ЗСУ чи є правоохоронцями, а також донати, транзакції на користь української армії чи волонтерів;
• фотографії людини або інших із зображенням елементів державного герба чи прапора України, інших держав вдома або на електронних пристроях;
• синці, подряпини, татуювання, елементи одягу з будь-якою символікою, що вважається патріотичною чи «підозрілою»;
• публікації, коментарі та вподобання у соціальних мережах, а також повідомлення, в яких постраждалі вказували, що вони не підтримують російське вторгнення;
• висловлення непідтримки російського вторгнення в приватних розмовах, зокрема телефоном чи на живо;
• недоглянутий зовнішній вигляд (почервонілі або втомлені очі, неголене обличчя тощо) серед чоловіків призовного віку, який сприймався як доказ того, що людина є українським військовослужбовцем, який видає себе за цивільного; 
• будь-яка відсутність підтримки російського вторгнення під час опитувань на російських фільтраційних пунктах та інших блокпостах;
• проживання поблизу позицій російської армії, які піддавалися обстрілам з боку української армії, а також на окупованих Росією територіях України без російського громадянства; 
• спілкування українською мовою;
• володіння мисливською зброєю, єгері та лісники, які добре знали місцеву географію та топографію тощо;
• вчителі, лікарі, інженери, які відмовлялися переходити на російські стандарти у відповідних закладах чи встановлювати російську інфраструктуру, а також працівники обмінних пунктів, які продовжували обмінювати українську валюту.

Російські військові і спецслужби затримували та катували цивільних за однією або кількома видами вищеперелічених “маркерів”. Існували й чітко визначені конкретні групи цивільних постраждалих, на які припало 52% задокументованих випадків. 

Зокрема йдеться про:

• ветеранів АТО/ООС;
• колишніх або чинних співробітників українських цивільних органів правопорядку;
• цивільних, які опосередковано співпрацювали з українською армією, але не були учасниками бойових дій
• місцеві лідери громадської думки: вчителі, медики, активісти тощо;
• керівники, посадовці місцевих органів влади, які відмовлялися співпрацювати з армією РФ.

З часом російські силовики розширили цей перелік. Незаконно ув’язнити й піддавати тортурам могли цивільних, які не висловлювали відкрито свою незгоду із вторгненням чи окупацією. Частка таких задокументованих випадків складає – 48%.

Одним із показових випадків є свідчення 30-річного електрозварювальника із села Петрівка Херсонської області. Чоловік розповів, що його та  сусіда затримали 4 квітня 2022 року. Коли вони курили перед будинком, до них підійшли російські солдати, щоб перевірити мобільні телефони. 

“Вони нічого не знайшли в телефоні мого сусіда, але в мене було текстове повідомлення від друга: “Нас сильно обстрілюють”. Російські солдати передали по рації, що знайшли “підозріле” повідомлення. Їм сказали: “Ви повинні затримати їх обох: другий теж може щось знати”, – поділився пережитим чоловік.

Солдати  надягли на голови мішки і кинули їх в кузов вантажівки. Один з російських солдатів сказав: “Давай викинемо цих двох з вантажівки і прив’яжемо до дерева. Якщо вони “білі” (тобто не співпрацюють з українською армією), то не замерзнуть. А якщо вони “чорні” (тобто співпрацюють з українською армією), то нехай помруть”. 

Вранці чоловіків відвезли до школи в селі Біляївка Херсонської області, де вони провели майже 2,5 місяці. Їх кілька разів допитували російські військовослужбовці, піддаючи тортурам. Вони ставили одні й ті ж питання: “Де були українські військові? Чи передавали ви комусь інформацію про російську армію? Чи були у вас татуювання? Чи були ви нацистами?” 

 У перший місяць постраждалих годували лише чотири рази і майже не давали питної води. Перед звільненням їх та інших затриманих змусили написати заяву про те, що вони співпрацюватимуть з російською армією і ненавидять чинну українську владу. Через погані умови сусід чоловіка схуд на 22 кг. 

Серед тих, хто зазнав катувань, були представники вразливих груп: двох гуманітарних волонтерів, трьох жінок, п’ятьох літніх людей та однієї людини з важкими хронічними захворюваннями. 

Сценарії арешту, місця утримання та тюремні ритуали

У звіті задокументовано свідчення постраждалих, яких під час допитів піддавали найжорстокішим катуванням. Як правило, порогу катувань такі знущання досягали під час арешту постраждалих, переведення з одного місця тримання під вартою до іншого та під час реєстрації після прибуття до місця тримання. У більшості випадків були зафіксовані погані умови утримання та тривале психологічне насильство, що принижує гідність постраждалих. Варто додати, що російські солдати та спецпризначенці часто використовували практику присутності родичів під час допитів. 

Відомо про три основні сценарії арештів:

• затримання за місцем проживання або роботи – групою з 3-15 російських військовослужбовців або співробітників спецслужб з обшуком та вилученням документів,  електронних пристроїв;
• затримання під час фільтраційних процедур;
• затримання мешканців або перехожих поблизу місць дислокації російських військовослужбовців, техніки або озброєння.

У більшості випадків арешту злочинці приховували свої обличчя, постраждалим погрожували зброєю, били, одягали на голову мішки чи замотували скотч, їх позбавляли доступу до туалету впродовж багатьох годин. 

Задокументовані випадки вказують на існування двох типів місць утримання, а саме:

• короткострокових: гаражі та підвали, часто розташовані в комерційних та приватних об’єктах (термін – від 2 до 14 днів);
• довготривалих: місця утримання, облаштовані у виправних колоніях, слідчих ізоляторах, адміністративних будівлях та об’єктах інфраструктури (термін – кілька місяців).

Розповіді постраждалих вказують на те, що місця утримання були стратегічно розташовані поблизу командних військових центрів, комендатури у великих містах або фільтраційних пунктів, де перебували спеціалізовані військові допитувачі та старші офіцери. Тож цивільних утримували і в офіційно визнаних місцях позбавлення волі, і в неофіційних. Постраждалих утримували в поганих санітарних умовах, їх жорстоко допитували та тривалий час катували. 

55-річна бухгалтерка з міста Бердянськ Запорізької області, яку утримували в комендатурі розповіла, що вони не могли спати ночами через крики від тортур на допитах інших затриманих, які тривали цілодобово. Ситуація значно погіршилася після масових затримань цивільних щоп’ятниці і суботах. У ці дні співробітники ФСБ відвідували кафе та інші громадські місця і затримували людей, які виступали проти Росії. 

“Перший допит завжди супроводжувався тортурами і тривав близько чотирьох годин. Ми закривали вікно в камері, але жахливі крики все одно було чутно…Під час першого допиту до моїх щиколоток прикріпили електричні дроти і били струмом близько 20 хвилин (з короткими перервами між ударами). Співробітники ФСБ погрожували вбити мого чоловіка на моїх очах, а мене – посадити до в’язниці на тривалий термін. Вони кричали на мене нецензурною лайкою та ображали мене”, – поділилася пережитим жінка.

Свідок, якого утримували в Херсонському СІЗО, розповів про повторюваний колективний “ритуал катувань”, який організувала адміністрація. Цивільних ув’язнених чоловіків змушували голосно вихваляти російське військово-політичне командування, а за відмову –  погрожували побиттям і катуванням електрошокерами. Ув’язнені, яких утримували у виправній колонії № 120 в Оленівці Донецької області, свідчили про так зване “вітальне побиття” кулаками, ногами, кийками під час процедури реєстрації.

Постраждалі, вивезені до Росії під час виведення російських військ з Центральної та Північної України, стикалися з особливо суворими умовами утримання під вартою. Їх розміщували в наметах на морозі без належного доступу до санітарних умов, позбавляли їжі на кілька днів і били. В одному задокументованому випадку цивільну людину змусили здати кров для російських військових.

Профіль злочинців та мета катувань цивільних

Аналіз розповідей постраждалих і свідків, а також відкритих джерел свідчить, що до реалізації політики переслідування цивільних були залучені підрозділи Міністерства внутрішніх справ РФ, Міністерства оборони РФ, військові частини та окупаційних силових органів так званих “ДНР/ЛНР”, ФСБ, Федеральної служби національної гвардії, Федеральної служби виконання покарань Росії та інші. Значна частина постраждалих зрозуміла це з розмов злочинців, уніформи, та вторинних доказів, наприклад, свідчення інших місцевих мешканців.

89% з опитаних свідків заявили, що їх катували для отримання інформації про дислокацію та маршрути української армії, місцевих ветеранів АТО/ООС та жителів, які не брали безпосередньої участі в бойових діях, але виступали  проти російського вторгнення чи “русского міра”, або ж допомагали ЗСУ тощо. 

Крім того, постраждалих часто змушували співпрацювати з російською армією та цивільною чи військовою адміністрацією. Військові РФ акцентували свою увагу на покаранні цивільних за співпрацю із ЗСУ чи громадянську позицію, дискримінуючи таким чином населення за політичними мотивами. 

Так, 53-річного пенсіонера з міста Балаклія Харківської області російські військові відвезли  до місцевого відділення поліції. Під час першого допиту вони завели його в кімнату і зняли мішок. У кімнаті було четверо солдатів. Троє з них були в пластикових масках. Вони запитали про здоров’я пенсіонера. Коли він відповів, що здоровий, один з них вдарив чоловіка в плече електрошокером. 

“Потім вони почали ставити мені запитання. Чому я вивісив український прапор на своєму будинку? Чи служив я в армії? Чи знаю я колишніх українських військовослужбовців у нашому місті? Чому українська влада “знищує” Донецьку та Луганську області? Коли їм не подобалися мої відповіді, вони били мене електрошокером по плечах і ногах”, – розповів чоловік.

На наступному допиті його запитали, чим він може допомогти російським військам і чи знає місцевих жителів, які не підтримують російське вторгнення. Згодом пенсіонера відпустили, але попередили, що перевірять його відповіді, і якщо хоч одна з них виявиться неправдивою, військові кинуть гранату в його будинок і вб’ють усіх родичів.

Знаряддя, методи покарань та їхні наслідки для постраждалих

Правозахисники задокументували 38 випадків катувань цивільних, яких піддавали одночасно декільком формам психологічного і фізичного насильства. У семи з них із використанням сексуального насильства чи його імітації. Українські чоловіки ставали мішенню частіше ніж жінки. Зазвичай катування під час допитів тривали від 30 хвилин до шести годин. Виявлені методи та обладнання для катувань підтверджують те, що російські силовики зазвичай мали на меті примусити цивільних до покори, завдаючи їм болю. Однак зважаючи на тривалість та методи катувань, у деяких випадках постраждалі помирали під час перебування під вартою або невдовзі після звільнення. Також значна частина опитаних переживає довгострокові наслідки для здоров’я, зокрема психологічні розлади. 

Серед найбільш поширених видів фізичних тортур наступні:

• удари електричним струмом (63% опитаних), тривалістю 20-30 хвилин;
• жорстоке, тривале побиття (79% опитаних);
• позбавлення базових потреб (73% опитаних). Зокрема це: переповнені камери, брак місця для сну та свіжого повітря, екстремальні температури та примусове оголення, відсутність доступу до достатньої кількості їжі та питної води, антисанітарні умови, відсутність доступу або обмежений доступ до туалетів, а також належного доступу до медичної допомоги;
• позбавлення нормальної сенсорної стимуляції та сенсорне перевантаження; 
• тривале застосування засобів зв’язування та катування положенням тіла.

Колишній співробітник поліції з Херсона розповів, що після затримання його  відвезли до ізолятора тимчасового тримання в Херсоні. Російські військові запропонували йому співпрацю. Після відмови вони протримали чоловіка тиждень та змусили пройти поліграф.
 
“Мене запитували, чи брав я участь у мітингах проти російськомовних, чи погрожував я російським громадянам, де знаходиться зброя і техніка української армії Я чесно відповів, що не знаю”, – каже поліцейський. 

Того ж дня його забрали на допит. Один з військовослужбовців накрив його голову футболкою і посадили на стілець, надівши наручники за спиною та вдарив електрошокером. Інший почав бити кулаками по торсу та голові. Потім вони кинули чоловіка на підлогу і продовжили побиття. Далі поверх футболки на обличчя накинули якусь ганчірку і почали заливати воду в рот. Чоловік втратив свідомість. Вони привели його  до тями і продовжили ставити запитання, продовжуючи катування. Далі пригрозили зґвалтувати чоловіка на очах у партнерки, яку утримували в тому ж місці.

“Мене знудило і я знову втратив свідомість. Мене знову привели до тями і кажуть: “Ти думаєш, що це все? Відпочинемо і продовжимо”…Після допиту мене підняли під руки і повели в камеру. Один з охоронців сказав мені: “Чому ти не хочеш з нами співпрацювати? Ти вірний Україні – ти що, нацист?”, – пригадав чоловік. 

Серед видів психологічних тортур найбільш поширеними були:

• тримання під вартою без зв’язку з зовнішнім світом;
• поведінковий примус і примушування постраждалих бути свідками катувань або звірств, застосованих до інших;
• приниження та словесні образи, погрози вбивством, заподіянням шкоди родині, подальшими катуваннями, ув’язненням, а також імітації страти.

Також постраждалі розповіли про часті випадки зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед російських військовослужбовців. Була поширеною практикою імітація розстрілу, численні словесні образи із використанням ненормативної лексики, що ґрунтувалися на етнічній або політичній приналежності постраждалих. 

Так 51-річного приватного підприємця з міста Балаклія, Харківської області утримували в Балаклійському міському відділенні поліції. Російські військові називали його “нацистом” і “терористом”. Під час допитів чоловіка катували струмом, били пластиковою трубою близько півтори години. Катування продовжилися і наступного дня, але цього разу мішок з голови не знімали. До попередніх тортур додалися постріли з рушниці та погрози фізичної розправи. 

“Вони засунули мені в рот пістолет і били мене автоматом. Мене били близько двох годин. Я кілька разів втрачав свідомість. Мене обливали водою, щоб привести до тями. Після другого допиту все моє тіло було синім від побоїв. Коли я знову опинився в камері, один із солдатів зайшов і вдарив мене ногою по ребрах, зламавши їх”, – розповів чоловік. 

Через тиждень чоловіка знову допитували. Російські солдати змушували його стрибати і кричати: “Хто не скаче, той москаль” і “Слава Україні”, при цьому били електричним струмом. Все це вони знімали на мобільні телефони і сміялися. 

Патерни, плани та сценарії поведінки із постраждалими

Патерн-аналіз задокументованих випадків показує, що катування цивільного населення в Харківській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Київській та Чернігівській областях  – не поодинокі інциденти. Катування вчиняли систематично, а також поєднували з насильницькими зникненнями, позасудовими вбивствами, свавільними затриманнями та відмовою у праві на справедливий суд. 

Російські силовики на всіх окупованих територіях дотримувалися спільного плану нападу. Він був спрямований проти широкої групи цивільного населення, об’єднаної на основі уявних політичних поглядів, які заперечують право українського народу на геополітичну, мовну та культурну незалежність від Росії.  Його реалізація залежала від регіону і тривалості окупації населених пунктів. Крім проведення рейдів з обшуками, військовослужбовці армії РФ, створювали та керували мережею фільтраційних пунктів, застосовували тортури та  спонукали людей доносити на інших членів громади, прослуховували мобільні телефони, читали приватне листування, незаконно використовували доступ до державних та місцевих баз даних. 

Станом на 14 червня 2024 року співавтори звіту, Медійна ініціатива за права людини, ідентифікувала щонайменше 58 місць централізованого тримання цивільних осіб на окупованих Росією територіях України, 32 – на окупованих територіях України, які згодом були звільнені українською армією, 41 – у Росії та одне – у Білорусі. 

У звіті зазначають, що серед найпоширеніших  сценаріїв для постраждалих після одного або кількох допитів були: 

• звільнення затриманого (найпоширеніший);
• смерть затриманого внаслідок катувань або позасудової страти;
• етапування затриманого до місць позбавлення волі на території Росії або на територіях, окупованих Росією до 2022 року (Крим і так звані “ЛНР/ДНР”).

Правова оцінка випадків, задокументованих OMCT, організаціями ZMINA та МІПЛ, свідчить про те, що злочини, скоєні російськими військовими проти українського цивільного населення на окупованих територіях, є злочинами проти людяності, пов’язані з переслідуванням, відповідно до статті 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На це вказує низка факторів:

• по-перше, всупереч міжнародному праву, окупанти грубо позбавили людей їхніх фундаментальних прав; 
• по-друге, група злочинців обирала цивільне населення мішенню на основі ідентичності людей та за політичними мотивами, включно з їхньою фактичною або ймовірною політичною приналежністю, цінностями, позицією чи поглядами; 
• по-третє, ці переслідування були вчинені у зв’язку з іншими злочинами, закріпленими в пункті 1 статті 7 Римського статуту. А саме збройні сили РФ вчинили численні вбивства, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, незаконні ув’язнення, насильницькі зникнення та інші нелюдські дії проти групи цивільних осіб, які стали мішенню на окупованих Росією територіях України;
• по-четверте, дії окупантів з переслідування були вчинені в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення. 

У звіті підкреслюють, що російські збройні сили та служби безпеки, які вчинили ці злочини, знали про широкомасштабний, систематичний напад на цивільне населення й усвідомлювали свої дії. Крім того, зазначають правозахисники, Росія вчинила напад на цивільне населення в рамках державної політики, спрямованої на встановлення та забезпечення абсолютного політичного та військового контролю над окупованими з лютого 2022 року територіями України. 

Як результат сукупний ефект злочинів посіяв страх, паніку та глибоке відчуття беззахисності перед злочинцями серед усієї переслідуваної групи на окупованих територіях, йдеться у звіті. Усі члени цієї групи усвідомлюють, що їх можуть жорстоко катувати, незаконно ув’язнити на багато місяців або навіть вбити в будь-який момент лише за те, що їх сприймають як таких, що підтримують українську владу або виступають проти російського вторгнення. 

“Цей залякувальний ефект посилює відсутність ефективних національних і міжнародних засобів правового захисту та неможливість отримати інформацію про постраждалих, які досі перебувають під вартою або місцеперебування яких невідоме”, – підсумовують у звіті.

Автори документа також дають низку рекомендації сторонам конфлікту та міжнародним організаціям. Зокрема, радять Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду переконатися, що розслідування включає злочини проти людяності, пов’язані з переслідуванням за статтею 7 (h) Римського статуту, із вбивствами, незаконним позбавленням волі, насильницькими зникненнями, катуваннями, сексуальним насильством та іншими нелюдськими діями, вчиненими проти широкої політичної групи цивільних осіб на окупованих Росією територіях України.