Як Росія занурює окуповану нею частину Херсонської області у бандитські 90-ті. Чи вплине наступ ЗСУ на Курщині на ситуацію на фронті на Донбасі та чи повинна Україна евакуювати на свою територію курян? Як довго Росія буде здатна воювати проти України і водночас – впливати на інтенсивність збройних конфліктів в країнах Африки та Близького Сходу.
Ці теми обговорюємо із Сергієм Даниловим, співзасновником і керівником Центру близькосхідних досліджень. Ефір програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: На окупованій Херсонщині жнива. Схоже, що врожай буде набагато меншим, ніж у минулі роки, але його так же вивезуть в Росію чи на незаконний експорт. Це треті жнива в окупації і тільки зараз українська прокуратура спромоглась відкрити кримінальне провадження стосовно гауляйтера ТОТ Херсонщини Володимира Сальда за вивезення нещасних трьох тисяч тонн збіжжя. Яка ситуація на ТОТ області сьогодні і чи впливають події на фронті на більш-менш мирне, як кажуть окупанти, життя людей?
Сергій Данилов: Це справді нібито «мирне життя». Доступ до 15-кілометрової зони біля Дніпра росіяни обмежують, вводять перепустки (Окупанти визнали, що не впорались із валом звернень, тож скасували цю вимогу для мешканців населених пунктів зони – ред), продовжуються прильоти по ворожих позиціях. На березі Дніпра вони по формі намагаються не ходити – їздять на машинах з українськими номерами, бажано з шашечками таксі. Безперечно, війна впливає на життєдіяльність. Окупанти опікуються тільки інфраструктурними проектами, які призначені для обслуговування логістики військових угруповань, хоча намагаються робити вигляд, що щось ремонтують. Наприклад, будинки культури в декількох громадах. Але часто видають за свій ремонт те, що вже було відремонтовано до 2022 року.
Жнива йдуть. Вони розраховували зібрати, якщо не помиляюсь, близько 700 тисяч тонн зерна. Але заплановані обсяги не зберуть. За розрахунками, які мені видаються більш-менш адекватними, зберуть вдвічі менше – 300-350 тисяч тонн. Вже почали виправдовувати це посушливою погодою. Частково це правда, але основна причина в тому, що абсолютна більшість власників землі виїхала, їхня техніка була розкрадена, обіцяні програми кредитування не запрацювали. Мародери в прямому сенсі цього слова – російські бізнесмени, наближені до силовиків – які захопили землі фермерів, також не спроможні організувати повноцінне господарювання. Все це помножено на катастрофічний брак кваліфікованих кадрів – на сучасній техніці мають працювати люди, які на ній розуміються.
У цьому році окупанти намагались висунути на російський ринок мелітопольську черешню і херсонський кавун. Тобто, використати всі ті напрацювання, які були до 2022 року, в розвиток, в символічне значення регіональних брендів. Баштанні культури в якійсь кількості там вирощувалися, але це в десятки разів менше, ніж до повномасштабної війни.
Валентина Самар: Аграрний комплекс окупованої частини Херсонщини, по суті, монополізований кількома кланами: кланом Булюків, кланом Сальдо і його оточення, кланом Бориса Файнгольда – представника великої напівкримінальної кримської бізнес-сім’ї. Багато обурливих повідомлень отримуємо від людей, які скаржаться на несправедливість, заборгованість по зарплатах, причому в різних сферах. Водночас спостерігаємо десятки нових будівельних і аграрних підприємств, які чи не щодня реєструються в російському реєстрі громадянами РФ чи зрадниками з окупованих Криму і Донбасу. Як все це між собою корелюється?
Сергій Данилов: Я теж чув такі скарги. Чув обвинувачення, що місцевому бізнесу майже неможливо отримати підряди. Роботи можуть виконувати компанії, які зареєстровані за тисячі кілометрів. Складається враження, що сидять десь боси мафії, по-іншому я не можу їх назвати, і за допомогою підставних фірм ділять між собою територію і прибутки. З іншого боку дуже багато почали говорити, що кожна з цих фірм має лобіста, якийсь «дах» у російських силових органах і в судах. До речі, зараз в Криму і на Херсонщині процвітає рейдерство. Херсонщина розглядається ними як неосвоєна територія, де завдяки звʼязкам у судах, гравці можуть отримати власність, землю, прибутки значно швидше і дешевше, ніж в самій РФ. Судячи з інформації, яка опосередковано доноситься, зараз там рейдерські війни. Такі війни можуть почати навіть проти так званих місцевих авторитетів, які, як здавалось, на локальному рівні спроможні вирішити всі питання.
Валентина Самар: Ця ситуація з одного боку нагадує лихі 90-ті, з іншого – перші роки окупації Криму, коли тим, хто «подарував Крим Росії» спочатку дозволили жирувати, а потім почали саджати – згадаймо “урядовців” Віталія Нахлупіна,Аріну Новосельську чи Євгена Кабанова, які погоріли на хабарях. Подібне вже відбувається і на ТОТ в Херсонській і Запорізькій областях. Останній з таких кейсів, який ми описували, – про “батальйон імені Судоплатова”, він вже БАРС-32, який був створений народжений з ініціативи гауляйтера Євгена Балицького. Паралельно було засноване однойменне комерційне підприємство. У РФ вже розслідується кримінальна справа щодо розкрадання через це підприємство грошей на закупівлю металоконструкцій, які мали б піти на оборонні укріплення. Таких історій вже багато. Це така сутність Росії чи нових окупованих нею територій?
Сергій Данилов: Я говорив з одним кримським бізнесменом, він для себе намагався зрозуміти логіку цих подій. Він дійшов висновку, що в Криму ці події стали інтенсивними через окупацію, а в самій Росії ці процеси тривають постійно. Це стала величина в російському бізнес-державному середовищі, яке в багатьох випадках зрослося. Бізнес користується державною підтримкою, а держава на регіональну рівні контролює або використовує цей бізнес. В мене враження, що це просто російська система.
Валентина Самар: Пане Сергію, питання з вашої основної спеціалізації. Скільки Росія ще буде спроможною одночасно воювати на різних континентах? Окрім війни проти України, вона впливає на інтенсивність ірано-ізраїльського конфлікту, має військові і політичні успіхи в Африці. В Буркіна-Фасо знаходяться підрозділи, які базувались і в Криму, – бригада «Медведи», яка є структурним підрозділом квазі-приватної військової компанії «Редут», що управляється ГРУ. Скільки Росія ще буде центром впливу з огляду на події на Курщині, наприклад?
Сергій Данилов: Почнемо з Африки. Росія намагається перевести усі ці підрозділи на самоокупність. Безумовно, вони не можуть існувати без ресурсів, які витрачає Уряд, без баз, доступу до транспортної, військової інфраструктури. Це комплексні розвідувально-диверсійні операції, які мають на меті захопити або підмінити державну владу в певних державах з одного боку, з іншого, отримати доступ до ресурсів. Як тільки вони отримують доступ до ресурсів, вони стають самоокупними – починають заробляти для себе і для Кремля. Натомість отримують сервіси.
Наприклад, в Центральноафриканській республіці, де є чим поживитися, вони створюють проблеми для китайців, виводять родовища у них з-під носа, самі стають квазівласниками. Це глобальні рейдери, які в разі досягнення успіху стають самодостатніми. Окремі залишки ПВК «Вагнер» навіть зробили спробу стати там окремим так би мовити королівством. Але це швидко закінчилося, бо вони потребують сервісів. Вони будуть спроможні контролювати чотири з половиною країни в Африці, доки в них буде політична підтримка і доступ до військової інфраструктури, логістики. Тобто, залежить від Кремля і керівництва обороною. Без суттєвого колапсу Росії їхні позиції можуть залишатися стабільними, якщо Франція та Сполучені Штати не почнуть серйозно грати проти них в цих країнах. Але поки таких перспектив не видно.
Якщо говорити про Близький Схід, там з одного боку можливості для Росії більші, з іншого – менші. Там значно більша присутність інших більш потужних гравців. Чим більше Іран ізольований і чим більше він у конфронтації з США і Європою, тим ближче він до Росії. Одночасно іранський істеблішмент технократичній і далеко не проросійський – його голова повернута у бік Лондон значно більше, ніж на Москву. І тільки скрутні умови штовхають іранців до обійм з росіянами. Росія хоче сама грати в Ємені з хуситами, з ХАМАСом, з палестинцями, в Сирії, в Лівані, в Іраку. Скрізь її інтереси присутні, вона має певний вплив на події. У РФ там значно більше перспектив, але і значно більше обмежувальних факторів. Дві американські авіаносні групи з ядерним підводним човном – і президент Сирії одразу поводиться інакше.
Валентина Самар: Щодо Курщини. Чи здатен прорив Сил оборони мобілізувати російське суспільство на опір, чого дуже хоче Путін і про що він вже ствердно говорив? І чи правильно вчинить Україна, якщо буде евакуювати на свою територію мешканців Курщини, Білгородщини чи інших територій РФ, виконуючи норми міжнародного гуманітарного права?
Сергій Данилов: Перед цим одна маленька ремарка. В мене є друзі і знайомі, які зараз перебувають на цьому фронті. І я перевірив з їхньою допомогою свої враження від кадрів, які з’являлися з місцевими мешканцями. Вони мені їх підтвердили. Є величезна різниця між тим, як громади, голови громад і громадяни реагували на окупацію Херсонщини і на окупацію Курщини. Тут наша децентралізація далася в знаки, всі зусилля з підтримки активності, самостійності, критичної думки суспільства. На Курщині немає жодного спротиву, навіть спроби, навіть натяку. Люди, які залишились, виглядають безпорадніми, такими, що потребують допомоги. А вони і справді її потребують. В цьому сенсі треба виконувати закон, який ми визнаємо. Якщо люди хочуть евакуюватися в РФ, давати їм таку можливість, якщо вона взагалі теоретично існує. Не факт.
Валентина Самар: Звісно, бо створити «зелені коридори» без комунікації з РФ неможливо…
Сергій Данилов: Скільки просили про такі «зелені коридори» упродовж окупації Херсонщини? А потім, після звільнення, я проїжджав біля одного такого псевдо-«зеленого коридору» – 47 розстріляних цивільних машин. Розстріляні машини з дітьми, зі старими людьми.
Мешканців Курщини в жодному разі не можна примушувати, їм треба дати опції. Треба буде забезпечувати мінімальний рівень життя, там небагато залишилось цивільних мешканців, дотримуватись порядку. І ще одне порівняння Курщини і Херсонщини. Обидві сторони – цивільні мешканці – виявились праві у своїх очікуваннях. Наші очікували злочинів від окупантів, і окупанти їх вчиняють. Росіяни не очікують, що ЗСУ будуть вчиняти злочини, і українці їх не вчиняють.Т
Валентина Самар: На окупованій Херсонщині жнива. Схоже, що врожай буде набагато меншим, ніж у минулі роки, але його так же вивезуть в Росію чи на незаконний експорт. Це треті жнива в окупації і тільки зараз українська прокуратура спромоглась відкрити кримінальне провадження стосовно гауляйтера ТОТ Херсонщини Володимира Сальда за вивезення нещасних трьох тисяч тонн збіжжя. Яка ситуація на ТОТ області сьогодні і чи впливають події на фронті на більш-менш мирне, як кажуть окупанти, життя людей?
Сергій Данилов: Це справді нібито «мирне життя». Доступ до 15-кілометрової зони біля Дніпра росіяни обмежують, вводять перепустки (Окупанти визнали, що не впорались із валом звернень, тож скасували цю вимогу для мешканців населених пунктів зони – ред), продовжуються прильоти по ворожих позиціях. На березі Дніпра вони по формі намагаються не ходити – їздять на машинах з українськими номерами, бажано з шашечками таксі. Безперечно, війна впливає на життєдіяльність. Окупанти опікуються тільки інфраструктурними проектами, які призначені для обслуговування логістики військових угруповань, хоча намагаються робити вигляд, що щось ремонтують. Наприклад, будинки культури в декількох громадах. Але часто видають за свій ремонт те, що вже було відремонтовано до 2022 року.
Жнива йдуть. Вони розраховували зібрати, якщо не помиляюсь, близько 700 тисяч тонн зерна. Але заплановані обсяги не зберуть. За розрахунками, які мені видаються більш-менш адекватними, зберуть вдвічі менше – 300-350 тисяч тонн. Вже почали виправдовувати це посушливою погодою. Частково це правда, але основна причина в тому, що абсолютна більшість власників землі виїхала, їхня техніка була розкрадена, обіцяні програми кредитування не запрацювали. Мародери в прямому сенсі цього слова – російські бізнесмени, наближені до силовиків – які захопили землі фермерів, також не спроможні організувати повноцінне господарювання. Все це помножено на катастрофічний брак кваліфікованих кадрів – на сучасній техніці мають працювати люди, які на ній розуміються.
Гауляйтер Володимир Сальдо (праворуч) «контролює» збір врожаю на лівобережжі Херсонщини. Фото окупаційні ЗМІ
У цьому році окупанти намагались висунути на російський ринок мелітопольську черешню і херсонський кавун. Тобто, використати всі ті напрацювання, які були до 2022 року, в розвиток, в символічне значення регіональних брендів. Баштанні культури в якійсь кількості там вирощувалися, але це в десятки разів менше, ніж до повномасштабної війни.
Валентина Самар: Аграрний комплекс окупованої частини Херсонщини, по суті, монополізований кількома кланами: кланом Булюків, кланом Сальдо і його оточення, кланом Бориса Файнгольда – представника великої напівкримінальної кримської бізнес-сім’ї. Багато обурливих повідомлень отримуємо від людей, які скаржаться на несправедливість, заборгованість по зарплатах, причому в різних сферах. Водночас спостерігаємо десятки нових будівельних і аграрних підприємств, які чи не щодня реєструються в російському реєстрі громадянами РФ чи зрадниками з окупованих Криму і Донбасу. Як все це між собою корелюється?
Сергій Данилов: Я теж чув такі скарги. Чув обвинувачення, що місцевому бізнесу майже неможливо отримати підряди. Роботи можуть виконувати компанії, які зареєстровані за тисячі кілометрів. Складається враження, що сидять десь боси мафії, по-іншому я не можу їх назвати, і за допомогою підставних фірм ділять між собою територію і прибутки. З іншого боку дуже багато почали говорити, що кожна з цих фірм має лобіста, якийсь «дах» у російських силових органах і в судах. До речі, зараз в Криму і на Херсонщині процвітає рейдерство. Херсонщина розглядається ними як неосвоєна територія, де завдяки звʼязкам у судах, гравці можуть отримати власність, землю, прибутки значно швидше і дешевше, ніж в самій РФ. Судячи з інформації, яка опосередковано доноситься, зараз там рейдерські війни. Такі війни можуть почати навіть проти так званих місцевих авторитетів, які, як здавалось, на локальному рівні спроможні вирішити всі питання.
Валентина Самар: Ця ситуація з одного боку нагадує лихі 90-ті, з іншого – перші роки окупації Криму, коли тим, хто «подарував Крим Росії» спочатку дозволили жирувати, а потім почали саджати – згадаймо “урядовців” Віталія Нахлупіна,Аріну Новосельську чи Євгена Кабанова, які погоріли на хабарях. Подібне вже відбувається і на ТОТ в Херсонській і Запорізькій областях. Останній з таких кейсів, який ми описували, – про “батальйон імені Судоплатова”, він вже БАРС-32, який був створений народжений з ініціативи гауляйтера Євгена Балицького. Паралельно було засноване однойменне комерційне підприємство. У РФ вже розслідується кримінальна справа щодо розкрадання через це підприємство грошей на закупівлю металоконструкцій, які мали б піти на оборонні укріплення. Таких історій вже багато. Це така сутність Росії чи нових окупованих нею територій?
Сергій Данилов: Я говорив з одним кримським бізнесменом, він для себе намагався зрозуміти логіку цих подій. Він дійшов висновку, що в Криму ці події стали інтенсивними через окупацію, а в самій Росії ці процеси тривають постійно. Це стала величина в російському бізнес-державному середовищі, яке в багатьох випадках зрослося. Бізнес користується державною підтримкою, а держава на регіональну рівні контролює або використовує цей бізнес. В мене враження, що це просто російська система.
Валентина Самар: Пане Сергію, питання з вашої основної спеціалізації. Скільки Росія ще буде спроможною одночасно воювати на різних континентах? Окрім війни проти України, вона впливає на інтенсивність ірано-ізраїльського конфлікту, має військові і політичні успіхи в Африці. В Буркіна-Фасо знаходяться підрозділи, які базувались і в Криму, – бригада «Медведи», яка є структурним підрозділом квазі-приватної військової компанії «Редут», що управляється ГРУ. Скільки Росія ще буде центром впливу з огляду на події на Курщині, наприклад?
Найманці ПВК «Вагнер» на півночі Малі, Африка. 23.07.2024. Фото: тг-канал GREY ZONE
Сергій Данилов: Почнемо з Африки. Росія намагається перевести усі ці підрозділи на самоокупність. Безумовно, вони не можуть існувати без ресурсів, які витрачає Уряд, без баз, доступу до транспортної, військової інфраструктури. Це комплексні розвідувально-диверсійні операції, які мають на меті захопити або підмінити державну владу в певних державах з одного боку, з іншого, отримати доступ до ресурсів. Як тільки вони отримують доступ до ресурсів, вони стають самоокупними – починають заробляти для себе і для Кремля. Натомість отримують сервіси.
Наприклад, в Центральноафриканській республіці, де є чим поживитися, вони створюють проблеми для китайців, виводять родовища у них з-під носа, самі стають квазівласниками. Це глобальні рейдери, які в разі досягнення успіху стають самодостатніми. Окремі залишки ПВК «Вагнер» навіть зробили спробу стати там окремим так би мовити королівством. Але це швидко закінчилося, бо вони потребують сервісів. Вони будуть спроможні контролювати чотири з половиною країни в Африці, доки в них буде політична підтримка і доступ до військової інфраструктури, логістики. Тобто, залежить від Кремля і керівництва обороною. Без суттєвого колапсу Росії їхні позиції можуть залишатися стабільними, якщо Франція та Сполучені Штати не почнуть серйозно грати проти них в цих країнах. Але поки таких перспектив не видно.
Якщо говорити про Близький Схід, там з одного боку можливості для Росії більші, з іншого – менші. Там значно більша присутність інших більш потужних гравців. Чим більше Іран ізольований і чим більше він у конфронтації з США і Європою, тим ближче він до Росії. Одночасно іранський істеблішмент технократичній і далеко не проросійський – його голова повернута у бік Лондон значно більше, ніж на Москву. І тільки скрутні умови штовхають іранців до обійм з росіянами. Росія хоче сама грати в Ємені з хуситами, з ХАМАСом, з палестинцями, в Сирії, в Лівані, в Іраку. Скрізь її інтереси присутні, вона має певний вплив на події. У РФ там значно більше перспектив, але і значно більше обмежувальних факторів. Дві американські авіаносні групи з ядерним підводним човном – і президент Сирії одразу поводиться інакше.
Валентина Самар: Щодо Курщини. Чи здатен прорив Сил оборони мобілізувати російське суспільство на опір, чого дуже хоче Путін і про що він вже ствердно говорив? І чи правильно вчинить Україна, якщо буде евакуювати на свою територію мешканців Курщини, Білгородщини чи інших територій РФ, виконуючи норми міжнародного гуманітарного права?
Російські жителі сидять біля укриття, де вони ховалися під час боїв між українськими та російськими силами в місті Суджа, яке контролюють Сили оборони України, Курська область, РФ, 16.08.2024. Фото: Reuters
Сергій Данилов: Перед цим одна маленька ремарка. В мене є друзі і знайомі, які зараз перебувають на цьому фронті. І я перевірив з їхньою допомогою свої враження від кадрів, які з’являлися з місцевими мешканцями. Вони мені їх підтвердили. Є величезна різниця між тим, як громади, голови громад і громадяни реагували на окупацію Херсонщини і на окупацію Курщини. Тут наша децентралізація далася в знаки, всі зусилля з підтримки активності, самостійності, критичної думки суспільства. На Курщині немає жодного спротиву, навіть спроби, навіть натяку. Люди, які залишились, виглядають безпорадніми, такими, що потребують допомоги. А вони і справді її потребують. В цьому сенсі треба виконувати закон, який ми визнаємо. Якщо люди хочуть евакуюватися в РФ, давати їм таку можливість, якщо вона взагалі теоретично існує. Не факт.
Валентина Самар: Звісно, бо створити «зелені коридори» без комунікації з РФ неможливо…
Сергій Данилов: Скільки просили про такі «зелені коридори» упродовж окупації Херсонщини? А потім, після звільнення, я проїжджав біля одного такого псевдо-«зеленого коридору» – 47 розстріляних цивільних машин. Розстріляні машини з дітьми, зі старими людьми.
Мешканців Курщини в жодному разі не можна примушувати, їм треба дати опції. Треба буде забезпечувати мінімальний рівень життя, там небагато залишилось цивільних мешканців, дотримуватись порядку. І ще одне порівняння Курщини і Херсонщини. Обидві сторони – цивільні мешканці – виявились праві у своїх очікуваннях. Наші очікували злочинів від окупантів, і окупанти їх вчиняють. Росіяни не очікують, що ЗСУ будуть вчиняти злочини, і українці їх не вчиняють.Т