Протягом місяця російські окупанти утримували в одній з катівень Херсона 52-річного Миколу Мегерю. Попри наявність кримінального провадження за фактом незаконного позбавлення волі і безперервних тортур, а також купи інших документів, чоловіку з першого разу відмовили у встановленні факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Отримання такого статусу дає цивільним полоненим право на виплату одноразової грошової допомоги від держави в розмірі 100 тисяч гривень і в теорії також надання інших видів державної підтримки.
Ці гроші для колишніх бранців з підірваним здоров’ям і в багатьох випадках ще й з поламаною психікою та купою інших проблем є далеко не зайвими.
«Аби отримати цей статус цивільна людина має довести, що дійсно була в полоні. Не правоохоронці мають це перевірити, а він сам має добитися, знайти свідків, інші докази. Не кожен може це зробити, люди від того розгублені», – сказав Микола Мегеря.
Вийшовши на свободу Роман Баклажов зміг виїхати на підконтрольну територію України, де йому довелося самостійно вирішувати свої проблеми – передусім, з підірваним здоров’ям. Поступово він почав спілкуватися з іншими людьми, які пройшли через російський полон і очолив благодійну організацію «Ми майбутнє України». Її головним напрямком став захист прав колишніх цивільних бранців. Зараз ця спільнота об’єднує близько ста людей.
За словами Романа Баклажова, спочатку організацію «Ми майбутнє України» створювали як звичайний благодійний фонд, але доволі швидко довелося переформатувати вид його діяльності.
«Ми змінили напрямок роботи фонду через те, що держава цивільних полонених «не бачить» зовсім. Навіть для окупантів військовополонені більш важливі і більш «цінні» ніж цивільні. Бо кожен захоплений військовий – це «плюс один», як вони кажуть. Це – обмінний фонд. А цивільний бранець, як правило, не рахується для них навіть як нуль. Це тягар, який потрібно десь утримувати. Його потрібно допитувати, давати йому хоча б раз на три дні дві ложки гречки, як нас кормили на підвалі. Цивільного можна бити, випробувати на ньому різні методи катувань, ламати руки, ноги, пальці. І нічого росіянам за це не буде, бо цивільних вони практично не можуть обміняти подібно до військовополонених. Цивільні для орків – потенційні шпигуни і диверсанти, які, на їхню думку, можуть володіти якоюсь цінною інформацією. Тому саме їм інкримінують найтяжчі статті, дають довічні терміни або 25 років за вигаданий шпіонаж чи тероризм. А військовополонені підпадають під міжнародні конвенції, за час полону їм як правило нараховують зарплату, а потім виплачують компенсацію. У цивільних же після виходу на свободу кількість проблем тільки зростає», – додав Микола Мегеря.
Чоловік каже, що багатьох цивільних бранців окупанти залишили без жодних документів, тож їм доводиться відновлювати паспорт, військовий квиток, водійське посвідчення, диплом про закінчення навчального закладу. Все це вони мусять робити на загальних підставах, стояти у чергах, доводити, хто вони є.
«Людину після полону «обнулили», тож їй доводиться починати все з нуля», – підсумував Микола Мегеря.
Колишні бранці радять також скористатися програмами психологічної допомоги.
«Коли я виїхав на підконтрольну українську територію, то одразу потрапив на ретрит, де обов’язковим було відвідування психолога. Якби не ретрит, я, напевно, ніколи б в житті не пішов сам до психолога, бо думав, що «сам справлюсь». Але з часом я зрозумів, що це було б значно важче, що я далеко не залізна людина і все було так, як сказав і як попереджав фахівець. Завдяки йому мені стало краще. Я постійно спілкуюся з колишніми бранцями і бачу, що у них такі самі проблеми, що і в мене. Тому я всім раджу звертатися до психолога. Якщо я не можу когось переконати в цьому, то Микола, або хтось інший зможе знайти потрібні слова. Ось буквально вчора один із хлопців написав мені після спілкування з психологом і подякував за підтримку: «Висказався і мені стало краще». Звісно, є й такі, хто тримає все це в собі. Воно накопичується і незрозуміло яким чином може потім «вистрелити». Особливо, коли є купа інших проблем: відсутність роботи, житла в іншому місті», – сказав Роман Баклажов.
Водночас, за його словами, з’являються люди, які претендують на виплату державної матеріальної допомоги для колишніх бранців, але самі не були в полоні. Поки представникам очолюваної Романом Баклажовим організації довелося стикнутися з однією такою людиною. Однак зі слів правоохоронців вони знають, що таких випадків трапляється більше.
Баклажов каже, що заявки щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи окупантами іноді подають люди, яких росіяни затримували на одну-дві доби за знайдену в кишені «травку» або п’яні бійки. З іншого боку українським правоохоронцям досі невідомо чимало фактів викрадення і катування цивільних, тож усі наявні дані про кількість бранців є приблизними і далеко не остаточними.
«Переважна більшість колишніх бранців, яких ми об’єднуємо – це мешканці Херсонщини. Але вже з’являються люди і з інших регіонів України, приміром, з Маріуполя. Ми будемо намагатися об’єднати всіх, хто цього потребує, не лише херсонців. Бо ті ж самі проблеми є у людей з усіх регіонів – і на Чернігівщині, і Харківщині, і Донеччині», – додав Роман Баклажов.
Ще одне питання, з яким стикаються колишні цивільні бранці – мобілізація. В проєкті закону про внесення змін до законодавчих актів щодо питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку передбачалося поняття мобілізації за згодою для тих, хто пройшов російський полон. Однак в остаточному варіанті закону, підписаному президентом України 11 квітня 2024 року це право залишили лише для військовополонених. Цивільні ж полонені, які пройшли той же полон і ті ж тортури підлягають мобілізації на загальних підставах.
«Ми промоніторили ситуацію по Україні і побачили, що в одинадцяти областях представники ТЦК негласно ставляться до колишніх цивільних бранців як і до колишніх військовополонених. Херсонська область, в якій багато таких людей, не входить до їх числа. Хоча у багатьох полонених, особливо тих, хто не так давно потрапив на свободу, є панічний страх повторного полону. До цього треба додати психічні розлади, які не завжди діагностуються і в будь-який момент можуть призвести до загострень. Сподіваюсь, законодавчі зміни щодо мобілізації колишніх цивільних бранців неодмінно з’являться. На це лише потрібен час», – сказав Роман Баклажов.
P.S. За даними Херсонської обласної прокуратури, станом на 17 липня 2024 року в області виявлено факти викрадення або зникнення 1835 цивільних осіб. За фактами незаконного викрадення та позбавлення волі цивільного населення до суду скеровано обвинувальні акти стосовно 6 осіб.
У першому півріччі 2024 року правоохоронними органами Херсонської області зареєстровано понад 3 тисячі кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку. З початку повномасштабного вторгнення цифра сягає 24 тисячі вчинених воєнних злочинів.
Правоохоронними органами області проводиться досудове розслідування кримінальних проваджень за фактами загибелі 1 454 цивільних осіб, які стали жертвами умисних вбивств, загинули внаслідок невибіркових обстрілів, підірвались на вибухових пристроях.
Олег Батурін, investigator.org.uaНа фото зверху: Роман Баклажов і Микола Мегеря. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
«Аби отримати цей статус цивільна людина має довести, що дійсно була в полоні. Не правоохоронці мають це перевірити, а він сам має добитися, знайти свідків, інші докази. Не кожен може це зробити, люди від того розгублені», – сказав Микола Мегеря.
«Держава цивільних полонених «не бачить» зовсім»
З першого разу отримати статус цивільного полоненого вдалося іншому херсонцю Роману Баклажову, якого російські окупанти незаконно позбавили волі 6 липня 2022 року і утримували майже два місяці в сумновідомій катівні в херсонському ізоляторі тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків, 3. Найбільш виснажливим для нього був збір необхідних документів. Чоловік зізнався, що найбільш складною для нього виявилася процедура отримання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Загалом встановлення факту позбавлення його свободи російськими загарбниками зайняло майже чотири місяці.
Одна з камер російської катівні в херсонському ІТТ. Фото: Олег Батурін ЦЖР
Вийшовши на свободу Роман Баклажов зміг виїхати на підконтрольну територію України, де йому довелося самостійно вирішувати свої проблеми – передусім, з підірваним здоров’ям. Поступово він почав спілкуватися з іншими людьми, які пройшли через російський полон і очолив благодійну організацію «Ми майбутнє України». Її головним напрямком став захист прав колишніх цивільних бранців. Зараз ця спільнота об’єднує близько ста людей.
За словами Романа Баклажова, спочатку організацію «Ми майбутнє України» створювали як звичайний благодійний фонд, але доволі швидко довелося переформатувати вид його діяльності.
«Ми змінили напрямок роботи фонду через те, що держава цивільних полонених «не бачить» зовсім. Навіть для окупантів військовополонені більш важливі і більш «цінні» ніж цивільні. Бо кожен захоплений військовий – це «плюс один», як вони кажуть. Це – обмінний фонд. А цивільний бранець, як правило, не рахується для них навіть як нуль. Це тягар, який потрібно десь утримувати. Його потрібно допитувати, давати йому хоча б раз на три дні дві ложки гречки, як нас кормили на підвалі. Цивільного можна бити, випробувати на ньому різні методи катувань, ламати руки, ноги, пальці. І нічого росіянам за це не буде, бо цивільних вони практично не можуть обміняти подібно до військовополонених. Цивільні для орків – потенційні шпигуни і диверсанти, які, на їхню думку, можуть володіти якоюсь цінною інформацією. Тому саме їм інкримінують найтяжчі статті, дають довічні терміни або 25 років за вигаданий шпіонаж чи тероризм. А військовополонені підпадають під міжнародні конвенції, за час полону їм як правило нараховують зарплату, а потім виплачують компенсацію. У цивільних же після виходу на свободу кількість проблем тільки зростає», – додав Микола Мегеря.
Чоловік каже, що багатьох цивільних бранців окупанти залишили без жодних документів, тож їм доводиться відновлювати паспорт, військовий квиток, водійське посвідчення, диплом про закінчення навчального закладу. Все це вони мусять робити на загальних підставах, стояти у чергах, доводити, хто вони є.
«Людину після полону «обнулили», тож їй доводиться починати все з нуля», – підсумував Микола Мегеря.
Микола Мегеря. Фото з соцмережі
«Коли тримаєш все в собі, невідомо як це потім може «вистрелити»
До цього додаються серйозні проблеми зі здоров’ям після катувань. Не завжди колишні бранці знають, куди їм можна звернутися по допомогу і на які види підтримки вони мають право. Тому представники організації «Ми майбутнє України» намагаються ділитися такою інформацією, ділитися власним досвідом, допомагають контактами юридичної підтримки. Тим більше, що здебільшого люди цієї категорії можуть розраховувати переважно на підтримку недержавних благодійних фондів: державні програми орієнтовані в першу чергу на військовополонених.Колишні бранці радять також скористатися програмами психологічної допомоги.
«Коли я виїхав на підконтрольну українську територію, то одразу потрапив на ретрит, де обов’язковим було відвідування психолога. Якби не ретрит, я, напевно, ніколи б в житті не пішов сам до психолога, бо думав, що «сам справлюсь». Але з часом я зрозумів, що це було б значно важче, що я далеко не залізна людина і все було так, як сказав і як попереджав фахівець. Завдяки йому мені стало краще. Я постійно спілкуюся з колишніми бранцями і бачу, що у них такі самі проблеми, що і в мене. Тому я всім раджу звертатися до психолога. Якщо я не можу когось переконати в цьому, то Микола, або хтось інший зможе знайти потрібні слова. Ось буквально вчора один із хлопців написав мені після спілкування з психологом і подякував за підтримку: «Висказався і мені стало краще». Звісно, є й такі, хто тримає все це в собі. Воно накопичується і незрозуміло яким чином може потім «вистрелити». Особливо, коли є купа інших проблем: відсутність роботи, житла в іншому місті», – сказав Роман Баклажов.
Водночас, за його словами, з’являються люди, які претендують на виплату державної матеріальної допомоги для колишніх бранців, але самі не були в полоні. Поки представникам очолюваної Романом Баклажовим організації довелося стикнутися з однією такою людиною. Однак зі слів правоохоронців вони знають, що таких випадків трапляється більше.
Баклажов каже, що заявки щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи окупантами іноді подають люди, яких росіяни затримували на одну-дві доби за знайдену в кишені «травку» або п’яні бійки. З іншого боку українським правоохоронцям досі невідомо чимало фактів викрадення і катування цивільних, тож усі наявні дані про кількість бранців є приблизними і далеко не остаточними.
Коридор в російській катівні захопленого херсонського ІТТ. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
«Проблеми у всіх однакові незалежно від регіону»
Нині завдяки організації близько 20 людям забезпечили юридичний супровід. Як виявилось, у частини з них досі немає статусу потерпілих, хоча кримінальні провадження за фактом незаконного позбавлення їх волі вже відкриті.«Переважна більшість колишніх бранців, яких ми об’єднуємо – це мешканці Херсонщини. Але вже з’являються люди і з інших регіонів України, приміром, з Маріуполя. Ми будемо намагатися об’єднати всіх, хто цього потребує, не лише херсонців. Бо ті ж самі проблеми є у людей з усіх регіонів – і на Чернігівщині, і Харківщині, і Донеччині», – додав Роман Баклажов.
Ще одне питання, з яким стикаються колишні цивільні бранці – мобілізація. В проєкті закону про внесення змін до законодавчих актів щодо питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку передбачалося поняття мобілізації за згодою для тих, хто пройшов російський полон. Однак в остаточному варіанті закону, підписаному президентом України 11 квітня 2024 року це право залишили лише для військовополонених. Цивільні ж полонені, які пройшли той же полон і ті ж тортури підлягають мобілізації на загальних підставах.
«Ми промоніторили ситуацію по Україні і побачили, що в одинадцяти областях представники ТЦК негласно ставляться до колишніх цивільних бранців як і до колишніх військовополонених. Херсонська область, в якій багато таких людей, не входить до їх числа. Хоча у багатьох полонених, особливо тих, хто не так давно потрапив на свободу, є панічний страх повторного полону. До цього треба додати психічні розлади, які не завжди діагностуються і в будь-який момент можуть призвести до загострень. Сподіваюсь, законодавчі зміни щодо мобілізації колишніх цивільних бранців неодмінно з’являться. На це лише потрібен час», – сказав Роман Баклажов.
Роман Баклажов. Фото: Олексій Арунян/Ґрати
P.S. За даними Херсонської обласної прокуратури, станом на 17 липня 2024 року в області виявлено факти викрадення або зникнення 1835 цивільних осіб. За фактами незаконного викрадення та позбавлення волі цивільного населення до суду скеровано обвинувальні акти стосовно 6 осіб.
У першому півріччі 2024 року правоохоронними органами Херсонської області зареєстровано понад 3 тисячі кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку. З початку повномасштабного вторгнення цифра сягає 24 тисячі вчинених воєнних злочинів.
Правоохоронними органами області проводиться досудове розслідування кримінальних проваджень за фактами загибелі 1 454 цивільних осіб, які стали жертвами умисних вбивств, загинули внаслідок невибіркових обстрілів, підірвались на вибухових пристроях.
Олег Батурін, investigator.org.uaНа фото зверху: Роман Баклажов і Микола Мегеря. Фото: Олег Батурін/ЦЖР