Після запуску ініціативи президента України з відбудови «Пліч-о-пліч» у Херсонській області відремонтовано 727 об’єктів у 26 населених пунктах. На 387 об’єктах роботи ще тривають. Про це 4 листопада повідомив заступник керівника офісу президента Олексій Кулеба.Тривають роботи і в звільненій минулої осені Високопільській громаді Бериславського району. Загалом тут було пошкоджено більше 2 тисяч будинків.
Відбудовою тут займаються представники Черкаської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Дніпропетровської, Кіровоградської областей. «Вся Україна нам підставляє плечі», – запевняють у Високопільській військовій селищній адміністрації (далі – ВА).
12 вересня стало відомо про звільнення Ганни Шостак-Кучмяк, голови громади, з посади начальниці Високопільської ВА. Замість неї президент України призначив 33-річного херсонця Костянтина Стародумова.
Як він потрапив до Високопілля, як триває відбудова громади і з якими проблемами тут доводиться стикатися, Костянтин Стародумов розповів в інтерв’ю Центру журналістських розслідувань.
Зараз у села заходять різні програми. Звісно, є невдоволення у людей: то те не так зробили, або щось інше. Тож ми їздимо, розмовляємо з ними. І це теж допомагає. Бо на початку, коли люди поверталися до своїх домівок і бачили в якому там усе стані, вони зневірювалися. Віри у людей не було. Питаю іноді у них – чому б вам не відбудовуватися? «Я не буду подаватися. Робитиму все власними коштами». Пояснюю, що можна звернутися до нашого ЦНАПу, робити все за чеками, з відшкодуванням. Тим більше, що наші працівники активно виїжджають з мобільними кейсами і працюють на місцях. Нещодавно ось виїжджали в село Новопетрівку, там 9 заявок [щодо пошкодженого майна] обробили.
Непросто визначити, кому треба робити в першу чергу. З точки зору людяності хочеться всім, одразу і однаково. Але ж бюджеті обмежені. Та й не можна не брати до уваги статус родини: є багатодітні, є літні люди, і сім’ї військовослужбовців, які зараз виконують свій обов’язок.
Акти обстеження нам доводиться складати кожного дня. Начебто все давно мали б уже обстежити, але люди продовжують повертатися, або десь після обстеження щось завалилося і відповідно потрібно змінити категорію будинку. Доводиться чекати, поки дійде черга на фінансування і витрачати час на спілкування з людьми, роз’яснювати. Часом нас питають, а чому у тих шифер такого кольору, а у мене іншого? Хоча просто може не бути в наявності потрібної кількості однакового шиферу або лісу. Головне ж, що він сухий і нормальної якості.
Наше завдання – максимально надати послуги людям на місці, скоординувати їх, підказати, до кого потрібно йти. Бо у когось в родині всі чоловіки воюють і залишаються лише малі діти. Доводиться іноді йти нестандартними шляхами.
Якось до нас звернулася жінка з Архангельського, сказала, що їй немає де жити. Вони з чоловіком і чотирма дітьми змушені жити в літній кухні. Поки більш менш тепло – ще нормально, а взимку що робити? Грошей на відбудову зруйнованого будинку немає. Я її прошу обрати будь-яку область, обіцяю вийти на керівництво вказаного нею регіону і попросити, щоб їх там прийняли. А вона на це: «Ні, ми вже наїздилися, хочемо бути тільки вдома. Будуйте нам хату». А як її побудувати? Шукаємо варіанти. Питаю: чи є у них родичі, які були б готові прийняти їх до себе на зиму? «Є». Які у них є потреби? Виявляється – зробити дах. Ми ж якраз можемо відправити туди бригаду і виконати необхідні роботи. А в тому будинку живе один брат цієї жінки. Він не підпадає під категорії людей, яким роботи виконують поза чергою. Але ми підключаємося і пропонуємо жінці перезимувати разом із братом, готові забезпечити необхідною допомогою. Все одно на зиму ніхто будувати з нуля її розбитий будинок не буде. Є певна технологія, дотримуватися якої не дозволять дощі, морози, сніг. Потрібно дочекатися весни.
У нас є село Ольгине. В ньому 240 домоволодінь. На початку програми відновлення ми мали лише 9 готових комплектів документів на пошкоджене житло від мешканців села. Коли ж люди побачили, що програма запрацювала і діє швидко, то вже майже 80% села зробили документи. Зараз там відбудова триває, роботи виконує Дніпро, їхнє керівництво самостійно знаходить забудовників. Єдине, що ми спільно з Дніпровською обласною військовою адміністрацією вирішили – спочатку накрити на пошкоджених будинках дахи. Щоб максимально до зими це зробити. А в другій черзі робіт будемо відбудовувати будинки, які не підлягають капітальному ремонту.
До речі, селище Архангельське нашої громади дуже сильно постраждало. Сильно. Якщо до Високопілля якось ще повертається життя, то в Архангельському проблематично. В тамтешньому комунгоспі працює всього чотири людини. Амбулаторія там розбита, будемо перекривати її частково коштом благодійників.
Школа в Архангельському після звільнення селища. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
Деякі бригади будівельників доволі давно тут живуть, вже здружилися з місцевими. Але кажуть, що хочуть повернутися додому: їм не підходить наш клімат. Хоча природа нам поки допомагає. Та й минула зима не була такою холодною, як раніше. А ось дощі – це проблема. Коли все тече, пошкоджені будинки ще більше руйнуються і необхідні на відновлення кошториси тільки зростають. Але нові програми, які у нас зараз працюють, я впевнений, дозволять відбудувати все якомога швидше.
Зараз таких програм у громаді діє чимало. Ініціатива «Пліч-о-пліч» передбачає покрівельні роботи, заміну вікон, дверей, щоб ніде нічого не текло. А от «єВідновлення» працює вже в напрямку, приміром, косметичних ремонтів. Люди вже отримують реальні кошти і відновлюють житло, проводять внутрішні роботи. А є благодійні організації, які привозять будівельні матеріали, той же шифер, тим, у кого руйнування не дуже великі.
У рамках наших обмежених бюджетів зараз працюємо, щоб до зими хоча б накрити по максимуму дахи, вікна, двері. У першу чергу виконуємо покрівельні роботи, бо якщо є дах, то зимувати в будинку вже можна. Та й робити внутрішні роботи теж можна взимку. Тому ми людям пропонуємо спочатку зробити дахи, а потім розбиратися з іншими питаннями. Покрівельні роботи будуть вестися поки дозволятимуть погодні умови. Будівельники все робитимуть по максимуму.
Загалом роботи здаються у нас кожного дня й кількість відновлених будинків змінюється щодня.
Не треба забувати, що бюджети областей і районів, представники яких до нас приїжджають дуже обмежені. Та й, приміром, Дніпро і Тернопіль не можна порівняти за рівнем їхніх бюджетів. Немає й такого, щоб будівельні бригади зайшли і одразу всім усе зробили. А люди звертаються до нас кожного дня: у когось немає даху, або немає ще чогось. Звісно, хотілося б зробити все і одразу. Але і бюджету немає великого, є й багато інших бюрократичних нюансів. З іншого боку, не те що в Україні, а й ніде в світі не було подібних масштабних програм з відновлення.
Навіть через рік після звільнення громади ми бачимо, що роботи ще дуже багато. Тож треба готуватися і планувати кошти на відновлення інших, ще не деокупованих населених пунктів. Роботи там вистачить на всіх. Впевнений, що коли буде звільнений лівий берег Херсонщини, ми зможемо з тамтешніми громадами ділитися своїм досвідом, щоб там робити все чітко і максимально швидко.
До громади повертається бізнес. А це означає, що повертаються кошти, з’являється рух людей, поновлюється надходження податків, відроджуються робочі місця. Це важливо для людей, бо на одній гуманітарці довго не проживеш.
У нас регіон агропромисловий. Не всі підприємці можуть платити податок на землю, бо нема ціни на їхню продукцію, бо їм потрібно платити виплати пайщикам. Ми намагаємось вирішувати ці питання з податковою, щоб і якісь субвенції були, і щоб закон працював, і щоб людей підтримувати. Тим більше, що підприємці-аграрії теж допомагають відновлювати зруйновані об’єкти. Біда людей згуртувала.
В 2015 році ми готували програму розвитку Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, відповідали там за військово-патріотичний напрямок, співпрацювали з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Тож 24 лютого 2022 року всі ми чекали на команду, що робити, чим займатися. Але команд не було. Я залишився в окупованому Херсоні.
Коли стало зрозуміло, що мене можуть примушувати до співпраці з ворогом навесні 2022 року я звільнився з міжшкільного навчально-виробничого комбінату, але виїхати з окупації зміг лише 9 червня. Ми пробували виїхати три рази. Планували виїхати через Давидів Брід, але дружина тоді не ризикнула. Потім ми дізналися, що саме того дня росіяни обстріляли колону машин у районі Давидового Броду.
Зрештою, вдалося виїхати через Василівку Запорізької області. Поселилися в Київській області, звідки моя дружина родом. Уже потім мені запропонували роботу в адміністрації. Минулого літа мене направили до Запоріжжя, де знаходиться логістичний хаб для тих, хто виїжджає з окупованих територій. Я керував цим хабом за напрямком Херсонської області. Потім після зміни керівництва я звільнився і перевівся до апарату обласної ради.
Ми зараз працюємо разом із головою громади Ганною Шостак-Кучмяк. Військова адміністрація ж не скасовує органу місцевого самоврядування. Ганна Антонінівна є головою, яку люди обрали на виборах. Вона досвідчена людина, до того ж вона місцева. Я не можу вам передати який величезний обсяг роботи вона тут зробила після звільнення громади.
До речі, нерідко так буває, коли людина у відпустці або у вільний час приходить на роботу. Також разом із нами працюють представники Каховської міської військової адміністрації. Зазвичай вони тут завжди на місці і допомагають нам з обстеженнями пошкоджених війною об’єктів.
Олег Батурін
12 вересня стало відомо про звільнення Ганни Шостак-Кучмяк, голови громади, з посади начальниці Високопільської ВА. Замість неї президент України призначив 33-річного херсонця Костянтина Стародумова.
Як він потрапив до Високопілля, як триває відбудова громади і з якими проблемами тут доводиться стикатися, Костянтин Стародумов розповів в інтерв’ю Центру журналістських розслідувань.
Про проблеми і про невдоволення людей
Руйнування в громаді дуже великі, тому державної допомоги сильно не вистачає. Та й людям хочеться все і одразу. Найважче з ними спілкуватися, коли розумієш, що допомогти їм ти не можеш.Зараз у села заходять різні програми. Звісно, є невдоволення у людей: то те не так зробили, або щось інше. Тож ми їздимо, розмовляємо з ними. І це теж допомагає. Бо на початку, коли люди поверталися до своїх домівок і бачили в якому там усе стані, вони зневірювалися. Віри у людей не було. Питаю іноді у них – чому б вам не відбудовуватися? «Я не буду подаватися. Робитиму все власними коштами». Пояснюю, що можна звернутися до нашого ЦНАПу, робити все за чеками, з відшкодуванням. Тим більше, що наші працівники активно виїжджають з мобільними кейсами і працюють на місцях. Нещодавно ось виїжджали в село Новопетрівку, там 9 заявок [щодо пошкодженого майна] обробили.
Непросто визначити, кому треба робити в першу чергу. З точки зору людяності хочеться всім, одразу і однаково. Але ж бюджеті обмежені. Та й не можна не брати до уваги статус родини: є багатодітні, є літні люди, і сім’ї військовослужбовців, які зараз виконують свій обов’язок.
Акти обстеження нам доводиться складати кожного дня. Начебто все давно мали б уже обстежити, але люди продовжують повертатися, або десь після обстеження щось завалилося і відповідно потрібно змінити категорію будинку. Доводиться чекати, поки дійде черга на фінансування і витрачати час на спілкування з людьми, роз’яснювати. Часом нас питають, а чому у тих шифер такого кольору, а у мене іншого? Хоча просто може не бути в наявності потрібної кількості однакового шиферу або лісу. Головне ж, що він сухий і нормальної якості.
Наше завдання – максимально надати послуги людям на місці, скоординувати їх, підказати, до кого потрібно йти. Бо у когось в родині всі чоловіки воюють і залишаються лише малі діти. Доводиться іноді йти нестандартними шляхами.
Олександр Тетеря, староста села Іванівка, Ігор Миклащук, голова Уманської районної військової адміністрації, Костянтин Стародумов і Руслан Залізко, директор компанії-підрядника з Черкащини в селі Іванівка. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
Якось до нас звернулася жінка з Архангельського, сказала, що їй немає де жити. Вони з чоловіком і чотирма дітьми змушені жити в літній кухні. Поки більш менш тепло – ще нормально, а взимку що робити? Грошей на відбудову зруйнованого будинку немає. Я її прошу обрати будь-яку область, обіцяю вийти на керівництво вказаного нею регіону і попросити, щоб їх там прийняли. А вона на це: «Ні, ми вже наїздилися, хочемо бути тільки вдома. Будуйте нам хату». А як її побудувати? Шукаємо варіанти. Питаю: чи є у них родичі, які були б готові прийняти їх до себе на зиму? «Є». Які у них є потреби? Виявляється – зробити дах. Ми ж якраз можемо відправити туди бригаду і виконати необхідні роботи. А в тому будинку живе один брат цієї жінки. Він не підпадає під категорії людей, яким роботи виконують поза чергою. Але ми підключаємося і пропонуємо жінці перезимувати разом із братом, готові забезпечити необхідною допомогою. Все одно на зиму ніхто будувати з нуля її розбитий будинок не буде. Є певна технологія, дотримуватися якої не дозволять дощі, морози, сніг. Потрібно дочекатися весни.
Архангельське. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
У нас є село Ольгине. В ньому 240 домоволодінь. На початку програми відновлення ми мали лише 9 готових комплектів документів на пошкоджене житло від мешканців села. Коли ж люди побачили, що програма запрацювала і діє швидко, то вже майже 80% села зробили документи. Зараз там відбудова триває, роботи виконує Дніпро, їхнє керівництво самостійно знаходить забудовників. Єдине, що ми спільно з Дніпровською обласною військовою адміністрацією вирішили – спочатку накрити на пошкоджених будинках дахи. Щоб максимально до зими це зробити. А в другій черзі робіт будемо відбудовувати будинки, які не підлягають капітальному ремонту.
До речі, селище Архангельське нашої громади дуже сильно постраждало. Сильно. Якщо до Високопілля якось ще повертається життя, то в Архангельському проблематично. В тамтешньому комунгоспі працює всього чотири людини. Амбулаторія там розбита, будемо перекривати її частково коштом благодійників.
Школа в Архангельському після звільнення селища. Фото: Олег Батурин/ЦЖРПро відновлення громади
Черкаська область першою простягнула нам руку допомоги за ініціативою президента України «Пліч-о-пліч». Ми їм дуже вдячні. Вони відновлюють в Іванівці школу, житлові будинки. Загалом відновлювальні роботи йдуть по всій громаді, де задіяні представники й інших областей України. Ми просимо їх залучати до робіт також місцевих мешканців, аби вони теж мали змогу заробляти гроші.Деякі бригади будівельників доволі давно тут живуть, вже здружилися з місцевими. Але кажуть, що хочуть повернутися додому: їм не підходить наш клімат. Хоча природа нам поки допомагає. Та й минула зима не була такою холодною, як раніше. А ось дощі – це проблема. Коли все тече, пошкоджені будинки ще більше руйнуються і необхідні на відновлення кошториси тільки зростають. Але нові програми, які у нас зараз працюють, я впевнений, дозволять відбудувати все якомога швидше.
Зараз таких програм у громаді діє чимало. Ініціатива «Пліч-о-пліч» передбачає покрівельні роботи, заміну вікон, дверей, щоб ніде нічого не текло. А от «єВідновлення» працює вже в напрямку, приміром, косметичних ремонтів. Люди вже отримують реальні кошти і відновлюють житло, проводять внутрішні роботи. А є благодійні організації, які привозять будівельні матеріали, той же шифер, тим, у кого руйнування не дуже великі.
Житловий будинок у Високопіллі, який постраждав від пожежі під час окупації. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
У рамках наших обмежених бюджетів зараз працюємо, щоб до зими хоча б накрити по максимуму дахи, вікна, двері. У першу чергу виконуємо покрівельні роботи, бо якщо є дах, то зимувати в будинку вже можна. Та й робити внутрішні роботи теж можна взимку. Тому ми людям пропонуємо спочатку зробити дахи, а потім розбиратися з іншими питаннями. Покрівельні роботи будуть вестися поки дозволятимуть погодні умови. Будівельники все робитимуть по максимуму.
Загалом роботи здаються у нас кожного дня й кількість відновлених будинків змінюється щодня.
Не треба забувати, що бюджети областей і районів, представники яких до нас приїжджають дуже обмежені. Та й, приміром, Дніпро і Тернопіль не можна порівняти за рівнем їхніх бюджетів. Немає й такого, щоб будівельні бригади зайшли і одразу всім усе зробили. А люди звертаються до нас кожного дня: у когось немає даху, або немає ще чогось. Звісно, хотілося б зробити все і одразу. Але і бюджету немає великого, є й багато інших бюрократичних нюансів. З іншого боку, не те що в Україні, а й ніде в світі не було подібних масштабних програм з відновлення.
Багатоповерхівка в Архангельському.Фото: Олег Батурин/ЦЖР
Навіть через рік після звільнення громади ми бачимо, що роботи ще дуже багато. Тож треба готуватися і планувати кошти на відновлення інших, ще не деокупованих населених пунктів. Роботи там вистачить на всіх. Впевнений, що коли буде звільнений лівий берег Херсонщини, ми зможемо з тамтешніми громадами ділитися своїм досвідом, щоб там робити все чітко і максимально швидко.
До громади повертається бізнес. А це означає, що повертаються кошти, з’являється рух людей, поновлюється надходження податків, відроджуються робочі місця. Це важливо для людей, бо на одній гуманітарці довго не проживеш.
У нас регіон агропромисловий. Не всі підприємці можуть платити податок на землю, бо нема ціни на їхню продукцію, бо їм потрібно платити виплати пайщикам. Ми намагаємось вирішувати ці питання з податковою, щоб і якісь субвенції були, і щоб закон працював, і щоб людей підтримувати. Тим більше, що підприємці-аграрії теж допомагають відновлювати зруйновані об’єкти. Біда людей згуртувала.
Костянтин Стародумов в одному з пошкоджених війною будинків. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
Про себе
Я закінчив Херсонський національний технічний університет за напрямком «Міжнародні економічні відносини», більше 10 років працював у позашкільних закладах освіти і займався підприємницькою діяльністю. Був заступником директора Херсонського центру позашкільної роботи Херсонської міської ради.В 2015 році ми готували програму розвитку Херсонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, відповідали там за військово-патріотичний напрямок, співпрацювали з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Тож 24 лютого 2022 року всі ми чекали на команду, що робити, чим займатися. Але команд не було. Я залишився в окупованому Херсоні.
Коли стало зрозуміло, що мене можуть примушувати до співпраці з ворогом навесні 2022 року я звільнився з міжшкільного навчально-виробничого комбінату, але виїхати з окупації зміг лише 9 червня. Ми пробували виїхати три рази. Планували виїхати через Давидів Брід, але дружина тоді не ризикнула. Потім ми дізналися, що саме того дня росіяни обстріляли колону машин у районі Давидового Броду.
Зрештою, вдалося виїхати через Василівку Запорізької області. Поселилися в Київській області, звідки моя дружина родом. Уже потім мені запропонували роботу в адміністрації. Минулого літа мене направили до Запоріжжя, де знаходиться логістичний хаб для тих, хто виїжджає з окупованих територій. Я керував цим хабом за напрямком Херсонської області. Потім після зміни керівництва я звільнився і перевівся до апарату обласної ради.
Школа в Іванівці. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
Про зв’язок з Високопіллям і кадрову політику
Сам я не з Високопілля і намагаюся максимально зберегти ту команду, яка тут була і яка працювала до мене. Всі ці співробітники знають місцевих людей, вони знаходяться і давно мешкають у цій громаді. Сам я сюди нікого не привозив. Та й далеко не всі хочуть їхати в село працювати. Я поїхав, бо керівництво сказало, що саме тут потрібна моя допомога і потрібен результат. Навіть якби я на всі можливі посади у військовій адміністрації почав призначити інших людей, то це б загальмувало всю роботу десь на 3-4 місяці. А так наша робота триває.
Костянтин Стародумов. Фото: Олег Батурин/ЦЖР
Ми зараз працюємо разом із головою громади Ганною Шостак-Кучмяк. Військова адміністрація ж не скасовує органу місцевого самоврядування. Ганна Антонінівна є головою, яку люди обрали на виборах. Вона досвідчена людина, до того ж вона місцева. Я не можу вам передати який величезний обсяг роботи вона тут зробила після звільнення громади.
До речі, нерідко так буває, коли людина у відпустці або у вільний час приходить на роботу. Також разом із нами працюють представники Каховської міської військової адміністрації. Зазвичай вони тут завжди на місці і допомагають нам з обстеженнями пошкоджених війною об’єктів.
Олег Батурін