Мешканця Каховки Євгена Ямкового росіяни затримали на пункті пропуску “Армянськ” 6 січня 2023 року. Звідти його перевезли до Сімферопольського СІЗО №2, де він опинився в одній камері з мером Голої Пристані Олександром Бабичем, іспанським волонтером Маріо Калатаюдом та кримчанином Євгеном Мельничуком. У в’язниці він дізнався, що іспанця катували струмом, а чиновника залякували розстрілом.
7 березня 2023 Євгена відпустили і він з окупованого Криму виїхав до Польщі.
Євген Ямковий розповів ZMINA про російську пенітенціарну систему, про ставлення наглядачів до ув’язнених, про побиття та знущання в Сімферопольському СІЗО №2 та обставини полону Олександра Бабича та Маріо Калатаюда.
На пункті пропуску “Армянськ” росіяни одразу відібрали 10 людей для “співбесіди”. В цю ж групу потрапив і Євген. Під час допиту, який відбувався у трьох “вагончиках”, що стояли літерою “П”, у Ямкового в телефоні знайшли фотографії наслідків обстрілів. Побачивши їх, один зі слідчих сказав чоловіку: “Так ти коригувальник!”. Євген почав пояснювати, що це не його телефон, а знайомого, тому він нічого не знав про ці світлини. Росіяни почали розпитувати Євгена, як до нього потрапив цей телефон і чи цей знайомий щось йому розповідав.
“Я з ними розмовляв на підвищених тонах і казав, що я не коригувальник. Що це телефон мого знайомого, який працював поліцейським. А ще я у них запитував, як сусіди могли зайти на нашу територію та вбивати наших людей. Вони мені відповідали, що це не нам вирішувати. Там мене протримали приблизно 8 годин”.
Після допиту Євгену скували руки стяжками, посадили до машини і відвезли до Авдіївського управління ФСБ. Чоловіка залишили на ніч в одній з кімнат, де стояв диван, телевізор та холодильник. Зранку його розбудили, вивели надвір, заштовхали у машину та повезли до Сімферополя. В окупованому Криму Євгена зачинили в якомусь підвалі, де він просидів цілий день.
“Я думаю, що мене привезли до управління ФСБ. У підвалі стояло прибране ліжко, два стільці та стіл. Я цілий день був прикутий до каналізаційної труби. Потім прийшов слідчий, який вивів мене надвір, де я простояв 10 хвилин. Разом зі мною на подвір’ї був якийсь хлопець, якого, напевно, привезли на допит”, – розповідає Євген.
Пізніше його разом з хлопцем посадили до “ГАЗелі” та відвезли до Сімферопольського СІЗО №2. Першого ж дня наглядачі настільки жорстоко побили чоловіка, що набряки на його ногах не сходили протягом півтора місяця. Росіяни змушували чоловіка дуже широко розставляти ноги, від чого він мало не сідав на шпагат. При цьому окупанти казали: “Нижче нагнися! Ширше ноги розстав! Ти що не зрозумів? Ще ширше!“.
Якщо в’язень погано щось робив, його починали бити по ногах. Наглядачі робили це не голіруч, а у тактичних рукавицях. На ногах у них було тактичне взуття, каже чоловік:
“Нас змушували тримати голову донизу, руки позаду, а ноги якомога ширше. Охоронці били мене по плечах, грудній клітині, боках та ногах. Я їм казав: “Хлопці, ви не ту людину взяли”. А вони відповідали: “Так, рот закрив, ти тут ніхто і звуть тебе ніяк. Якщо будеш обурюватися, безслідно зникнеш, і ніхто тебе не знайде”.
Перед тим, як завести до камери, Євгена обшукали, переглянувши весь одяг та взуття. У нього вилучили шнурки, щоб він нічого собі не заподіяв. Протягом двох днів з ним проводили “виховні роботи”, тобто виводили з камери, знімали весь одяг та ставили літерою “Г”.
“На тілі синців не було, бо я його напружував. Тому так було більш-менш нормально. Як тільки розслаблявся, могли зламати ребра”, – пояснює Євген.
Потім почалися допити, під час яких слідчий запитував чоловіка про його знайомого: де він з ним познайомився, що він йому розповідав, хто він такий тощо. У разі незадовільної відповіді росіянин казав: “Давай розповідай або зараз тих покличу, і вони тобі швидко язик розв’яжуть“. Чоловік на це відповідав: “Начальник, я розповів, що знав. Можете викликати кого хочете“. Після цих слів його повертали до камери.
Євгена возили на допити до ФСБ. Кожного разу перед виходом з СІЗО його змушували роздягатися, щоб перевірити його речі металошукачем. Те ж саме відбувалося після повернення зі “співбесід”:
“Давай! Що чухаєшся? Давай бігом!” – кожного разу казали мені. І ти постійно все робив у такому шаленому темпі. Ти ні в чому не винен, але ти винен, що потрапив туди“.
Коли Євген опинився в Сімферопольському СІЗО №2, він півтора місяця перебував у ступорі. Кожного дня в камері призначали нового чергового, який мав звітувати перед наглядачами: скільки людей у камері, чи є у когось зауваження або прохання. Через шоковий стан заручник постійно затинався і не міг до кінця вимовити бодай одне речення:
“Як тільки я намагався щось говорити, мене починало усього трусити. Я боявся, що якщо я щось не те скажу, мене поб’ють. Я цілі дні стояв біля дверей, де був наклеєний папірець з розкладом та правилами, і читав його. Коли мене “попустило”, я почав нормально розповідати”.
Ямковий помітив, що до СІЗО №2 постійно приїжджали спецназівці, щоб все контролювати. Але у них були не дуже приязні стосунки з адміністрацією пенітенціарної установи.
Бабич розповів Євгену, що в ФСБ, де теж тримають цивільних полонених, змушують людей стояти цілодобово. Там же застосовують електрошокер та можуть нацькувати собаку. Маріо навіть показував сліди застосування струму та собачого укусу.
Обох катували у першому СІЗО, в другому було більш-менш нормально. Навіть почали нормально годувати.
“Олександр дуже схуд. Після того, як мене відпустили, я знайшов в інтернеті фотографії Олександра і порівняв з тим, як він виглядає зараз. Він дуже схуд. Він усім цікавився, особливо, якщо з’являлась хоч якась нова інформація. Олександр намагався усе проаналізувати, розкласти по поличках та зрозуміти, що відбувається”, – зауважує Євген.
Олександр розповів Євгену про своє затримання. Того дня чиновник прийняв душ, одягнувся та збирався йти на роботу. Тільки-но він вийшов з будинку, як побачив колону військової техніки (до 15 одиниць), що рухалася у його напрямку. Машини зупинилися біля паркану, з них вийшли озброєні росіяни і запитали, чи він Бабич. Почувши ствердну відповідь, окупанти наказали меру їхати з ними.
“Олександр навіть не встиг взяти з собою документи. Він лише зачинив двері і попросив їх заїхати до нього на роботу, щоб дати вказівки своїм підлеглим. Після цього чоловіку на голову накинули пакет, запхали до машини та повезли до міськради”, – розповідає Євген.
За його словами, після міськради Олександра вивезли за місто до якогось яру, вивели з машини, зняли з голови пакет і почали стріляти у його бік. Випустивши декілька черг, росіяни заявили: “Скажи “дякую” російському солдату, що тебе не застрелили”. Окупанти дорікали чоловіку тим, що він мер і виконує усі накази згори. Вони постійно казали: “Ти ж проводив мітинги проти російської влади. Чому ти не втік, як твоя сім’я? Чому тут залишився? А треба було тікати”. На це Олександр їм відповідав: “У мене така посада, що я маю працювати з людьми. І як мер міста я не можу залишити людей”.
Євген згадав також той факт, що Олександр Бабич зі своїми підлеглими організував муніципальну оборону, яка вдень та вночі патрулювала місто, щоб захистити майно мешканців від мародерів.
Чоловік також розповів, як Бабича вивезли до Херсона, де він познайомився з Маріо Калатаюдом. Відтоді вони перебувають в ув’язненні разом. Олександр, який до цього трішки вчив іспанську, став перекладачем для Калатаюда.
Євген Ямковий пригадує, як під час ув’язнення вони бігли по коридору на прогулянку і Олександр, у якого хвора спина, вирівнявся. Спецназівець з такою силою вдарив його по ребрах, що у нього під рукою з’явився після цього величезний синець. В’язні думали, що у Олександра могло через це тріснути ребро.
“Олександр чудова людина. Коли я не зміг звітуватися перед охоронцями, він мене підтримав і сказав їм: “У нього зараз такий стан, він перенервував”. Потім, коли ми зайшли до камери, я його обійняв і сказав: “Дякую за підтримку”. Він відповів: “Та нічого, ми всі через це проходили””, – згадує Євген.
Олександр також розповів йому, що з ним в Херсонському СІЗО сиділо три дівчини, одну з яких звали Ірина Горобцова. Їх навіть усіх разом в одній машині перевезли до окупованого Криму. В Сімферопольському СІЗО Ірину помістили до одиночної камери.
За словами Ямкового, Олександр вважає, що росіяни його тримають в полоні через колишнього народного депутата та колаборанта Олексія Ковальова.
Маріо розповів йому, що після викрадення його піддавали тортурам: під’єднували струм до геніталій і ніг, нещадно били і кололи невідомі ліки (чоловік припускає, що це міг бути морфій). Волонтер навіть не пам’ятає, що говорив своїм катам. Росіяни робили це, щоб дізнатись ПІН-код його банківської картки. Але навіть якби він його повідомив, то доступ до картки вони отримати все одно не змогли б. Справа у тому, що іспанський банк автоматично блокує картку, якщо нею не користуються протягом двох днів.
Коли Маріо ще був в Іспанії, його знайомий банкір, постійно йому казав: “В країні війна. Куди ти їдеш?”. На що Маріо йому відповідав: “Треба ж допомагати людям””.
Іспанський волонтер розповів Євгену про те, як у Сімферопольському СІЗО №1 їх щодня вишиковували та робили перекличку. Під час однієї з них Маріо вкусив службовий собака, після чого у нього на нозі залишився глибокий шрам. Коли тварина вчепилася в коліно 75-річному волонтеру, молодий наглядач, який дивився на це, глузливо запитав: “А тобі боляче?”. У Маріо по нозі текла кров, а охоронці стояли та реготали. Не витримавши болю, волонтер вдарив пса. Тоді один з охоронців витягнув електрошокер і вдарив чоловіка струмом.
Євген також пригадує, що у Маріо через високий тиск почали набрякати ноги. До того ж він був одягнений у зимові джинси, через які у нього пріла пахова зона. На руках почали з’являтися незрозумілі висипання. Іспанець навіть просив начальника СІЗО, щоб йому та іншим людям, які сиділи з ним, замовили спортивні костюми. Натомість йому видали крем, яким він постійно користувався.
Пізніше, за словами Ямкового, до них із сусідньої камери перевели кримського активіста Євгена Мельничука. В окупованому Криму його затримали за фотографію військової техніки. Під час допитів, чоловікові одягали на голову пакет і душили, щоб він підписав якісь документи. В ФСБ Мельничука, як і інших цивільних заручників, перевіряли на поліграфі.
Опинившись на волі, Євген одразу ж виїхав з окупованого Криму до Польщі, де живе його донька.
Євген Ямковий розповів ZMINA про російську пенітенціарну систему, про ставлення наглядачів до ув’язнених, про побиття та знущання в Сімферопольському СІЗО №2 та обставини полону Олександра Бабича та Маріо Калатаюда.
“Як будеш обурюватися, безслідно зникнеш, і ніхто тебе не знайде”
В січні 2023 року рідні Євгена домовилися з перевізником про те, щоб він довіз Ямкового з Каховки до Росії за тисячу гривень. Коли ж чоловік прийшов у визначений день, водій повідомив про підвищення вартості проїзду до 1,5 тисячі гривень. У Євгена з собою не було таких грошей, тому вони домовились, що водій його підвезе до окупованого Криму.
Євген Ямковий. Фото надане родиною
На пункті пропуску “Армянськ” росіяни одразу відібрали 10 людей для “співбесіди”. В цю ж групу потрапив і Євген. Під час допиту, який відбувався у трьох “вагончиках”, що стояли літерою “П”, у Ямкового в телефоні знайшли фотографії наслідків обстрілів. Побачивши їх, один зі слідчих сказав чоловіку: “Так ти коригувальник!”. Євген почав пояснювати, що це не його телефон, а знайомого, тому він нічого не знав про ці світлини. Росіяни почали розпитувати Євгена, як до нього потрапив цей телефон і чи цей знайомий щось йому розповідав.
“Я з ними розмовляв на підвищених тонах і казав, що я не коригувальник. Що це телефон мого знайомого, який працював поліцейським. А ще я у них запитував, як сусіди могли зайти на нашу територію та вбивати наших людей. Вони мені відповідали, що це не нам вирішувати. Там мене протримали приблизно 8 годин”.
Після допиту Євгену скували руки стяжками, посадили до машини і відвезли до Авдіївського управління ФСБ. Чоловіка залишили на ніч в одній з кімнат, де стояв диван, телевізор та холодильник. Зранку його розбудили, вивели надвір, заштовхали у машину та повезли до Сімферополя. В окупованому Криму Євгена зачинили в якомусь підвалі, де він просидів цілий день.
“Я думаю, що мене привезли до управління ФСБ. У підвалі стояло прибране ліжко, два стільці та стіл. Я цілий день був прикутий до каналізаційної труби. Потім прийшов слідчий, який вивів мене надвір, де я простояв 10 хвилин. Разом зі мною на подвір’ї був якийсь хлопець, якого, напевно, привезли на допит”, – розповідає Євген.
Пізніше його разом з хлопцем посадили до “ГАЗелі” та відвезли до Сімферопольського СІЗО №2. Першого ж дня наглядачі настільки жорстоко побили чоловіка, що набряки на його ногах не сходили протягом півтора місяця. Росіяни змушували чоловіка дуже широко розставляти ноги, від чого він мало не сідав на шпагат. При цьому окупанти казали: “Нижче нагнися! Ширше ноги розстав! Ти що не зрозумів? Ще ширше!“.
Якщо в’язень погано щось робив, його починали бити по ногах. Наглядачі робили це не голіруч, а у тактичних рукавицях. На ногах у них було тактичне взуття, каже чоловік:
“Нас змушували тримати голову донизу, руки позаду, а ноги якомога ширше. Охоронці били мене по плечах, грудній клітині, боках та ногах. Я їм казав: “Хлопці, ви не ту людину взяли”. А вони відповідали: “Так, рот закрив, ти тут ніхто і звуть тебе ніяк. Якщо будеш обурюватися, безслідно зникнеш, і ніхто тебе не знайде”.
Перед тим, як завести до камери, Євгена обшукали, переглянувши весь одяг та взуття. У нього вилучили шнурки, щоб він нічого собі не заподіяв. Протягом двох днів з ним проводили “виховні роботи”, тобто виводили з камери, знімали весь одяг та ставили літерою “Г”.
“На тілі синців не було, бо я його напружував. Тому так було більш-менш нормально. Як тільки розслаблявся, могли зламати ребра”, – пояснює Євген.
Потім почалися допити, під час яких слідчий запитував чоловіка про його знайомого: де він з ним познайомився, що він йому розповідав, хто він такий тощо. У разі незадовільної відповіді росіянин казав: “Давай розповідай або зараз тих покличу, і вони тобі швидко язик розв’яжуть“. Чоловік на це відповідав: “Начальник, я розповів, що знав. Можете викликати кого хочете“. Після цих слів його повертали до камери.
Євгена возили на допити до ФСБ. Кожного разу перед виходом з СІЗО його змушували роздягатися, щоб перевірити його речі металошукачем. Те ж саме відбувалося після повернення зі “співбесід”:
“Давай! Що чухаєшся? Давай бігом!” – кожного разу казали мені. І ти постійно все робив у такому шаленому темпі. Ти ні в чому не винен, але ти винен, що потрапив туди“.
Коли Євген опинився в Сімферопольському СІЗО №2, він півтора місяця перебував у ступорі. Кожного дня в камері призначали нового чергового, який мав звітувати перед наглядачами: скільки людей у камері, чи є у когось зауваження або прохання. Через шоковий стан заручник постійно затинався і не міг до кінця вимовити бодай одне речення:
“Як тільки я намагався щось говорити, мене починало усього трусити. Я боявся, що якщо я щось не те скажу, мене поб’ють. Я цілі дні стояв біля дверей, де був наклеєний папірець з розкладом та правилами, і читав його. Коли мене “попустило”, я почав нормально розповідати”.
Ямковий помітив, що до СІЗО №2 постійно приїжджали спецназівці, щоб все контролювати. Але у них були не дуже приязні стосунки з адміністрацією пенітенціарної установи.
“Скажи “дякую” російському солдату, що тебе не застрелили”
Євген опинився в камері разом з мером Голої Пристані Олександром Бабичем та іспанським волонтером МаріоКалатаюдом. Коли його завели до них, він одразу почав їх обіймати. Олександр запитав звідки він і представився, а Маріо почав щось казати іспанською. Вони розповіли чоловікові, що знаходяться в ув’язненні на території Криму вже 8 місяців, але спочатку їх тримали в СІЗО №1. У жовтні 2022 року їх перевели до СІЗО №2.Бабич розповів Євгену, що в ФСБ, де теж тримають цивільних полонених, змушують людей стояти цілодобово. Там же застосовують електрошокер та можуть нацькувати собаку. Маріо навіть показував сліди застосування струму та собачого укусу.
Олександр Бабич
Обох катували у першому СІЗО, в другому було більш-менш нормально. Навіть почали нормально годувати.
“Олександр дуже схуд. Після того, як мене відпустили, я знайшов в інтернеті фотографії Олександра і порівняв з тим, як він виглядає зараз. Він дуже схуд. Він усім цікавився, особливо, якщо з’являлась хоч якась нова інформація. Олександр намагався усе проаналізувати, розкласти по поличках та зрозуміти, що відбувається”, – зауважує Євген.
Олександр розповів Євгену про своє затримання. Того дня чиновник прийняв душ, одягнувся та збирався йти на роботу. Тільки-но він вийшов з будинку, як побачив колону військової техніки (до 15 одиниць), що рухалася у його напрямку. Машини зупинилися біля паркану, з них вийшли озброєні росіяни і запитали, чи він Бабич. Почувши ствердну відповідь, окупанти наказали меру їхати з ними.
“Олександр навіть не встиг взяти з собою документи. Він лише зачинив двері і попросив їх заїхати до нього на роботу, щоб дати вказівки своїм підлеглим. Після цього чоловіку на голову накинули пакет, запхали до машини та повезли до міськради”, – розповідає Євген.
За його словами, після міськради Олександра вивезли за місто до якогось яру, вивели з машини, зняли з голови пакет і почали стріляти у його бік. Випустивши декілька черг, росіяни заявили: “Скажи “дякую” російському солдату, що тебе не застрелили”. Окупанти дорікали чоловіку тим, що він мер і виконує усі накази згори. Вони постійно казали: “Ти ж проводив мітинги проти російської влади. Чому ти не втік, як твоя сім’я? Чому тут залишився? А треба було тікати”. На це Олександр їм відповідав: “У мене така посада, що я маю працювати з людьми. І як мер міста я не можу залишити людей”.
Євген згадав також той факт, що Олександр Бабич зі своїми підлеглими організував муніципальну оборону, яка вдень та вночі патрулювала місто, щоб захистити майно мешканців від мародерів.
Чоловік також розповів, як Бабича вивезли до Херсона, де він познайомився з Маріо Калатаюдом. Відтоді вони перебувають в ув’язненні разом. Олександр, який до цього трішки вчив іспанську, став перекладачем для Калатаюда.
Євген Ямковий пригадує, як під час ув’язнення вони бігли по коридору на прогулянку і Олександр, у якого хвора спина, вирівнявся. Спецназівець з такою силою вдарив його по ребрах, що у нього під рукою з’явився після цього величезний синець. В’язні думали, що у Олександра могло через це тріснути ребро.
“Олександр чудова людина. Коли я не зміг звітуватися перед охоронцями, він мене підтримав і сказав їм: “У нього зараз такий стан, він перенервував”. Потім, коли ми зайшли до камери, я його обійняв і сказав: “Дякую за підтримку”. Він відповів: “Та нічого, ми всі через це проходили””, – згадує Євген.
Олександр також розповів йому, що з ним в Херсонському СІЗО сиділо три дівчини, одну з яких звали Ірина Горобцова. Їх навіть усіх разом в одній машині перевезли до окупованого Криму. В Сімферопольському СІЗО Ірину помістили до одиночної камери.
За словами Ямкового, Олександр вважає, що росіяни його тримають в полоні через колишнього народного депутата та колаборанта Олексія Ковальова.
Підʼєднували струм до геніталій і кололи невідомі ліки
Маріо Калатаюд розповів Євгену, що його затримали біля магазину, куди він зайшов зробити покупки. Коли він виходив з супермаркету, його зустріло шестеро чоловіків, які явно чекали на нього. Вони запитали, чи є він волонтером. Почувши ствердну відповідь, окупанти сказали підійти до них ближче і почали викручувати йому руки та бити. Їх було шестеро, і вони не могли впоратися з 75-річним чоловіком. Оскільки він відчайдушно пручався, їм знадобилося чимало часу, щоб приборкати його.
Маріо Калатаюд
“Тоді Маріо вибили шість зубів. Він їх сам виривав, тому що стоматолог, якого вони викликали, не приїхав. У нього на тілі залишились шрами, а вага зменшилась на 15 кілограмів”, – ділиться побаченим Євген.Маріо розповів йому, що після викрадення його піддавали тортурам: під’єднували струм до геніталій і ніг, нещадно били і кололи невідомі ліки (чоловік припускає, що це міг бути морфій). Волонтер навіть не пам’ятає, що говорив своїм катам. Росіяни робили це, щоб дізнатись ПІН-код його банківської картки. Але навіть якби він його повідомив, то доступ до картки вони отримати все одно не змогли б. Справа у тому, що іспанський банк автоматично блокує картку, якщо нею не користуються протягом двох днів.
Коли Маріо ще був в Іспанії, його знайомий банкір, постійно йому казав: “В країні війна. Куди ти їдеш?”. На що Маріо йому відповідав: “Треба ж допомагати людям””.
Іспанський волонтер розповів Євгену про те, як у Сімферопольському СІЗО №1 їх щодня вишиковували та робили перекличку. Під час однієї з них Маріо вкусив службовий собака, після чого у нього на нозі залишився глибокий шрам. Коли тварина вчепилася в коліно 75-річному волонтеру, молодий наглядач, який дивився на це, глузливо запитав: “А тобі боляче?”. У Маріо по нозі текла кров, а охоронці стояли та реготали. Не витримавши болю, волонтер вдарив пса. Тоді один з охоронців витягнув електрошокер і вдарив чоловіка струмом.
Євген також пригадує, що у Маріо через високий тиск почали набрякати ноги. До того ж він був одягнений у зимові джинси, через які у нього пріла пахова зона. На руках почали з’являтися незрозумілі висипання. Іспанець навіть просив начальника СІЗО, щоб йому та іншим людям, які сиділи з ним, замовили спортивні костюми. Натомість йому видали крем, яким він постійно користувався.
Пізніше, за словами Ямкового, до них із сусідньої камери перевели кримського активіста Євгена Мельничука. В окупованому Криму його затримали за фотографію військової техніки. Під час допитів, чоловікові одягали на голову пакет і душили, щоб він підписав якісь документи. В ФСБ Мельничука, як і інших цивільних заручників, перевіряли на поліграфі.
Омріяна свобода
7 квітня 2023 року наглядачі разом з слідчим наказали Євгену зібрати речі та вийти з камери. Речей у нього було небагато: зубна щітка, мило та зубна паста. З одягу він мав лише футболку та штани, в яких його затримували. Пізніше йому видали куртку, а потім в камері він знайшов чийсь светр.Опинившись на волі, Євген одразу ж виїхав з окупованого Криму до Польщі, де живе його донька.