30 років тому Україна відмовилася від ядерної зброї. Натомість їй було надано гарантії безпеки від кількох держав: США, Великої Британії та Росії. І ось, зараз автор «Одеського Життя» Валерій Боянжу пише ці рядки з підвалу, де ховається від російських ракет, які несуть смерть і руйнування в українські міста.
США, які ще недавно допомагали нам грошима і зброєю, перестали це робити. Ситуація цілком собі мотивуюча, щоб розібратися, що ж це за документ був — Будапештський меморандум, який мав нас захистити і не зміг.
На «всі сто» впевнений, що кожен, хто читає ці рядки, щонайменше чув словосполучення «Будапештський меморандум» (надалі — Б. М.) і багатоповерхові матюки щодо того, що Україна (президент Кучма), підписавши цей міжнародний документ, відмовилася від ракетно-ядерної зброї, яка була на її території.
Цього року — 30-річчя підписання «Б.М.» главами США, Великої Британії, України та Росії. Виїхавши понад рік тому з обстрілюваного рф Херсона в Одесу і ховаючись зараз в одеському підвалі від ерефівської ж балістики, читаю в телеграм-каналі свіже висловлювання глави дипломатії Євросоюзу Жозепа Борреля»: У Європі є близько 100 батарей «PATRIOT», але ми все ще не можемо дати їм 7(сім!) з них, про які вони відчайдушно просять». Ось я і вирішив і для себе, і для вас, шановні читачі, покопати глибше тему цього дивного меморандуму (надалі «М»).
Ось ще трактування — це інформаційно-довідковий документ із поясненням бачення того чи іншого питання, може використовуватися в дипломатичних відносинах, підприємництві, як записка або довідка всередині організації.
У перекладі з латині «меморандум» означає «те, про що слід пам’ятати». «М» не є міжнародним договором у повному розумінні цього слова, це всього лише «запевнення про наміри», своєрідна декларація, що 2 сторони (або більше) бачать ось таку-то проблему так-то.
Ну і що вам нагадують подібні «запевнення-обіцянки»? Мені це нагадує вульгарний (хай вибачать мені вельмишановні читачки) анекдот: «Ти ж обіцяв зі мною одружитися!!! — Та хіба мало що я на тобі обіцяв…» Ось і нам щось пообіцяли. До речі, а що?
Ось сиджу я в підвалі і розмірковую: ну і яка ціна цій «писульці», підписаній у Будапешті 5 грудня 1994 року? А ось вам думки президента США Білла Клінтона, який її підписав.
4 квітня 2023 року «Європейська правда» процитувала його думку з інтерв’ю ірландському мовнику RTЕ. На той момент Біллу вже «стукнуло» 77 років, він, імовірно, перестав бути «статевим жебраком» (я маю на увазі його досліди з Монікою Левінські), почав підбивати якісь підсумки, і ось, що сказав:
Страждалець, та й годі: не спиться йому, мабуть, бідоласі, нетравленням шлунка страждає, зі стільцем проблеми. Ще б пак, адже ще в січні 1994 року Клінтон підписав тристоронню угоду з тодішніми президентами Росії Єльциним і України Кравчуком про ліквідацію арсеналу стратегічної ядерної зброї, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР.
А потім вже став підписантом ще й «Б.М.» Але справа не особисто в президенті Клінтоні: він виступав від імені наймогутнішої на планеті держави — США, і це США, крім інших, дали нам вищевикладені гарантії.
Ключову роль в ухваленні рішення зіграли США! Тема роззброєння почалася ще за президентства Кравчука. До цього часу пам’ятний візит до Києва Білла Клінтона, який не вийшов за територію аеропорту «Бориспіль», а холодно провів розмову з Кравчуком у приміщенні аеропорту. І «дотиснув» тему.
А зараз, розос… авшись у себе всередині, США допомагають нам зброєю дозовано, «в день по чайній ложці» — порівняно з тим, що потрібно, щоб ми самі, своєю кров’ю гарантували своє, та й сусідів наших західних, існування на Землі.
«Жоден договір з Росією не вартий аркуша паперу, на якому він підписаний» — сказав колись німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Невже в Історію, по вуха «обісрамившись», так само увійдуть і США!? Про гарантії забули, на них і на нас просто тупо «забили». До речі, від чого «позбавили» Україну, яка ОДНА з усіх підписантів повністю свої зобов’язання виконала?
Наш ядерний арсенал складався зі 176 міжконтинентальних балістичних і понад 2,5 тисячі тактичних ракет. До 1996 року 2 тисячі ядерних боєприпасів було знищено, решту — вивезено до рф(!).
1 червня 1996 року останню українську ракетну установку було передано Росії. У 2000 році стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95 мс передали росії в рамках угоди про роззброєння України.
Після розпаду СРСР в Україні було 89 різних бомбардувальників. Частину порізали на метал, іншу — передали країні-агресору. Ту-95мс там було близько 60 штук, ми додали їм ще 23. І зараз вони «працюють» по нашій території.
Ось цитата з інтерв’ю начальника ГУР Буданова на каналі «1+1» («NV» 2.09. 2023р.):
З його слів, Кучма залишив на озброєнні 10 бомбардувальників, але їх потім теж порізали за Ющенка. Твою дивізію, щоб не сказати грубіше!
Що Україна отримала натомість, крім, звісно, мильної бульбашки під назвою «гарантії безпеки»? Компенсацію вартості високозбагаченого урану в ядерних боєголовках, фінансову допомогу для знищення своїх міжконтинентальних балістичних ракет, шахтних установок і бомбардувальників. А ще близько $980 млн паливом для АЕС і списання частини газових боргів РФ.
Ну а тепер — емоції вбік. І задамося питанням: а чи могла Україна не підписати «Б.М.», відмовитися від пропозиції розлучитися з ядерним арсеналом? Чи це було, як у романі «Хрещений батько» Маріо П’юзо: «Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися»?
Ось думка Леоніда Кравчука, яку він розповів в інтерв’ю Deutsche Welle 2011 року. Його думці можна вірити, але можна і не вірити — як «співучаснику»:
За оцінками Кравчука, на той час для цього знадобилося б близько $65 млрд. Взяти їх було ніде. А ще, зі слів Кравчука, до фінансової нездатності України утримувати свій ядерний потенціал, додалися і політичні моменти: Захід пресингував Україну, погрожуючи ізоляцією в разі збереження ядерної зброї.
Воно й зрозуміло: ракети «наші» були націлені на США. Тому відмова від ядерної зброї була «єдиним можливим рішенням», запевняв експрезидент.
А ось, що говорив Валерій Чалий (Посол України в США у 2015-2019 рр.) в одному з інтерв’ю: збереження ядерного потенціалу могло б захистити Україну від російського вторгнення, хоча це ще питання. Але практично неминуче перетворило б нашу країну на Північну Корею ще тоді, в 1990-х:
І на завершення — Роман Безсмертний — політик, Посол України в Білорусі в 2010-2011 рр. Як учасник Мінського переговорного процесу в 2015-2016, 2019 роках він давав мені велике інтерв’ю під час мого перебування херсонським журналістом, сподобався своїми професіоналізмом, логікою.
Ось, коротко, що він сказав в інтерв’ю «Радіо UA Чикаго», відповідаючи на запитання: «Чим було підписання «Б.М.» — помилкою, зрадою чи необхідністю?»
Безсмертний теж розповів, що системи управління і паролі були в москві. Україна до них доступу не мала. Росія тоді мала дві третини ядерної зброї СРСР, Україна — одну третину.
Досі ніхто не розуміє, як Єльцину вдалося обжулити ООН, заявивши, що рф — правонаступник СРСР. Ось «сильні світу цього» і вирішили залишити «ядерку» Росії, а Україні «порекомендувати» її віддати.
До речі, сьогодні вся ця зброя була б непридатною до використання, починаючи ще з нульових років, без залучення фахівців, підприємств, сервісу з рф. Так що «рішення України вивезти цю зброю зі своєї території було НА ТОЙ ЧАС абсолютно правильним».
Валерий Боянжу, odessa-life.od.ua
На «всі сто» впевнений, що кожен, хто читає ці рядки, щонайменше чув словосполучення «Будапештський меморандум» (надалі — Б. М.) і багатоповерхові матюки щодо того, що Україна (президент Кучма), підписавши цей міжнародний документ, відмовилася від ракетно-ядерної зброї, яка була на її території.
Цього року — 30-річчя підписання «Б.М.» главами США, Великої Британії, України та Росії. Виїхавши понад рік тому з обстрілюваного рф Херсона в Одесу і ховаючись зараз в одеському підвалі від ерефівської ж балістики, читаю в телеграм-каналі свіже висловлювання глави дипломатії Євросоюзу Жозепа Борреля»: У Європі є близько 100 батарей «PATRIOT», але ми все ще не можемо дати їм 7(сім!) з них, про які вони відчайдушно просять». Ось я і вирішив і для себе, і для вас, шановні читачі, покопати глибше тему цього дивного меморандуму (надалі «М»).
М — означає меморандум
Почнімо з того, що означає це латинське слово. Оксфордський словник трактує переклад так — це дипломатичний документ із викладенням погляду уряду на якесь питання.Ось ще трактування — це інформаційно-довідковий документ із поясненням бачення того чи іншого питання, може використовуватися в дипломатичних відносинах, підприємництві, як записка або довідка всередині організації.
У перекладі з латині «меморандум» означає «те, про що слід пам’ятати». «М» не є міжнародним договором у повному розумінні цього слова, це всього лише «запевнення про наміри», своєрідна декларація, що 2 сторони (або більше) бачать ось таку-то проблему так-то.
Ну і що вам нагадують подібні «запевнення-обіцянки»? Мені це нагадує вульгарний (хай вибачать мені вельмишановні читачки) анекдот: «Ти ж обіцяв зі мною одружитися!!! — Та хіба мало що я на тобі обіцяв…» Ось і нам щось пообіцяли. До речі, а що?
Зміст Будапештського меморандуму
І я прочитав повний текст того, що ми скорочено називаємо «Б.М.» Ось його повна назва: «Меморандум про ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Там 6 пунктів, їх слід знати для розуміння (даю в деякому скороченні):- рф, Велика Британія і США підтверджують Україні своє зобов’язання… поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.
- рф, Велика Британія і США підтверджують своє зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що жодні їхні озброєння ніколи не будуть застосовані проти України, окрім як з метою самооборони… відповідно до Статуту ООН.
- рф, Велика Британія і США підтверджують Україні своє зобов’язання… утримуватися від економічного примусу, спрямованого на те, щоб підпорядкувати своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду.
- РФ, Великобританія і США підтверджують своє зобов’язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН з надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом загрози агресії із застосуванням ядерної зброї.
- РФ, Велика Британія і США підтверджують щодо України своє зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка не володіє ядерною зброєю, окрім як у разі нападу на них, їхні території, на їхні збройні сили або їхніх союзників такою державою, яка діє разом із державою, що володіє ядерною зброєю.
- Україна, РФ, Велика Британія та США консультуватимуться в разі виникнення ситуації, що зачіпає питання щодо цих зобов’язань.
Чого вартий меморандум
Ось сиджу я в підвалі і розмірковую: ну і яка ціна цій «писульці», підписаній у Будапешті 5 грудня 1994 року? А ось вам думки президента США Білла Клінтона, який її підписав.
4 квітня 2023 року «Європейська правда» процитувала його думку з інтерв’ю ірландському мовнику RTЕ. На той момент Біллу вже «стукнуло» 77 років, він, імовірно, перестав бути «статевим жебраком» (я маю на увазі його досліди з Монікою Левінські), почав підбивати якісь підсумки, і ось, що сказав:
«Я відчуваю особисту причетність, тому що я ЗМУСИВ їх (Україну — ред.) погодитися на відмову від ядерної зброї. І ніхто з них не вірить, що Росія пішла б на це (вторгнення — ред.), якби Україна все ще мала свою зброю».
«Вони (українці — ред.) боялися віддати її (ядерну зброю — ред.), бо думали, що це єдине, що захищало їх від експансіоністської Росії. Путін, коли побачив можливість, порушив угоду і спочатку захопив Крим. І я через це почуваюся жахливо».
Страждалець, та й годі: не спиться йому, мабуть, бідоласі, нетравленням шлунка страждає, зі стільцем проблеми. Ще б пак, адже ще в січні 1994 року Клінтон підписав тристоронню угоду з тодішніми президентами Росії Єльциним і України Кравчуком про ліквідацію арсеналу стратегічної ядерної зброї, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР.
А потім вже став підписантом ще й «Б.М.» Але справа не особисто в президенті Клінтоні: він виступав від імені наймогутнішої на планеті держави — США, і це США, крім інших, дали нам вищевикладені гарантії.
Ключову роль в ухваленні рішення зіграли США! Тема роззброєння почалася ще за президентства Кравчука. До цього часу пам’ятний візит до Києва Білла Клінтона, який не вийшов за територію аеропорту «Бориспіль», а холодно провів розмову з Кравчуком у приміщенні аеропорту. І «дотиснув» тему.
А зараз, розос… авшись у себе всередині, США допомагають нам зброєю дозовано, «в день по чайній ложці» — порівняно з тим, що потрібно, щоб ми самі, своєю кров’ю гарантували своє, та й сусідів наших західних, існування на Землі.
«Жоден договір з Росією не вартий аркуша паперу, на якому він підписаний» — сказав колись німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Невже в Історію, по вуха «обісрамившись», так само увійдуть і США!? Про гарантії забули, на них і на нас просто тупо «забили». До речі, від чого «позбавили» Україну, яка ОДНА з усіх підписантів повністю свої зобов’язання виконала?
Який ядерний арсенал був в України
Наш ядерний арсенал складався зі 176 міжконтинентальних балістичних і понад 2,5 тисячі тактичних ракет. До 1996 року 2 тисячі ядерних боєприпасів було знищено, решту — вивезено до рф(!).
1 червня 1996 року останню українську ракетну установку було передано Росії. У 2000 році стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95 мс передали росії в рамках угоди про роззброєння України.
Після розпаду СРСР в Україні було 89 різних бомбардувальників. Частину порізали на метал, іншу — передали країні-агресору. Ту-95мс там було близько 60 штук, ми додали їм ще 23. І зараз вони «працюють» по нашій території.
Ось цитата з інтерв’ю начальника ГУР Буданова на каналі «1+1» («NV» 2.09. 2023р.):
«В Україні було близько 70 штук Ту-22 всіх модифікацій, з них половина були в новітній на той час модифікації М3, — саме тієї, яка часто по нас б’є ракетами Х-22. Ми в підсумку свої порізали, Ту-95 і Ту-160 повіддавали рф, ракети Х-55 теж повіддавали. Х-22, до речі, здається, теж віддали».
З його слів, Кучма залишив на озброєнні 10 бомбардувальників, але їх потім теж порізали за Ющенка. Твою дивізію, щоб не сказати грубіше!
Що Україна отримала натомість, крім, звісно, мильної бульбашки під назвою «гарантії безпеки»? Компенсацію вартості високозбагаченого урану в ядерних боєголовках, фінансову допомогу для знищення своїх міжконтинентальних балістичних ракет, шахтних установок і бомбардувальників. А ще близько $980 млн паливом для АЕС і списання частини газових боргів РФ.
Чи могла Україна залишити «ядерку» у себе?
Ну а тепер — емоції вбік. І задамося питанням: а чи могла Україна не підписати «Б.М.», відмовитися від пропозиції розлучитися з ядерним арсеналом? Чи це було, як у романі «Хрещений батько» Маріо П’юзо: «Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися»?
Ось думка Леоніда Кравчука, яку він розповів в інтерв’ю Deutsche Welle 2011 року. Його думці можна вірити, але можна і не вірити — як «співучаснику»:
«Усі системи управління ракетами були в Росії, чорна валізка з пусковою кнопкою була у президента Єльцина». «Ракети-носії вироблялися на дніпропетровському заводі «Південмаш», проте ядерні боєголовки до них робили в Росії. Налагодити власне виробництво таких боєголовок і забезпечити їх обслуговування коштувало величезних грошей».
За оцінками Кравчука, на той час для цього знадобилося б близько $65 млрд. Взяти їх було ніде. А ще, зі слів Кравчука, до фінансової нездатності України утримувати свій ядерний потенціал, додалися і політичні моменти: Захід пресингував Україну, погрожуючи ізоляцією в разі збереження ядерної зброї.
Воно й зрозуміло: ракети «наші» були націлені на США. Тому відмова від ядерної зброї була «єдиним можливим рішенням», запевняв експрезидент.
А ось, що говорив Валерій Чалий (Посол України в США у 2015-2019 рр.) в одному з інтерв’ю: збереження ядерного потенціалу могло б захистити Україну від російського вторгнення, хоча це ще питання. Але практично неминуче перетворило б нашу країну на Північну Корею ще тоді, в 1990-х:
«Але хто ж нам тоді дозволив би не бути в ізоляції і мати ядерну зброю? Якби ми хотіли бути ізгоєм, як Північна Корея, то можна було б іти таким шляхом. Тиск був величезний, і навряд чи вдалося б уникнути такої ситуації».
І на завершення — Роман Безсмертний — політик, Посол України в Білорусі в 2010-2011 рр. Як учасник Мінського переговорного процесу в 2015-2016, 2019 роках він давав мені велике інтерв’ю під час мого перебування херсонським журналістом, сподобався своїми професіоналізмом, логікою.
Ось, коротко, що він сказав в інтерв’ю «Радіо UA Чикаго», відповідаючи на запитання: «Чим було підписання «Б.М.» — помилкою, зрадою чи необхідністю?»
Безсмертний теж розповів, що системи управління і паролі були в москві. Україна до них доступу не мала. Росія тоді мала дві третини ядерної зброї СРСР, Україна — одну третину.
Досі ніхто не розуміє, як Єльцину вдалося обжулити ООН, заявивши, що рф — правонаступник СРСР. Ось «сильні світу цього» і вирішили залишити «ядерку» Росії, а Україні «порекомендувати» її віддати.
До речі, сьогодні вся ця зброя була б непридатною до використання, починаючи ще з нульових років, без залучення фахівців, підприємств, сервісу з рф. Так що «рішення України вивезти цю зброю зі своєї території було НА ТОЙ ЧАС абсолютно правильним».
Інший час
Але зараз уже не ТОЙ ЧАС. І Роман Безсмертний тямуще, як мені здається, передбачає, що «якщо якісь засранці в ефірі розповідатимуть, дадуть вони допомогу чи не дадуть, у нашій країні народиться радикальна сила, яка більше подібних речей у нашій історії не допустить. І перше, що вона зробить, прийшовши до влади — це буде розробляти ядерну зброю». Що ж, так буває. Уродженка Києва Голда Мабович, в усьому світі відома як Голда Меїр, яка багато років була знаковою персоною в Ізраїлі, сказала колись: «В Ізраїлі немає ядерної зброї. Але якщо знадобиться, ми її застосуємо.»Валерий Боянжу, odessa-life.od.ua