Головне в ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної»У суспільстві бурхливу реакцію викликало введення в дію окремих положень Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Редакція інтернет-видання «Херсонщина за день» звернулась за роз'ясненнями основних положень цього закону та необхідності його прийняття до голови громадської організації «Центр правової психології «Емпатія», правозахисника громадської організації «Єдиний щит», керуючого партнера адвокатського об’єднання «Сначов, Беженар та партнери», Юрія Сначова.
Ось що він розповів:
«Прийняття вищезазначеного Закону вважаю важливим та необхідним рішенням, але, на мою думку, використано недосконалу законодавчу техніку, що значною мірою вплинуло на його якість.
Хочу висловити власні думки, стосовно необхідності прийняття цього Закону, та особистий досвід знайомства з Україною, її мовою.
Я народився й виріс у військовому містечку під Тамбовом у Росії. Після закінчення військового вишу в Ярославлі (Російська Федерація) у 1985 році мене, етнічного росіянина, було направлено для проходження військової служби в Україну. Доля звела мене з державою, яка стала для мене справжньою Батьківщиною, місцем, де я отримував освіту, робив кар’єру, зустрічав доброзичливих та працьовитих людей, якими є українці. До речі, багато з них стали моїми справжніми друзями.
Після розпаду СРСР, у 1991 році, Україну було проголошено як незалежну та суверенну державу.
У 1996 році було прийнято Конституцію України, статтею 10 якої було закріплено статус української мови як державної.
Лише в 2015 році було прийнято Закон України «Про державну службу», який зобов’язав державних службовців при виконанні своїх обов’язків послуговуватись виключно державною мовою. Будь-якого іншого законодавства, яке б регулювало функціонування української мови в Україні до 2019 року, на відміну від інших країн колишнього СРСР(наприклад, країн Балтії, у яких це питання було вирішено ще в 1991 році, одразу після розпаду колишнього СРСР), не існувало.
Лише в 2019 році Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Хочу звернути увагу, що з 1985 року і до теперішнього часу мене жодного разу не примушували говорити українською мовою, не ображали та не принижували за мовною або етнічною ознаками, як етнічного росіянина.
У 2014 році Російською Федерацією було анексовано Крим, з подальшою окупацією Сходу України та створенням «фейкових» ДНР та ЛНР. Все це здійснювалося під егідою захисту етнічних росіян та російськомовного населення в Україні. Хоча особисто я, як етнічний росіянин, ніколи не потребував такого захисту. Оскільки ніхто на мене не нападав, ніхто мене не ображав та не ганьбив за мовною чи етнічною ознаками. Мабуть, тому, що українці – миролюбна та доброзичлива нація.
Завдяки діям РФ на Сході України та в Криму, у 2014 році я зрозумів, що українська мова є не лише засобом комунікації, а й ознакою державної єдності, незалежності України та національної ідентичності її громадян. І саме за свою українську мову, українську територію та українську ідентичність гинуть зараз українські воїни на сході України.
Саме з 2014 року я став вважати «мовну російську окупацію» продовженням територіальної окупації РФ – України. До речі, в РФ цього навіть і не приховують.
Нещодавно Державна Дума РФ «занепокоїлася» з приводу «примусової українізації» у зв’язку з початком функціонування в Україні ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (попри те, що це стосується виключно внутрішньої політики України як суверенної та незалежної держави).
Саме з цього часу в мене з’явилось стійке бажання вивчати та вільно спілкуватися українською мовою.
Вважаю обґрунтованою думку про те, що одним з головних чинників при вивченні будь-якої мови є створення або поринання в мовне середовище, в даному випадку – україномовне (це коли більшість навколо тебе розмовляють українською мовою). Але, окрім Західної України, я поки що такого україномовного середовища ніде не бачив та саме це, на моє глибоке переконання, має зробити прийнятий «мовний Закон». Хочу навести ще декілька прикладів з життя з приводу необхідності прийняття Закону.
Нещодавно, приїхавши до Києва, я замовив таксі з україномовним водієм з метою більше спілкуватися українською. Пошуки такого водія продовжувались близько 40 хвилин!!! Тобто в столиці України тривалий час шукали водія, який би зміг розмовляти зі мною державною мовою! Хтось може собі уявити, що у Москві тривалий час шукатимуть російськомовного водія, а в Лондоні – англомовного?
Наприкінці дев’яностих я став свідком того, що в певній мірі пояснювало ставлення до української мови в самій Україні. Проводжаючи свою доньку на навчання з району області до Херсона, мати казала їй: «Доню, дуже тебе прошу, у своєму інституті говори російською, а то вважатимуть, що ти невихована та неосвічена». Це ганебний приклад того, яке ставлення до української мови було у більшої частини українців, рідною мовою яких є українська, але, вони соромились або боялися використовувати її у своїй країні та замість неї послуговувались російською або «суржиком».
Не хочу образити тих, хто, як і я, з різних причин розмовляв російською до «зрілого» віку та дотепер дотримується позиції: «Я всю жизнь говорил на русском и дальше буду!». Можна і далі, але…
Хтось дуже нерозумний протиставив вивчення української мови обмеженню та навіть забороні російської. Але можна вивчати та знати декілька мов, що завжди було ознакою освіченості, цивілізованості, демонструвало бажання людини розвиватися. Крім того, знання кількох мов збільшують кількість та якість комунікації, яка так необхідна людині як соціальній істоті.
Під час навчання в Національному юридичному університеті України імені Ярослава Мудрого в Харкові мій син, який був старостою в групі, зі студентами з заходу розмовляв українською, зі сходу та півдня – російською, а пізніше викладав англійську в Китаї, працював в Австралії та завдяки досконалому знанню мов зараз працює в міжнародній компанії в Будапешті. Чим не приклад користі від знання кількох мов?
Для тих, хто вважає, що їм запізно вивчати українську мову, хочу повідомити «радісну новину». Останні наукові дослідження підтвердили наявність такої особливості мозку, як нейропластичність – здатність людського мозку вибудовувати нові нейронні зв’язки (змінюватися та адаптуватися) набуваючи досвіду, опановуючи нові види діяльності, у тому числі вивчення мов у будь-якому віці. Навіть більше, вивчення мов перешкоджає розвитку хвороби Альцгеймера, тобто віддаляє процес «старіння мозку», що у свою чергу продовжує «психологічну» та відповідно фізичну молодість.
Хочу звернути увагу на питання щодо «примусової українізації».
Чомусь законодавче правове регулювання функціонування російської мови в РФ не вважається примусовою «русифікацією», в Англії англійської – примусовою «англізацією». Але за логікою деяких «особливо обдарованих» осіб створення в Україні умов для переходу громадян України на рідну українську мову спрямоване на вивчення, вільне володіння та спілкування нею, та впровадження її у всіх сферах суспільного життя – це «примусова українізація». Як-то кажуть, no comments…
Про головний «фейк» стосовно цього Закону – «русский язык в Украине запретили».
Закон не містить жодної норми про заборону використання російської мови в Україні. За порушення закону щодо функціонування і застосування української мови як державної в публічній сфері передбачено адміністративну відповідальність. Але заборона використання російської мови та невикористання української мови як державної в публічній сфері при наданні послуг у сфері обслуговування – це не тотожні поняття. Як кажуть в Одесі: відчуйте різницю. Крім того, відповідно до ст. 10 Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Тобто Конституція гарантує право використовувати російську. Вибір необхідно зробити за покликом серця.
Стосовно думки з приводу того, що в Україні є багато інших проблем, у першу чергу економічні: виплати соціальної допомоги, інфляція, корупція та інші, якими треба займатися, більше, ніж мовною. Є. І, звичайно, потрібно. Але вирішення однієї проблеми не заважає вирішувати іншу. Це як вивчати російську та українську мову одночасно. Чому потрібно шанувати, опановувати рідну українську мову саме зараз? Патріотизм – це не «пустий звук». Зневага до всього українського в Криму надала можливість Путіну без проблем анексувати Крим, де так не вистачає дніпровської води, яка є в нашій Херсонській області…
Гортаючи сторінки історії, усі ми знаємо, що південь України був теріторію Російської имперї за часів Катерини II, тому більшість населення розмовляє російською мовою ще з тих часів. Але.
Калінінградська область у РФ раніше була частиною Німеччини, населення якої розмовляло німецькою мовою, а зараз там мовою спілкування є російська; частина Курильських островів раніше належала до Японії, але на теперішній час спілкуються там теж російською, а не японською; частина Ленінградської області належала до Фінляндії, проте зараз там розмовляють російською, а не фінською.
Тому дякую всім російським засновникам Херсона за створення нашого чудового міста, але зараз Херсон – це Україна з усім українським, і мовою також.
До речі, нещодавно один журналіст поставив запитання Олександру Лукашенку, що звучало приблизно так: «Яка Ваша думка з приводу того, що раніше такої країни як Білорусь не було?» «Головне, що зараз є», – відповів О. Лукашенко… Я не «симпатик» О. Лукашенка, але, з точки зору міжнародного права, він абсолютно правий.
Дуже часто, можна почути думку, що «мовний Закон» нам «нав’язала влада». ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» прийнятий у 2019 році Верховною Радою України, яка була сформована з конкретних депутатів, яких ми особисто обирали, як представників народу України до парламенту. Тобто ми з вами, хоч і опосередковано, але в більшій чи меншій мірі причетні до прийняття законодавства, оскільки його приймають ті, кого обрали ми, і цей закон не став винятком. Адже його приймала не «абстрактна» ВЛАДА, а конкретні депутати – представники українського народу, яким ми, громадяни України, делегували таке право та надали відповідні повноваження.
Недосконалістю законодавчої техніки «мовного закону» вбачаю у відсутності чітких термінологічних визначень, що може призвести до протилежного тлумачення його норм, можливість перекручувати зміст тих чи інших його положень. Це є неприпустимим для законів такого фундаментального значення.
Так, у статті 2 зазначено, що дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Тобто передбачається, що Закон стосується лише публічної сфери.
Незрозуміло зі змісту статті 2 Закону, що саме вважати «сферою приватного спілкування», тому що Закон цього поняття не розкриває.
Наприклад, уявімо собі, що декілька громадян зібрались на ділову зустріч в ресторані. Бесіда проходить гучно, тому інші відвідувачі мимоволі стають її слухачами. Сам заклад є публічним місцем.
Якщо вони спілкуються в публічному місці, у них приватна бесіда? Чи це підпадає під правове регулювання цього Закону? Чи ні? Який вичерпний перелік «ознак сфери приватного спілкування»? Закон з цього приводу «мовчить»…
Як вбачається зі статей 2 і 3 Закону законодавець нарешті перестав соромитись користуватись усім українським в Україні – історією, мовою та іншими ознаками державності.
Разом з тим, частина 3 статті 30 Закону дозволяє і в подальшому використовувати «прийнятну для сторін» мову у сфері обслуговування, та, скоріше за все, це буде не українська.
У Законі не встановлений термін, протягом якого ця норма буде діяти. Якщо безстроково, то швидше за все, і продавець, і покупець в Україні, які раніше спілкувалися російською мовою, так і будуть нею послуговуватись, адже для вивчення української потрібні не лише час, наполегливість, перемога над власною лінню, а й розуміння важливості її вивчення.
Для деякої частини населення, зокрема і таких як я, потрібен час для опанування української мови, яку раніше з будь-яких підстав вони не вивчили. Законодавець міг би встановити термін на опанування мови, наприклад, протягом 1 року, а інакше спілкування «прийнятною для сторін» мовою, скоріше за все російською, може розтягнутися на десятиріччя, що у свою чергу не буде сприяти вивченню української мови.
Хочу звернути увагу на те, що більшість туристів з України, подорожуючи Європою або іншими континентами, знають черговий десяток слів та речень іноземною мовою, що дозволяють на мінімальному, але зрозумілому рівні спілкуватися з представниками сфери обслуговування в країні перебування, наприклад:
How much is this? – Скільки за це?
Could you tell me where the … is? – Могли б ви сказати, де …?
I'll pay in cash/ by card. – Я розрахуюсь готівкою / карткою.
Що заважає будь-якому гостю України вивчити 5-10 найбільш вживаних в Україні фраз: «скільки коштує?», «як справи?», «будь ласка» чи краще запросити перекладача?
Уявімо собі, що, переїхавши до США, етнічний китаєць до англомовного продавця звертається китайською мовою, а не англійською. Якою буде «прийнятною для сторін» мова в даній ситуації – китайська чи англійська? Відповідь очевидна. Оскільки кожний етнічний китаєць, стаючи громадянином США, зобов’язаний вивчити англійську, а не американський продавець – китайську. Є великі сумніви стосовно того, що українські продавці вивчали на достатньому рівні англійську мову – мову міжнародного спілкування та що «прийнятною для сторін мовою спілкування» для богатьох наприклад «продавців та покупців» стане Українська…
У цьому Законі також є ряд інших недоліків, зокрема відсутність у статті 3 Закону (завдання Закону) таких завдань, які б зобов’язували конкретний державний орган здійснювати не каральну, а роз’яснювальну роботу стосовно важливості прийняття та виконання цього Закону. На пропаганду «русского мира» РФ витрачає мільярди рублів. У нацистській Німеччині влада, завдяки геббельсівській пропаганді, зуміла переконати більшість населення, що німецька нація є найкращою у світі. Громадяни США, Великобританії на 100% готові у будь-якому куточку світу пропагувати свою мову та пишаються нею.
Що страшного в пропаганді всього українського в Україні, у відродженні української нації, української ідентичності її громадян, української мови??? Але в законі відсутня норма, яка б зобов’язувала конкретне міністерство чи відомство це робити, а мовний уповноважений та їх представники наділені тільки контролюючими та каральними повноваженнями і це не сприяє розвитку української мови, що є головною метою прийняття цього Закону.
Серйозним недоліком Закону також вважаю відсутність у статті 3 такого завдання, як створення україномовного середовища, яке необхідне для швидкого та якісного вивчення української мови для тих, хто її ще не опанував.
І наостанок.
З точки зору соціальної психології, публічне оголошення своєї мети в подальшому ускладнює та перешкоджає відмовитися від неї. Тому не соромтеся публічно повідомити друзям та близьким про свої наміри почати вивчати українську мову та використовувати її у повсякденному житті.
Викладена точка зору не є «істиною останньої інстанції», адже відомо, що «скільки юристів – стільки і думок». Це мій досвід та особиста думка, можливо хтось вважає інакше. Але, на моє глибоке переконання, різні точки зору в розумних людей не «розколюють» країну, а роблять її сильнішою. Особливо якщо мова йде про відродження української ідентичності, мови та інших складових її державності.
Бажаю всім успіхів у вивченні української мови та безумовного виконання вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»!»