Минулої середи, 20 листопада, увага України і світу була прикута до містечка Очаків на Миколаївщині. У тамтешньому військовому порту причалили кораблі, які рік незаконно утримувала Російська Федерація. Катери «Нікополь» і «Бердянськ» та буксир «Яни Капу» силовики окупованого Криму обстріляли й разом з 24 моряками захопили в Керченській протоці.
Повернення військових суден має особливе значення для Херсонщини. На них служили троє наших земляків. Відтак, на місці події побував кореспондент «Нового дня».
Військовий порт як на долоні. На березі Дніпро-Бузького лиману такий холодний вітрюган, що зуб на зуб не попадає, здається, пронизує до кісток. Але ще з обіду, ми, з десяток журналістів з Миколаївщини, Херсонщини та Одещини, чатуємо тут на подію, яка точно залишить слід в історії. Дві характерні цяточки на морському горизонті з’являються десь близько 15-ї години. Від волонтерів й містян, які з синьо-жовтими прапорами зустрічають судна, чується – ну нарешті, перший пішов! З часом цяточка збільшується, стає видно – це буксир, який тягне корабель. Хоч від причалу ми стоїмо й на доволі великій відстані, операторам через зум відеокамер вдається розгледіти – це бронекатер «Нікополь». Приблизно через годину на місце прибуває буксир «Яни Капу».
Це його у листопаді минулого року у Керченській протоці таранив російський сторожовий корабель. Наразі в РФ заявляють, що суховантаж відремонтували. От тільки чому він на тягачі, які і катери? Судно «Бердянськ» місця призначення дістається вже у темінь.
Три військові кораблі Україні Російська Федерація повернула в понеділок. З окупованої Керчі судна вирушили у супроводі так званих місцевих прикордонників. У нейтральних водах їх передали українській стороні. Ще вчорашніх залізних бранців зустрічали два буксири та рятувальний катер. Йшли кораблі, хоча радше сказати, їх тягли, дуже повільно, на швидкості 13 км на годину. Ще до прибуття суден у порт, з’являється заява командувача ВМС України Ігоря Воронченка – з кораблів росіяни забрали все, що могли. Від сучасної системи навігації американського виробництва і особистої зброї моряків до… унітазів і навіть розеток. До того ж, як пізніше розповіли члени екіпажу, зникла навіть спідня білизна з кают.
Чи придатні кораблі до експлуатації, якщо по суті, залишився тільки метал, велике питання. Вердикт після обстеження дадуть експерти. Між іншим, перевірятиметься не лише технічний стан катерів і буксиру. Спецслужби з’ясовуватимуть, чи, бува, не причаїлися на борту суден засоби прослуховування, бо ж усе може бути.
Досить стисло ситуацію з поверненням кораблів на місці прокоментував Президент Володимир Зеленський. За словами Гаранта, за судна Україна нікому й нічого не винна.
-На жодні умови я не приставав. Просто по телефону ще тоді домовився про повернення наших моряків і наших катерів. Я нічого ніде не підписував. Ми знаємо, що праві в цій ситуації, — зазначив Президент.
Із середини кораблі зміг оглянути тільки сам Зеленський. Журналістів туди, попри обіцянки показати все, так і не пустили. Президент же підтвердив – судна окупанти фактично розкурочили. Він запевнив, що Україна вимагатиме від РФ повернення вкраденого начиння.
Цікаво, що «Нікополь», «Бердянськ» і «Яни Капу» Росія віддала лише напередодні міжнародного трибуналу в Гаазі. З відповідним позовом про порушення міжнародного права туди звернулась Україна. До цього в Російській Федерації не втомлювалися повторювати, що кораблі є речовим доказом у кримінальній справі про незаконний перетин кордону. Тепер, як відомо, слідчі ФСБ судна з відповідного переліку виключили.
На цьому в репортажі про повернення кораблів могла б з’явитися крапка. Але було б нечесно з могу боку приховувати закулісну сторону події. Більше п’яти годин журналістам, а на місці працювали десятки моїх колег, з камерами і без них, довелося чекати на Президента Зеленського. Ми не скаржимося, більшість із нас пережили низку візитів «першого» з різними прізвищами. Але такої організації, а радше сказати, її відсутності, ми ще не бачили. Представників ЗМІ змусили стояти просто неба, перед воротами військового порту. Уявіть собі, на дворі просто колотун, темінь, хоч око виколи. Без туалету, про гарячий чай ми там і не мріяли.
Але це ще квіточки… В локації де очікували на візит самого, на свою жертву чатувала пастка. Глибока траншея, начебто під злив, збоку від воріт. Сюди у темряві і впала моя колега. Журналістка одного із центральних телеканалів отримала відкритий перелом ноги. З місця виконання професійних обов’язків її забрала «швидка». Журналістів поспіхом зібрали в автобус і відвезли до одного з місцевих кафе – пити безкоштовний чай і чекати на Президента, який затримався через зламаний борт. Володимир Зеленський прибув після 23-ї години і одразу ж перепросив нас за свій надто пізній візит. А от у прес-службі Миколаївської ОДА, на жаль, не те, що не вибачилися перед представниками ЗМІ, а й взагалі не розуміли, чому це травма однієї із нас напряму стосується їхньої роботи… І тут я згадала, як влаштовують візити Президента на Херсонщині. Довго чекали – було, не підпускали «до тіла» — було, але щоб стояли вночі на холоді 5 годин поспіль… Ні, це чисто миколаївська фішка. Яка залишає після смак від зустрічі кораблів і Гаранта.
Марина САВЧЕНКО.