Керуючий Херсонською єпархією ПЦУ єпископ Нікодим прожив на території тимчасово окупованої Херсонщини понад 500 днів, після чого виїхав на підконтрольну Україні територію. Планує повернутись у Херсон. Про життя у тимчасово окупованих Олешках єпископ Нікодим розповів кореспондентам Суспільного.Єпископ Херсонський і Таврійський, керуючий Херсонською єпархією православної церкви України Нікодим наприкінці липня зміг виїхати з тимчасово окупованих Олешок, де був від початку повномасштабного вторгнення.
В окупації він провів 508 днів.
"В перший же день подзвонив священник місцевий, який служив в Олешках у храмі ПЦУ, там мама парафіянка і багато людей ходить — і сказав, що був вимушений вивезти дружину і дітей, вони вже біля Умані. І якби ви змогли, оскільки там живете, якось підстрахували і замінили на службах. З іншого боку, як архієрей у своєму рідному місті мені важко було припустити, щоб я там знаходився і храм кинув напризволяще", — говорить єпископ.
За його словами, український храм в Олешках став для людей місцем єднання.
"Ти залишаєшся там, і ти чудово починаєш розуміти, що це твоя країна, в якої починається дуже важкий період в історії. Наявність українського храму була якимось стабілізаційним моментом для духовної рівноваги багатьох людей. Це той самий храм, до якого вони ходили, це той самий храм, в якому так само зараз служать українською мовою", — розповів священник.
Окупація, розповідає єпископ Нікодим, обмежує людей у їх правах. Це, на його думку, пережити складніше ніж високі ціни та побутові незручності.
"Що стосується наявності окупантів поруч, коли не знаєш, що тобі чекати. Коли розумієш, що ти абсолютно беззахисний там. Коли в них навіть соціальні ініціативи - таке враження, що в них єдиний талант — робити людям прикрості якісь", — згадує Нікодим.
"Ті люди, які не виїхали — вони просто захищали те, що наживалося складною працею. Казати, що ті, що залишилися — колаборанти, це неправильно. Вони просто не віддають ворогу те, що своє. І вони не тільки за своїми будинками дивляться. Вони опікуються будинками багатьох людей — і родичів, і просто знайомих. Вони приходять, навідуються, вони дивляться, щоб усе було в порядку. Часто вночі чергують, щоб ворог не прийшов, не зламав ту хату і не поселився — сказав, що там ніхто не живе", — розповів єпископ.
Робочі питання єпархії вирішував дистанційно. Виїхати з міста йому не дозволяли представники окупаційної влади, які неодноразово пропонували перейти до московського патріархату. Після підриву російськими військовими Каховської ГЕС його будинок затопило, необхідно було евакуювати мати. Так наважився на виїзд. Єпископ говорить, планує повернутись у Херсон.
"Варто було зробити кілька тисяч кілометрів, щоб повернутися в свій рідний Херсон, щоб продовжити повноцінне служіння своїй єпархії", — сказав Нікодим.
"В перший же день подзвонив священник місцевий, який служив в Олешках у храмі ПЦУ, там мама парафіянка і багато людей ходить — і сказав, що був вимушений вивезти дружину і дітей, вони вже біля Умані. І якби ви змогли, оскільки там живете, якось підстрахували і замінили на службах. З іншого боку, як архієрей у своєму рідному місті мені важко було припустити, щоб я там знаходився і храм кинув напризволяще", — говорить єпископ.
Київ. Керуючий Херсонською єпархією ПЦУ єпископ Нікодим виїхав з окупації, серпень 2023 року Фото: Суспільне Херсон
За його словами, український храм в Олешках став для людей місцем єднання.
"Ти залишаєшся там, і ти чудово починаєш розуміти, що це твоя країна, в якої починається дуже важкий період в історії. Наявність українського храму була якимось стабілізаційним моментом для духовної рівноваги багатьох людей. Це той самий храм, до якого вони ходили, це той самий храм, в якому так само зараз служать українською мовою", — розповів священник.
Окупація, розповідає єпископ Нікодим, обмежує людей у їх правах. Це, на його думку, пережити складніше ніж високі ціни та побутові незручності.
"Що стосується наявності окупантів поруч, коли не знаєш, що тобі чекати. Коли розумієш, що ти абсолютно беззахисний там. Коли в них навіть соціальні ініціативи - таке враження, що в них єдиний талант — робити людям прикрості якісь", — згадує Нікодим.
"Ті люди, які не виїхали — вони просто захищали те, що наживалося складною працею. Казати, що ті, що залишилися — колаборанти, це неправильно. Вони просто не віддають ворогу те, що своє. І вони не тільки за своїми будинками дивляться. Вони опікуються будинками багатьох людей — і родичів, і просто знайомих. Вони приходять, навідуються, вони дивляться, щоб усе було в порядку. Часто вночі чергують, щоб ворог не прийшов, не зламав ту хату і не поселився — сказав, що там ніхто не живе", — розповів єпископ.
Робочі питання єпархії вирішував дистанційно. Виїхати з міста йому не дозволяли представники окупаційної влади, які неодноразово пропонували перейти до московського патріархату. Після підриву російськими військовими Каховської ГЕС його будинок затопило, необхідно було евакуювати мати. Так наважився на виїзд. Єпископ говорить, планує повернутись у Херсон.
"Варто було зробити кілька тисяч кілометрів, щоб повернутися в свій рідний Херсон, щоб продовжити повноцінне служіння своїй єпархії", — сказав Нікодим.