Родина Юрія Чабаненка вимушена була тікати з рідного Високопілля Херсонської області через російську окупацію. Вони виїхали після того, як у будинок сина влучив снаряд військ РФ. Коли селище звільнили, сім’я повернулася додому, незважаючи на розбиту оселю та пошкоджену техніку. Деталі — у матеріалі Суспільного.У березні 2022 року будинок сина Юрія з "Града" обстріляли війська РФ.
Сім’я дивом уціліла — за кілька годин до атаки покинула домівку.
"Там, де онуки ховалися, біля ліжка стояли — от туди і влучив "Град". Жінка сказала: "Так, кидаємо все, і їдемо звідси". І то нас ще цілу ніч "Градами" накривали. Я думав, від Високопілля нічого не залишиться. Тут такі вибухи були! Ми у підвалі сиділи, підвал увесь трясся. Я думав, ні хати немає, нічого. Вилізли — ні, хата ціла ще була", — розповів Юрій.
Родина Чабаненків покинула окуповане Високопілля і вирушила до Тернополя до родичів. Та залишатися довго там вони не змогли — вже на початку жовтня повернулися у рідне село.
"Перелякалися, коли приїхали. Все згоріле було вже, усе завалене. Підвал засипаний був камінням. Окупанти хотіли забрати машини, але не змогли їх завести, бо я забрав ключі. А без ключів вони не могли завести, бо там чіпи. Так вони взяли їх з автоматів постріляли", — сказав чоловік.
За словами Юрія, його дружина тиждень плакала, а сам він потрапив до лікарні через проблеми із серцем — так рознервувався.
Чоловік розповів, до повномасштабного вторгнення займався бізнесом: продавав комбікорми. Коли виїжджали з окупації — все покинули, а як приїхали — нічого не лишилося.
"Приїхав — склад порожній, ворота вирвало: саме туди впав снаряд, біля воріт. Усе перевернуте, все перетрощене було", — пригадав Юрій.
Чоловік додав, що коли вони заїжджали в селище — одразу його не впізнали: все побите, дахів багато де не було, бур’яни по плечі.
"Відбудовується дуже. Якщо такими темпами будемо далі йти, то буде, ого яке, Високопілля! Щоб скоріше війна закінчилася — це найбільший план. А потім... Не я, так діти, не діти — онуки відбудують", — сказав Юрій.
"Там, де онуки ховалися, біля ліжка стояли — от туди і влучив "Град". Жінка сказала: "Так, кидаємо все, і їдемо звідси". І то нас ще цілу ніч "Градами" накривали. Я думав, від Високопілля нічого не залишиться. Тут такі вибухи були! Ми у підвалі сиділи, підвал увесь трясся. Я думав, ні хати немає, нічого. Вилізли — ні, хата ціла ще була", — розповів Юрій.
Родина Чабаненків покинула окуповане Високопілля і вирушила до Тернополя до родичів. Та залишатися довго там вони не змогли — вже на початку жовтня повернулися у рідне село.
"Перелякалися, коли приїхали. Все згоріле було вже, усе завалене. Підвал засипаний був камінням. Окупанти хотіли забрати машини, але не змогли їх завести, бо я забрав ключі. А без ключів вони не могли завести, бо там чіпи. Так вони взяли їх з автоматів постріляли", — сказав чоловік.За словами Юрія, його дружина тиждень плакала, а сам він потрапив до лікарні через проблеми із серцем — так рознервувався.
Чоловік розповів, до повномасштабного вторгнення займався бізнесом: продавав комбікорми. Коли виїжджали з окупації — все покинули, а як приїхали — нічого не лишилося.
"Приїхав — склад порожній, ворота вирвало: саме туди впав снаряд, біля воріт. Усе перевернуте, все перетрощене було", — пригадав Юрій.Чоловік додав, що коли вони заїжджали в селище — одразу його не впізнали: все побите, дахів багато де не було, бур’яни по плечі.
"Відбудовується дуже. Якщо такими темпами будемо далі йти, то буде, ого яке, Високопілля! Щоб скоріше війна закінчилася — це найбільший план. А потім... Не я, так діти, не діти — онуки відбудують", — сказав Юрій.