Ця незвична історія сталася в місцині із розряду «звідки не виходять». Як відомо, у Херсоні розташована тюрма з дільницею для довічно ув’язнених – виправна колонія №61. Днями тут розстелили весільний рушник. Путами Гіменея себе пов’язав один із пожиттєво засуджених.Молодому – 67, молодій – 60, і вони у вишиванках.
У келихах шипить, та тільки не шампанське. «Гірко» їм кричали під лимонад… Кажуть, у житті буває все. Так вже склалося на шляху Івана, що те саме «Гірко» йому, вже немолодому, судилося почути за гратами. Чоловік відбуває покарання, але, на відміну, він більшості засуджених, дні до визволення не рахує. Воно ж бо, визволення, і не світить, не той тут випадок. Іван довічно ув’язнений. Пожиттєвий вирок отримав ще у 1999-му. Як так вийшло?.. Та він, власне, і не приховує: гріх на собі має величезний – два загублених життя. У всьому винен «зелений змій», якби не він, хтозна, як усе б все повернулося… Того вечора разом із колегами випивав у себе вдома. Працював Іван у сфері енергетики, і ті двоє були його підлеглими. Чоловіки ніколи й не приховували, що в робочий час не гребують «шабашками». Коли ж начальник посмів обуритися, просто в його ж хаті, за гостинно накритим столом, стали погрожувати розправою. Вражений таким поворотом подій, підігрітий оковитою, господар як ошпарений вибіг із-за столу, а повернувся вже з рушницею. Куль вистачило… Міліція, СІЗО, суд. За подвійне вбивство загримів на довічне. Намагатись бити на те, що тоді місце мало не що інше, як самооборона, навіть і сенсу не було. Він же сам побіг на рушницею, яку використав проти беззбройних людей, які просто погрожували, але нічого йому не заподіяли. До того ж, за зброю вхопився нетверезий, а це обтяжлива обставина.
У 47 років – тюрма до віку. Пожиттєве ув’язнення – випробування не лише для самого засудження, а й для його рідних і близьких. До нього виявилася неготовою дружина Івана. Не хотіла бути у шлюбі з убивцею двох людей, не хотіла чекати того, кого дочекатися неможливо… Хтозна, що і скільки передумала ця жінка, але їй, певно, не позаздриш. Через декілька років Іванова половина подала на розлучення. Шлюб розірвали заочно, без участі чоловіка. І ще навіть донедавна в його паспорті красувався заповітний штамп «одружений»… Здавалося б, на що там сподіватися йому, закритому до днів своїх останніх, сиди собі в одиночці, віку доживай… Але ж, знову таки, в житті буває все. У 2016-му довічника із «сотки», Харківської колонії №100, переводять до виправного закладу в Херсоні — №61. Саме тут розташована лікарня для засуджених, хворих на туберкульоз – в’язнів з відповідними медичними показниками сюди звозять з усієї України. Так склалося, що хай і за гратами, але в новому місці, в Івана розпочалося нове життя. По-перше, з’явилася надія на одужання, по-друге, кохання тут у нього з’явилося! Запитаєте, як? А дуже просто. Волею долі Іванові написала його давня знайома із Запоріжжя. Свого часу Ольга овдовіла і тепер хотіла підтримувати стосунки з тим, кого знала дуже давно. Слово «довічник» її не злякало, навпаки почала приїздити до чоловіка в колонію. 300 км із Запоріжжя до Херсона, аби тільки побачитися! Та чого не зробиш заради кохання? І останнє завело пару аж до РАЦСу, точніше, кімнати, яка за нього слугувала. РАЦСів за гратами, зрозуміло, не буває. Аби пройти всю непросту процедуру подання заяви для укладення шлюбу із довічно засудженим, до Херсона жінці довелося приїжджати не менше п’яти разів.
«Адміністрація установи виконання покарань надає засудженому бланк заяви про державну реєстрацію шлюбу встановленого зразка. Після заповнення ним своєї частини заяви, начальник установи виконання покарань звіряє вказані в заяві відомості з паспортом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує справжність його підпису та надає цю заяву особі, з якою засуджений бажає зареєструвати шлюб. При погодженні на державну реєстрацію шлюбу із засудженим особа у відділі заповнює отриману заяву в тій частині, що стосується її. Відділ при подачі заяви призначає дату та час державної реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє наречених а також адміністрацію установи виконання покарань», — коротко описує довгу процедуру начальник Головного територіального управління юстиції в Херсонській області Костянтин Хутковський.
Розписали молодят напередодні державного свята – Дня Незалежності. На церемонію з Харкова приїхав син нареченого від першого шлюбу, з яким він завжди підтримував теплі стосунки. Були на розписі і двоє близьких друзів пари. На честь взяття шлюбу ув’язнений отримав свою законну преференцію – шестидобове побачення із дружиною, ясна річ, на території колонії. Запитаєте, чого ж очікувати новоспеченій родині, якщо він – довічник? Ну по-перше, жінка й надалі збирається їздити до коханого, за сотні кілометрів. Раз на два місяці довічнику дозволено триденне побачення з дружиною. По-друге, Іван не полишає надії, що хоча б під кінець життя таки вийде з-за грат. Молиться про те, щоб новообраний парламент затвердив законопроект, який вже довго там лежить. За ним реальні шани вийти на свободу мають довічно ув’язнені, які вже відсиділи 25 років і відносно яких відповідне рішення прийме суд. Іван не маніяк і не серійний вбивця, тож якби такий закон прийняли, міг би доживати свого віку на свободі. У колонії кажуть, цей засуджений повністю розкаявся в тому, що скоїв, і дають йому лише позитивні характеристики.
— Іван глибоко віруюча людина, яка регулярно сповідається і дотримується посту. Не конфліктний, дисциплінований, щирий. Всі б такі засуджені були, — розповів начальник соціально-виховної служби Херсонської виплавної колонії №61 Вадим Караванов.
Ну а поки що омріяний Іваном закон не прийняли. Та й за гратами він перебуває 20 років, а треба буде 25, якщо відповідний нормативний акт таки побачить світ. Словом, вилами по воді писано. У херсонській виправній колонії чоловік перебуватиме не більше півроку, за цей час лікарі обіцяють його остаточно вилікувати. Далі довічника повернуть туди, звідки привезли – до харківської «сотки». Вірна дружина обіцяє їздити і туди… До переведення пара планує повінчатися.
За даними Головного територіального управління юстиції в області, з початку року в місцях позбавлення волі на Херсонщині шлюб взяли 13 засуджених.
Марина САВЧЕНКО.
Р.S. Цю історію ми розповіли не заради виправдання злочину, тим більше, вбивства, Боже збав. Навпаки, хочемо сказати — варто цінувати життя, а в ньому, як на довгій ниві, буває все…