У Херсоні лунають вибухи!" — так починається щоденна стрічка новин з прифронтового міста третій рік поспіль. 24 лютого 2022 року жителі обласного центру почули їх вперше. Цей день й наступні змінили життя херсонців. Люди почали приєднуватись до волонтерського руху, надавали допомогу, лікували поранених, доєднувались до лав територіальної оборони й ставали на захист Херсонщини.
Про перші дні російського вторгнення у Херсоні ми розпитали тероборонівців, лікарів, працівників екстреної медичної допомоги, волонтерів.
Розгубленість і шок. Телефонні дзвінки від рідних з четвертої ранку. Викладачка Херсонської школи мистецтв №1, волонтерка Альона Петровська пригадує, 24 лютого 2022 почула вибухи від російських ракет поблизу Херсона.
"Я виходжу на вулицю і реально чути якісь вибухи. Зараз порівнюючи з вибухами нинішніми, я зараз тільки розумію, що вони були десь далеко від нас. А тоді була паніка через вибухи, люди бігали. На початку навіть гуділа повітряна тривога і люди, я жила на Воєнці й бачила, як люди біжать до обласної лікарні через ХДУ, з валізками туди біжать. Ми йдемо по воду, вони біжать, а потім через пів годинки назад так само з тими валізками, коли ти йдеш, воно в тебе як загальмоване, а люди туди-сюди. Потім почались великі черги в магазинах, тому що зачинилось все", — згадує Альона.

У перші дні вторгнення він разом з друзями слідкували за дотриманням порядку на вулицях у складі "Муніципальної варти". Коли побачили, як російська БМД заїжджає до міста, зрозуміли, що опинились в окупації.
"24 лютого я прокинувся й побачив стовп диму над аеродромом нашим. Приїхав на роботу о дев'ятій, о десятій я пішов у військкомат. Побачив, що співробітники військкомату виносять свої нагороди на подушках і вантажать документи до автомобілів. Я зрозумів, що щось буде не те", — розповів Артем.

"Ми чергували у лікарні Лучанського, у нас там як була сортувальна база, щоб лікарня не захлинулася у потоках поранених. То ми там були майже добу чергували, і привозили людей різним транспортом, хто на чому міг. Цивільні будь-якими машинами підвозили, людей в багажниках везли. Було багато поранених. І ми викликали на себе додаткові бригади, щоб допомогти лікарні Лучанського. На обласну ми багато відправляли, на травмпункти, там, де були поранення ніг та рук. Так у нас почалася доба 24 лютого", — пригадує Віталій.

"Це були досить важкі поранення, за першу добу було госпіталізовано 39 військових і цивільних людей. Мінно-вибухові поранення черевної порожнини, грудної клітини, кінцівки", — розповідає завідувач хірургічного відділення міської лікарні Віталій Хомуха.
Лікар говорить, працювали як уві сні, автоматично, на підсвідомості. Особливо були завантаженими приймальне відділення, реанімація, хірургія та травматологія.
"До 40-50 людей у нас знаходилось на лікуванні, які потрапили через поранення у перші дні, і десь до липня 2022, до липня-серпня. Військові РФ приїжджали до лікарні, але ми наших хлопців перевдягли в цивільний одяг, наказали як мишам лежати в палатах, й вигадали їм легенди — ти упав з драбини, в тебе — проривна виразка. Все в такому дусі, щоб ми їх могли видавати за цивільних", — розповів Хомуха.

Приймали й військових з травмами, отриманими в боях за Антонівський міст.
"В перші дні було багато поранених — і цивільних, і військових. Доводилось переховувати українських вояків. Переховували їх під цивільними історіями хвороби, деякі захворювання замість травм писали. З-під Чорнобаївки привозили, коли туди просунулись колони російських військ, і з Антонівського мосту привозили. Були й важкі поранення з опіками. Херсонські лікарні до цього часу не стикались з таким масовим надходженням хворих, з такими важкими й саме бойовими пораненнями. І лікарів, які працюють в Херсоні і які мають військовий досвід, не так багато. Є такі лікарі, які працювали у зоні АТО у свій час, але це одиниці були. І так сталось, що нахлинуло все на цивільних лікарів, але якось все згадалось і працювали, справлялись з ситуацією", — згадує лікар-хірург міської лікарні Кирило Чумарін.

"Ми почали працювати. На лікарні збирали речі, вивозили людей з Антонівки в школи, навчальні заклади, які були як шелтери. Шукали матраци, ковдри, подушки, речі, їжу, решту. В аптеках ми купували ліки, збирали гроші, щоб допомогти нашим військовим, які потрапили до лікарень з Антонівського мосту, з цим впоратись", — розповіла Наталя.

"Коли ми вже зранку туди прибули, то там було більше зброї, видавали автомати й по гранаті, по дві давали, тобто по два магазини давали. Не так багато, як хотілось би. Було людей набагато більше — всі йшли, всі хотіли, ламали й ворота ТЦК та СП. Настрій був, як кажуть, розірву на собі сорочку, але відіб’ю ворога", — згадує Сергій.

"Мотивація була просто перервати усіх, розумієте? От, в очах горіло все! Ці перші дні, я не знаю, це дуже сміливі люди, ті, хто не бачив, наприклад, війну і що воно і відбувається. Наприклад, я там стояв, стоїть цивільний, тільки прийшов з вулиці, і він кричить, що я зараз буду рвати. А ти розумієш, чим ти його будеш рвати? Немає ж чим. Немає ж ні збройних, ні боєприпасів, нічого немає. Людина мотивована хотіла рвати на той час. Мене це дуже здивувало", — розповідає Микола.
