Інтерв’ю із херсонською художницею Тамарою КачаленкоВійна пробуджує в серцях людей букет найрізноманітніших емоцій, від найнегативніших, таких як страх смерті або втрати близьких, до радості довгоочікуваної зустрічі та повернення додому. Художниця з Херсона Тамара Качаленко взяла на себе амбітне завдання відобразити ці емоції на полотні. Її крайня серія робіт Back to black передає всю суть трагедії цивільних людей, дітей та людей похилого віку у жахливі часи війни.
I-VIN.INFO поспілкувався із художницею.
— Розкажіть трохи про себе. Де ви народилися, навчалися та коли саме почали малювати?
— Я корінна херсонка, народилася та все життя прожила тут. Почала малювати я десь в 11-12 років, але за розповідями мами, вона мені дала олівця на другий день від мого народження. Перші творчі кроки я зробила під час всеукраїнського конкурсу дитячої творчості «Моя мала Батьківщина». Отримала тоді перше місце по місту та друге місце по Херсонській області. Згодом більш детально все вивчала у Херсонському державному університеті на кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну.
— Чи вплинула війна на формат і тематику ваших картин?
— Під час навчання в університеті я пробувала різні стилі та техніки. Раніше малювала і гуашшю, і маслом. Дуже надихалася роботами нашого видатного херсонського художника Володимира Чуприни, навіть писала різнокольорові та яскраві картини в його стилі. Проте, із початком війни світосприйняття у мене стало чорно-білим. Звісно, це відобразилось на моїх картинах, які я почала малювати кульковою ручкою.
— Ви виїжджали з Херсону під час окупації?
— Ні. Я зустріла війну в Херсоні, пережила тут всю окупацію, і надалі не планую виїжджати зі свого рідного міста. Саме під час окупації я створила серію робіт Back to black – портрети людей в гіперреалістичному стилі. На цю серію мене надихнула моя улюблена співачка Еммі Уайнхаус і її відомий кліп «Back to black».
— Як ви обираєте свої сюжети для картин? Чи є в них якась специфічна тема або ідея?
— Зараз в моїх картинах одна тема – війна. Беру ідеї з життя людей – цивільних людей в умовах війни. У нас в Херсоні зараз діти ходять з обличчями глибоко старих людей, і це жахає. В крайній серії Back to black я намагалась показати, як звичайні люди проживають страшні часи війни у прифронтовому місті.
— Чи є якась конкретна історія, пов’язана з вашими роботами, яку ви б хотіли розповісти?
— Серію Back to black я робила у проміжку часу між груднем-січнем 2023-2024 років. Тоді по Херсону прилітало дуже сильно. В один день рашисти влучили по газопровідній трубі і все місто залишилось на свята без газу. Це був дуже важкий виклик для всього міста, спеціалісти не знали, як відремонтувати трубу. Саме в той час я намалювала хлопчика, який плаче. Я малювала його 2-3 дні, хоча зазвичай на картину йде 6-8 годин. Це дуже важка та емоційна робота вийшла.
— На вашу думку, які емоції ваші картини викликають у глядача?
— Якщо казати за крайню серію, то я вкладала в картини емоції болю, страху та інколи радості, адже все це відчувають люди під час війни. Раніше я не працювала в гіперреалізмі, а особливістю цього стилю є посилена увага до емоцій на обличчі. Сподіваюсь, що глядачі бачать в картинах саме той сенс, який я закладала – трагедію цивільної людини під час війни.
— У вас якісь особисті ритуали або звички, яких ви дотримуєтеся під час процесу малювання?
— Полюбляю слухати музику, коли малюю. Звісно, коли місто не обстрілюють. Тому що під час обстрілів трохи складно сконцентруватись. Маю свій спеціальний плейлист, який вмикаю під час малювання. Це дуже допомагає відволіктись від реальності. Особливо, коли під час окупації їздили машини з «зетками» та рашисти ходили вулицями, музика дуже допомагала.
— Як ви визначаєте успіх у вашому мистецтві? Чи маєте ви певні критерії для оцінки своєї власної роботи?
— Кожна робота для мене – це певний творчий трамплін. Кожна картина має бути кращою за попередню – ось мій критерій.
— Чи маєте ви мрії або амбіції, пов'язані з вашим мистецтвом, які ви ще не здійснили?
— Хотілося б поїздити по Україні із якоюсь мандрівною виставкою. Хочу, щоб уся Україна побачила, які емоції переживають херсонці та херсонки під час війни. Дуже вдячна декану факультету культури та мистецтв Левченко М.Г. за постійну творчу та моральну підтримку та ректору Херсонського державного університету О.В. Співаковському за допомогу матеріалами без яких неможливо було створити серії робіт – «Гуцули», «Діячі української культури», «Україна у вогні», «Славна Україна» і, звичайно, «Back to black».
— Що ви будете малювати після перемоги України в цій війні?
— В мене вже є серія картин із херсонцями, які переживають дуже негативні емоції. Хотілося б після війни зробити серію із усміхненими херсонцями та херсонками. Також хотілося б зробити серію картин, де будуть зображені українки, і зробити її в нетрадиційних стилях та техніках. Сподіваюсь, що після перемоги війна залишиться лише на полотнах і ми усі продовжимо розвиватися в тих напрямках, до яких в нас лежить душа.
Фото: надані Тамарою Качаленко
— Розкажіть трохи про себе. Де ви народилися, навчалися та коли саме почали малювати?
— Я корінна херсонка, народилася та все життя прожила тут. Почала малювати я десь в 11-12 років, але за розповідями мами, вона мені дала олівця на другий день від мого народження. Перші творчі кроки я зробила під час всеукраїнського конкурсу дитячої творчості «Моя мала Батьківщина». Отримала тоді перше місце по місту та друге місце по Херсонській області. Згодом більш детально все вивчала у Херсонському державному університеті на кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну.
— Чи вплинула війна на формат і тематику ваших картин?
— Під час навчання в університеті я пробувала різні стилі та техніки. Раніше малювала і гуашшю, і маслом. Дуже надихалася роботами нашого видатного херсонського художника Володимира Чуприни, навіть писала різнокольорові та яскраві картини в його стилі. Проте, із початком війни світосприйняття у мене стало чорно-білим. Звісно, це відобразилось на моїх картинах, які я почала малювати кульковою ручкою.
— Ви виїжджали з Херсону під час окупації?
— Ні. Я зустріла війну в Херсоні, пережила тут всю окупацію, і надалі не планую виїжджати зі свого рідного міста. Саме під час окупації я створила серію робіт Back to black – портрети людей в гіперреалістичному стилі. На цю серію мене надихнула моя улюблена співачка Еммі Уайнхаус і її відомий кліп «Back to black».
— Як ви обираєте свої сюжети для картин? Чи є в них якась специфічна тема або ідея?
— Зараз в моїх картинах одна тема – війна. Беру ідеї з життя людей – цивільних людей в умовах війни. У нас в Херсоні зараз діти ходять з обличчями глибоко старих людей, і це жахає. В крайній серії Back to black я намагалась показати, як звичайні люди проживають страшні часи війни у прифронтовому місті.
— Чи є якась конкретна історія, пов’язана з вашими роботами, яку ви б хотіли розповісти?
— Серію Back to black я робила у проміжку часу між груднем-січнем 2023-2024 років. Тоді по Херсону прилітало дуже сильно. В один день рашисти влучили по газопровідній трубі і все місто залишилось на свята без газу. Це був дуже важкий виклик для всього міста, спеціалісти не знали, як відремонтувати трубу. Саме в той час я намалювала хлопчика, який плаче. Я малювала його 2-3 дні, хоча зазвичай на картину йде 6-8 годин. Це дуже важка та емоційна робота вийшла.
— На вашу думку, які емоції ваші картини викликають у глядача?
— Якщо казати за крайню серію, то я вкладала в картини емоції болю, страху та інколи радості, адже все це відчувають люди під час війни. Раніше я не працювала в гіперреалізмі, а особливістю цього стилю є посилена увага до емоцій на обличчі. Сподіваюсь, що глядачі бачать в картинах саме той сенс, який я закладала – трагедію цивільної людини під час війни.
— У вас якісь особисті ритуали або звички, яких ви дотримуєтеся під час процесу малювання?
— Полюбляю слухати музику, коли малюю. Звісно, коли місто не обстрілюють. Тому що під час обстрілів трохи складно сконцентруватись. Маю свій спеціальний плейлист, який вмикаю під час малювання. Це дуже допомагає відволіктись від реальності. Особливо, коли під час окупації їздили машини з «зетками» та рашисти ходили вулицями, музика дуже допомагала.
— Як ви визначаєте успіх у вашому мистецтві? Чи маєте ви певні критерії для оцінки своєї власної роботи?
— Кожна робота для мене – це певний творчий трамплін. Кожна картина має бути кращою за попередню – ось мій критерій.
— Чи маєте ви мрії або амбіції, пов'язані з вашим мистецтвом, які ви ще не здійснили?
— Хотілося б поїздити по Україні із якоюсь мандрівною виставкою. Хочу, щоб уся Україна побачила, які емоції переживають херсонці та херсонки під час війни. Дуже вдячна декану факультету культури та мистецтв Левченко М.Г. за постійну творчу та моральну підтримку та ректору Херсонського державного університету О.В. Співаковському за допомогу матеріалами без яких неможливо було створити серії робіт – «Гуцули», «Діячі української культури», «Україна у вогні», «Славна Україна» і, звичайно, «Back to black».
— Що ви будете малювати після перемоги України в цій війні?
— В мене вже є серія картин із херсонцями, які переживають дуже негативні емоції. Хотілося б після війни зробити серію із усміхненими херсонцями та херсонками. Також хотілося б зробити серію картин, де будуть зображені українки, і зробити її в нетрадиційних стилях та техніках. Сподіваюсь, що після перемоги війна залишиться лише на полотнах і ми усі продовжимо розвиватися в тих напрямках, до яких в нас лежить душа.
Фото: надані Тамарою Качаленко