Прощається тихо. Протокол COVID-19... «Пробач за кожну сивину»... Такі зворушливі слова своєму наставнику у соцмережі написав один із його колишніх вихованців, який живе в Києві. Микола Рудя вивів у люди багатьох сиріт. Його й досі називають батьком, чужі діти. Улюблений вихователь, а потім – директор. Обласну школу-інтернат ім.
Т. Г. Шевченка Микола Григорович очолював без малого 20 років. За цей час заклад змінився так, що колишнівихованці, зазирнувши сюди, його не впізнавали. Євроремонти, дорога побутова техніка, нові іграшки, діти, нарешті одягнені по-людськи, а не з чужого плеча. І все це не лише за кошти бюджету, у влади керівник сиротинцю клянчити не любив. Шукав меценатів, у закладу, який сьогодні має статус гімназії, і досі багато шефів. Допомагати дітям для бізнесменів стало традицією. А ще – це при Миколі Руді вихованці інтернату побачили світ. Із закордонних подорожей, після гостин у сім’ях, діти поверталися в фірмовому одязі, з дорогими подарунками, а головне – незабутніми враженнями.
Після звільнення з інтернату Микола Рудя не сидів вдома склавши руки, як зазвичай це буває на пенсії. Займався громадською діяльністю. Будучи активним членом козацького товариства «Херсонська січ», він і далі виховував у дітях патріотизм. Часто допомагав закладу, який колись очолював. Не проходив повз і проблем у родинах випускників інтернату. Немало з них підтримували зв'язок з Миколою Григоровичем, тому він завжди був в курсі подій у житті своїх вихованців. І можна лише уявити, як сьогодні кожному з них боляче. Взагалі смерть Миколи Руді це втрата для Херсонщини, непоправна. Мені пощастило знати цю людину, знімати про неї і писати. Професіонал, із великим серцем серцем і щирою душею. Світла пам'ять Вам, Миколо Григоровичу... Дякую за доброту...
Після звільнення з інтернату Микола Рудя не сидів вдома склавши руки, як зазвичай це буває на пенсії. Займався громадською діяльністю. Будучи активним членом козацького товариства «Херсонська січ», він і далі виховував у дітях патріотизм. Часто допомагав закладу, який колись очолював. Не проходив повз і проблем у родинах випускників інтернату. Немало з них підтримували зв'язок з Миколою Григоровичем, тому він завжди був в курсі подій у житті своїх вихованців. І можна лише уявити, як сьогодні кожному з них боляче. Взагалі смерть Миколи Руді це втрата для Херсонщини, непоправна. Мені пощастило знати цю людину, знімати про неї і писати. Професіонал, із великим серцем серцем і щирою душею. Світла пам'ять Вам, Миколо Григоровичу... Дякую за доброту...
Марина Савченко