Військовослужбовець 36 бригади морської піхоти Олексій Бошин потрапив у російський полон 12 квітня 2022 року у Маріуполі. Мати та сестра чоловіка чекають на його повернення вже понад два роки. Пишуть йому листи та беруть участь в акціях на підтримку військовополонених. Родина військового — з тимчасово окупованого Олешківського району Херсонщини.
Олена і Тетяна — мати та сестра 25-річного полоненого морського піхотинця Олексія Бошина. Вперше за понад два роки вони змогли побачити його на відео з російського пропагандистського каналу. Олена каже, що за час полону її син дуже змінився.
"Дуже худенький. Коли дивишся, здається, що це скелет, обтягнутий шкірою. По-друге, їм там дуже важко говорити. Він завжди такий комунікабельний, а на цьому відео йому говорити важко. Став виглядати років на 10 старше, ніж є насправді. Дуже важко, справді, дивитися на це відео. Коли перший раз включила, то навіть слухати не могла. Звикла дитина, щоб завжди підтримувати фізичну форму, займався спортом завжди. Він високий такий був. А тут — знаєте, як раніше казали, як з концтабору", — сказала жінка.

"Це була 8:30 ранку. Ми говорили, як зараз пам’ятаю. Він мамі сказав, що він дуже сильно її любить і все", — пригадує Тетяна.

"Він просто плакав і казав: "Мамо, я тебе дуже-дуже люблю. Дуже обіймаю”. Я не знала тоді, що це остання розмова і я його до сьогоднішнього дня не почую", — сказала мати військового.

"І це була така перша звістка від нього. Цей лист був датований 30 травня 2022 року. Там був його підпис і саме дата написана. І наступна звістка — це було вже 25 лютого 2023 року. Безпосередньо зателефонував Червоний хрест і сказав, що він знаходиться у полоні в Костромській, місто Галич, в другому СІЗО. Третього січня обміняли чоловіка, який саме знаходився разом з нашим Льошкою в одній камері. Він розповів, що мої листи приходять. Це тяжко було почути, але я була дуже щаслива, що вони туди доходять, що він знає, що ми поруч з ним, хоч і так далеко. Він живий, він цілий. І цей чоловік закликав до того, щоб їм писали листи. Вони їх дуже підтримують", — сказала сестра Олексія.

"Перший раз, коли прийшла, було дуже тяжко. Кожен раз це дуже тяжко. Адже кожен приходить зі своїм горем, зі своїм болем, що його рідні знаходяться у полоні. Не важливо, чи місяць вони там, чи третій рік знаходяться, але біль — однакова. Воно болить. У цьому році у нас був з’їзд — два роки як хлопці наші всі в полоні. Акція ця проводилася в Києві і там виступав представник Координаційного штабу. Я до нього звернулася, щоб дізнатися інформацію, де Олексій знаходиться. І він ту інформацію підтвердив: що він там, де був, там і знаходиться", — розповіла Тетяна.

"Останнє, коли був зв’язок, що прям чула — це він перед восьмим березня подзвонив мені і сказав: “Поздоровляю, мамуль. Ти у мене найкраща. Я тебе дуже люблю! І вари борщика. Я скоро повернуся, я скоро буду вдома. Чекай", — сказала Олена Бошина. suspilne.media