Поля, де «квітнуть» міни

Кажуть, що родюча південна земля, на якій мають цвісти квіти та рости хліб, – друга за забрудненістю вибухонебезпечними предметами після сходу. Тут уже знайшли близько 14 000 вибухонебезпечних предметів.

За розмінуванням полів у Баштанському районі Миколаївщини спостерігали кореспонденти Укрінформу.

КОЖЕН ЗНЕШКОДЖЕНИЙ СНАРЯД – ВРЯТОВАНЕ ЖИТТЯ

Ми приїхали до одного із селищ, що розташоване за 50 км від Миколаєва. Населений пункт не був окупований, активні бойові дії тут не велися. Тож поля не забруднені «важкою» вибухівкою, і під час розмінування можна використовувати техніку. Та все ж сапери виявляють чимало небезпечних знахідок: касетних боєприпасів, артилерійських снарядів різного калібру, мінометних мін тощо.Фахівці кажуть, що гуманітарне розмінування починається з нетехнічного обстеження. На цьому етапі групи виїжджають до населених пунктів, де спілкуються з головами громад та жителями. Потім проводиться розвідка дронами, що дає інформацію про землі, які вважають забрудненими і через це не використовують за призначенням. Після перевірки частина території стає придатною для використання.Роман Зозуля
Коли команда з нетехнічного обстеження виявляє межі ділянки для розмінування, інформацію про загрози передають демінерам, які розпочинають роботи.

- Наші групи нетехнічного обстеження виявили дві ділянки, що потребують очищення. Площа однієї – майже сім гектарів. Роботи з розмінування на ній розпочали 15 листопада. Станом на зараз вдалося розмінувати 1,8 гектара землі. Ми знайшли та знищили артснаряд калібром 120 мм, а також шість одиниць снарядів калібром 23 та 30 мм. На другій ділянці площею вісім гектарів працюємо з 20 лютого. Тут уже виявили три снаряди калібром 23 та 30 мм, а також передню частину ракети РСЗВ «Град». Здається, що це – небагато, але кожен знешкоджений снаряд – врятоване людське життя, – розповідає керівник операційного напрямку на півдні Роман Зозуля.Зауважує, що хоч ворога й не було на цій землі, його сліди знаходять навіть під землею.

- Ми працюємо на глибину до 15 см під час ручного розмінування та 30 см – під час механічного, – каже фахівець.

У 2024 році організація отримала акредитацію на знищення вибухонебезпечних предметів. До цього демінери лише виявляли вибухівку та сповіщали про знахідки ДСНС.

- Раніше до знищення боєприпасів ми завжди залучали ДСНС. Коли отримали акредитацію, створили свою групу зі знищення вибухівки. Але і зараз є моменти, коли наші фахівці не можуть самостійно знищити небезпечні знахідки або перемістити їх. Тоді звертаємося по допомогу в ДСНС. Зокрема, йдеться про випадки, коли вибухонебезпечний предмет знаходять поряд із житлом людей. Із «Калібрами» та загрозою такого рівня також працюють фахівці ДСНС. Наша кваліфікація – протипіхотні, протитанкові, мінометні міни, артснаряди, – пояснює Зозуля.Він – родом із Краматорська, працює в організації з 2018 року. За словами чоловіка, дуже боляче усвідомлювати, що проведена на сході робота з розмінування через повномасштабне вторгнення виявилася марною, і тепер рідна земля зараз – в рази брудніша.

- Болить за Донеччину. Там дуже багато зроблено. Але я вірю, що ми все надолужимо. Робимо добру справу. Мене дуже тішить це, також допомагає підтримка близьких, вони мною пишаються, – каже.

РОЗМІНОВУЮТЬ КОЛИШНІ АЙТІШНИКИ, ВЧИТЕЛІ, МАЙСТРИНІ МАНІКЮРУ
У HALO Trust демінерів навчають із нуля за 25 днів.

- У людини має бути добре здоров’я, зір та слух. Тут працюють і колишні айтішники, і вчителі, й майстрині манікюру. Намагаємося наймати на роботу людей з населеного пункту, де проводимо роботи. Це фінансове забезпечення їх та їхніх сімей. Охочих багато, адже під час війни не так легко знайти роботу, де будеш упевнений, що отримаєш зарплату двічі на місяць, – пояснює медіаменеджерка організації Олена Шустова.

БАГАТОСТРАЖДАЛЬНА ЗЕМЛЯ З ПОЗНАЧКАМИ ПРО НЕБЕЗПЕКУ
По обидва боки від дороги бачимо позначки: там – неперевірена земля, і ходити туди не слід. Серед весняної зелені стирчать високі червоні кілки, що сигналізують про ймовірну загрозу. Сильний крижаний вітер пробирає до кісток, проте демінери роблять свою справу. Групи ручного розмінування за допомогою металодетектора обстежують ґрунт на наявність сигналу та проводять екскавацію землі з вибухонебезпечним предметом. На ділянці працює механічна підтримка – міні-екскаватор.- Ця техніка – на стадії випробувань, але вже можна сказати, що ефективно допомагає в розмінуванні. Екскаватор під’їжджає до місця, де металодетектор дав сигнали. На екскавацію вручну демінер витрачає 10-20 хвилин, а екскаватор робить це за кілька секунд. Ґрунт відвозять у відведене місце, де його досліджують на наявність вибухонебезпечних предметів,– пояснює Роман Зозуля.

За технікою безпеки відстань від оператора за захисним щитом до екскаватора має бути не менше 50 метрів. Керує групою механічного розмінування молода вродлива жінка. Коли у працівників почалася перерва, підходимо до неї, щоб познайомитися.ІЗ МАССАЖИСТКИ – В ДЕМІНЕРКУ
В організації Валерія працює з липня 2023 року. Пів року займалася ручним розмінуванням, потім перейшла на механіку.Валерія
- Душа лежить до важкої техніки. Подобається таке, – каже.

До того, як обійняти посаду демінерки, вона була масажисткою в салоні краси на Київщині. Про те, що можна стати фахівцем із розмінування, їй розповіла одна з клієнток. Одразу подала резюме, пройшла навчання та розпочала роботу. Спочатку – на Броварському напрямку, потім була Харківщина і зараз – Миколаївщина.

- Я родом із Київщини. На початку війни довелося пережити окупацію, я відчула на собі її жахи. Наше село Шевченкове обстрілювалося з усіх боків усім, чим тільки можна. В мене – татові гени, «бойова» витримка. Пережите і дало поштовх піти у демінери. В мене росте дитина, і я розумію, що їй ходити по цій землі. Хочу бути корисною для своєї країни. Це був поклик душі і я щаслива, що роблю нашу країну бодай трохи чистішою, – каже Валерія.

10-річна донька Валерії мешкає з її батьками на Київщині. Дівчинка дуже переймається, що мама працює з вибухонебезпечними предмети.

- Із дитиною бачусь дуже рідко, але вона все розуміє. Так ми йдемо до кращого майбутнього, – впевнена жінка.Вона каже, що розмінування – цікава робота, хоч і монотонна.

- Ти ніколи не знаєш, що знайдеш сьогодні. Через цю цікавість є натхнення і час плине дуже швидко. В механіці – ще швидше, бо постійно переїжджаєш із місця на місце, – пояснює.

По обидва боки від нас – мінні поля. Валерія каже, що відчуває гордість за те, що робить і, водночас, занепокоєння.

- Допоки є страх, ти будеш обережний. Коли зникає, це означає, що треба брати паузу. Когось це може пригнічувати, а я кайфую від такої роботи, – каже жінка.Зауважує, що жінкам у фізичному плані важче працювати, ніж чоловікам: «Ми все ж тендітні створіння. Природа влаштована так, що чоловіки – сильніші».

«Найвибуховіша» знахідка у Валерії – носій касетних боєприпасів, у якому налічується не один десяток «патронів» із потужною розривною силою. Також жінка виявляла протитранспортні міни. Каже, що такі знахідки додають впевненості: обраний шлях – правильний.

Валерія підводить нас до місця за пагорбом, де у виритих ямах зберігаються знахідки. В одній – небезпечні і вже знешкоджені, в іншій – просто металеве сміття. Останнього – в рази більше. Жінка каже, що демінери перевіряють будь-який сигнал маталодетектора.Костянтин Суглобов
Тим часом перерва закінчується, демінери повертаються до роботи. З полів до автівки нас супроводжує Костянтин Суглобов, головний керівник груп розмінування на південному напрямку. У цій сфері він працює з 2019 року. Разом із Романом очищав східні землі від ворожих снарядів. У Костянтина дружина і батьки живуть у Краматорську.

- Розміновували і Луганщину. Ось як цей рів, – чоловік показує на яму за 50 метрів від нас – там уже була Ростовська область РФ. У Краматорську зараз також мешкає моя старша сестра та двоє племінників. Один працює в поліції, другий – в ДСНС. Із дружиною бачимося тільки на вихідні: то я до них приїду, то вона до мене. Підтримують мене, але не бояться. Чого боятися? Я роблю благу справу, з таким настроєм і працюю, – каже Суглобов.«ВИБУХОВІ» НАСЛІДКИ ОКУПАЦІЇ
Далі ми прямуємо до полів Снігурівської громади, якими також опікується HALO Trust. Нас зустрічає головний керівник груп розмінування Данило Кудрявцев.

- Снігурівка – єдине місто на Миколаївщині, яке росіяни окупували. Перебувало в окупації з 19 березня до 10 листопада 2022 року. За цей час загарбники створили багато військово-інженерних споруд – окопів, бліндажів, – а також мінних полів. Здебільшого мінували північніше Снігурівки. Мінні поля навколо міста становлять змішану загрозу. На всіх можуть бути протитранспортні міни, а також протипіхотні, зокрема, осколкові, що встановлюються на розтяжки. Міни непримітні, у рослинності їх важко побачити. Навколо Снігурівки виявили 35 мінних полів. Наразі у нас у роботі 11 ділянок, де працюють сім команд, – пояснює фахівець.

На Снігурівському напрямку, де можливо, працюють і групи механічної підтримки. Техніка видаляє рослинність, усуває загрозу розтяжок.

- Із минулого року використовуємо екскаватори. Вони допомагають нам у тих місцях, де людям небезпечно працювати. Зараз у нас механічні засоби працюють біля ще одного населеного пункту, готують доступ до ділянок. Загалом із 2023 року навколо Снігурівки групи ручного розмінування зробили безпечними 23 гектари землі. Станом на зараз у Снігурівці виявили 1105 вибухонебезпечних предметів, – продовжує Данило Кудрявцев.За його словами, велику загрозу несуть міни у пластиковому корпусі. Метал у них виміряється грамами, не кожен детектор може виявити. Таких у полях знаходять чимало.

- На цій ділянці ми працюємо повільним методом: «один демінер – один прохід». Демінер на колінах пересувається по кілька сантиметрів уперед та перевіряє ґрунт перед собою на наявність розтяжок та сигналу під землею. Механіку можна використовувати не на всіх полях. Наразі у груп ручного розмінування задача провести технічне обстеження шляхом створення проходів. Після цього, якщо ми виключимо загрозу протипіхотних мін ПМН-2, змінимо підхід і процес піде швидко, – пояснює чоловік.

ПРОФЕСІЯ, ДЕ НЕ МОЖНА ПОМИЛЯТИСЯ
По обидва боки від нас розкидаються сірі поля, вкриті сухими бур’янами. Також тут можна побачити розбиті автівки з маркуванням «Z».Володимир
- Тут окупанти ремонтували авто, тож металевих деталей – безліч. Сигналів  дуже багато біля дороги. Ніколи не знаєш, що знайдеш, ні у чому не можна бути впевненим. Тож усі сигнали маємо перевіряти. Я займаюся розмінуванням півтора року. Ця робота для мене дуже важлива. Ми допомагаємо людям. Це і праця, і добра справа. Спочатку було страшно, а зараз розумію, що просто треба бути обережними. Це професія, де не можна помилятися, – розповідає керівник групи ручного розмінування Володимир.

Він каже, що робота – фізично важка, тож на ділянках, де ґрунт твердіший, зазвичай працюють чоловіки. Більш «легкі» землі обробляють жінки. Одна з них – Марина.

НА НАШИХ ОЧАХ У ПОЛІ ПІДІРВАВСЯ ТРАКТОР
- Я працювала в школі вчителькою англійської. Одного дня я побачила автівку розмінувальників і вирішила розпитати, як вони працюють. З початку війни у мене змінилися пріоритети та цінності. Я волонтерила, але мені хотілося робити більше. Чоловік був спершу в шоці, але потім погодився. Іноді важко, працюємо і в дощ, і в сніг, але це – на користь нашій державі. Я знаходила некеровані ракети С-8, артснаряди різного калібру, суббоєприпаси. Було й страшнувато, але тут я корисніша. Учні мене також підтримали, листуються зі мною в месенджерах та питають, як успіхи. Вони мною пишаються, – усміхається Марина.Нашу розмову обриває вибух. За смугою дерев здіймається густий чорний дим.

- Та що ж ти будеш робити! Знов фермери вийшли на необстежені ділянки, – емоційно кажуть демінери.

Як згодом повідомили в ДСНС, дійсно, на вибухонебезпечному предметі підірвався трактор. Спецтехніка зазнала механічних ушкоджень. На щастя, цього разу обійшлося без людських жертв. Але в цей момент, як ніколи, розумієш слова розмінувальників, що кожна знайдена вибухівка – це врятоване життя.

Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок