Херсонка Тетяна Матвійчук у день, коли російські війська підірвали Каховську ГЕС, залишилась без дому. Його затопило повністю. Жінці разом з рідними довелось переїхати до Миколаєва, де вона зараз проживає. Ми поговорили з Тетяною про той день, як він змінив її життя, що допомогло вистояти й про повернення додому.
"Ми завжди побоювались, що це колись станеться"
Тетяна Матвійчук каже, знала, що таке може статись. Але коли їй подзвонили й сказали, що російські окупанти підірвали ГЕС, жінка дуже злякалась."О пів на п'яту мені подзвонив охоронець з першого причалу, а я охороняю другий, і сказав, що в мене є 20 хвилин, щоб повитягувати човни. Мені вдалось тільки собаку відв'язати. Вода лилась як з перевернутого душу. За 20 хвилин вже було по пояс. Тяжко було пересуватися, витягати човни. По Дніпру йшов такий потік з колод, комишу. У нас стояли миколаївські військові, і вони нам допомагали витягувати човни", — пригадує Тетяна.
Будинок Тетяни Матвійчук до підриву російськими військовими Каховської ГЕС. Тетяна Матвійчук
Каже, що паніки не було, був розпач. На той час світла на причалі не було, а човни тільки за допомогою електрики можна було спустити, тому довелось підключати генератор.
"Оце все воно гуділо, ми спускали човни. І тільки, коли вже були в Херсоні зрозуміли, що нас могло і током побити. Все лишилось на дачах. Я швидко комп'ютери поклала в шафи, бо думала, що вода підійметься тільки до столу. Для собаки корм на стіл поклали. Все робили на автоматі", — розповідає Тетяна.
На другому причалі, де Тетяна працювала охоронцем, було ще двоє людей — її чоловік та свекруха. Разом вони й намагались врятуватись з дач.
Місцеві жителі з човна сфотографували будинок херсонки після затоплення. Тетяна Матвійчук
"Коли ми сіли у човни, думали плисти у бік моря, там у нас такі скали є. Але нам подзвонили з міста і сказали, що на місці вже нас чекає поліція у броньованих автівках. Тоді ми зорієнтувались, сіли у човни. Дуже нас почали бомбить з лівого берега, було дуже страшно, но ми впорались. Там нас швиденько посадили у машини й ми поїхали на Херсон. Потім вже нам показали, що по тій дорозі, що ми їхали, плавали бобри, які зі своїх затоплених нір повипливали", — згадує жінка.
Собака, яку вона відв'язала на причалі, кудись попливла. Згодом Тетяна дізналась, що вона припливала до військових, але в руки не далась. Через день жінці подзвонили й сказали, що знайшли пса.
"Кажуть мені: "Тьотя Таня, ваш Боцман дрейфує по Дніпру на колодах. Спасати його?" Я розплакалась, кажу: "Звісно". І вони мені його привезли. Він був очманілий, він не міг зрозуміти, що ми його господарі. І вже коли побачив мою маленьку собаку французьку, тоді вже скочив", — каже Тетяна.
Херсонка Тетяна Матвійчук, яка втратила свій дім через підрив військами РФ Каховської ГЕС. Суспільне Херсон
Зараз собака живе з дітьми Тетяни у Херсоні. Історію порятунку улюбленця жінка, говорить, запам'ятає на все життя. І згадує ще кілька моментів: перемиті до затоплення каструлі з наборів, які занесла в хату, овочі, які так гарно виросли на городі й залишились не викопаними, розмову із сином, який дзвонив 6 червня вранці.
"Він мені тоді сказав: "Мама, візьми себе в руки й відповідай телефоном". А я кажу: "Я сповна розуму. Я просто не можу йти, бо хвилі сильні". Було по пояс води. У човни, які стояли на причалі, ми вже не могли залізти, треба було задерти ноги та лізти. Це було жахливо. А коли ще по тобі гатять і до берега не можеш ближче йти, бо можеш мотором наїхати на місток, а по середині б'ють — страшно було".
Будинок Тетяни Матвійчук після того, як відійшла вода. Тетяна Матвійчук
"Зараз почуваюсь людиною без минулого"
Тетяна сумує не за речами, а за фотографіями, що залишились у будинку. Каже, без них почувається людиною без минулого."Нічого немає. Я коли місяць потому приїхала, відкрила двері, то була в шоці. Тут лежить мій холодильник, я перекинула ноги через нього і по коліна опинилась в багнюці. Диван і комод стояли не на місцях. Там все залишилось. Я коли вискакувала, взяла тільки сумку — там були два моїх паспорти, два — собачих і документи на будинок. Все", — говорить Тетяна.
Часто згадує своє життя на дачах. Їх було усього троє, але підтримували один одного, як могли.
"Ми дотримувались світломаскування, поливали. Годину поливаємо, годину сапаємо, годину перемо в "Малютці", бо світла не було — генератор. Ми грали в карти й почувались щасливими. До того, я ніколи в карти не грала. Думаю, якби не ця повінь, ми там жили й до цього часу", — згадує Тетяна.
Затоплена вулиця. Тетяна Матвійчук
Жінка каже, що після того їздила на дачу. Побачила, що три будинки на її ділянці знесло водою, а на один впала величезна сосна.
"Я прийшла на свій город, там намило пісочку так, стоїть мій один фламінго і поруч дах сусіднього будинку. Знаєте, ми вже поступово відходимо і починаємо сміятися. Я була в Миколаєві накупила насіння, думаю, роздам комусь. І виставила у нашій групі садове товариство "Журавушка" і пишу — "Всі такі божевільні, чи тільки я". А мені у відповідь пишуть, "яка Ви молодець, що сподіваєтесь, що ми відродимо дачі". Я пишу: "Я не сподіваюсь, я впевнена". У нас було як маленьке село", — поділилась Тетяна.
"У вас у всіх будинку двоповерхові. Ви так живете! Від чого ми вас звільняємо?"
Без візиту російських військових на дачі поблизу Херсона не обійшлось, пригадує жінка. Одного дня їй подзвонив охоронець з першого причалу і повідомив, що до неї поїхали "гості"."Я одяглась і бігом на причал, боса, а вони вже там вивантажуються. Питаю: "Хто старший? Я охоронець другого причалу і буду з вами ходити". Каже: "Навіщо?" А я: "А якби до вашої жінки о пів на п'яту прийшли з автоматами?". Відповідає: "Резонно". Я пройшла з ними 95 дач, а коли зайшли до моєї, мені наказали показати паспорт і запитали чого не отримала російський: "Сподіваєтесь, що ваші вас відіжмуть. Скажіть не як людині зі зброєю". Кажу: "Так, я б хотіла жити зі своїм паспортом, під своїм прапором і зі своєю пенсією". Запитав: "А вам її вистачає?". "Так ви ж бачите, як я живу, я одна жінка", — розповіла Тетяна.
Говорить, що росіяни були дуже здивовані побаченим і увесь час казали: "Від чого ми вас звільняємо? У вас у всіх будинки двоповерхові. Ви так живете!"
"Я мрію, що повернусь"
Тетяна на дачах прожила 15 років, з того часу як вийшла на пенсію. Каже, таке неймовірне єднання з природою відчувала. Навчилась ловити рибу, рубати дрова. Не боялась виходити вночі, бо знала, що погані люди туди не доїдуть.
Товстий шар мулу, який залишився після затоплення дачі Тетяни Матвійчук. Тетяна Матвійчук
"Онуки коло мене були, це було моє життя. Я зараз живу з дітьми, у мене дуже добрі невістки, діти. Але я мрію! Мені онучка каже: "Бабуся, обирай меблі, в тебе багато дітей, ми тобі все зробимо, вичистимо, поїдемо, купимо меблі, як у фільмах , і ти будеш королева". І я мрію. Зараз там дерева ростуть, в мою руку стовбури. Я коли приїжджала , зайшла на город а там як травичка оце була верба. Ми сплели таку сітку для огіріків жовто-блакитну. Я коли приїхала оце — пісок, жара і оця жовто-блакитна сітка переливається. Я так плакала. Нічого не лишилось", — поділилась Тетяна.
Каже, що люди не вірять, що можна буде вернутись, бо бояться мін. Вона ж переконана, що після перемоги Дніпро розчистять, пустять кораблі.
"То і на дачах все добре буде. Ну не буде світла, будем шось на кострі там готувати. То таке. Аби перемога наша була, і все. Мене тут у Миколаєві питають: "Що Херсон уже здають?" Пояснюю, що так же ходять вагітні, возять візки, працюють перукарні і кафе. Тільки в центрі не дуже людей , бо там обстріли сильні. А так все так само як у Миколаєві. Мені син каже, що найстрашніше, що херсонці перестали боятись. Спочатку ховались, тепер роблять свою роботу", — розповідає Тетяна.
Херсонка Тетяна Матвійчук. Суспільне Херсон
Каже, що має рідну сестру у російському Новосибірську, але заблокувала її , бо не може спілкуватись із такою людиною.
"Я їй послала фото, як моя дитина ховається у ванній, лежить на підлозі. Вона пише: "Це ваші вас обстрілюють — "нацики". Шкода, що у Херсоні бендеро-фашистська сволочь виявилась". Я відповіла: "Вчіть китайську, скоро пригодиться" і заблокувала її. Вона знає, що я живу на березі, знає, що нас топило. Я коли на вокзалі була, перевіряли документи, телефон і запитують: "А шо це +7 Катерина"». Кажу: "Це моя бивша сестра". Дуже боляче. Коли я кажу бивша , все одно думаю про неї. От 31 травня їй було 65 років ,мені — 71 . Ну як є. Це не тільки вона одна така. Я тоді у Херсоні зайшла у зал на вокзалі, а люди сидять і теж плачуть. Запитую: "бивших згадали?", кажуть: "Так, у всіх є бивші родичі".
Вид на затоплені будинки. Тетяна Матвійчук
"Часто сниться дача з рожевими будинками"
До Херсона Тетяна їздить не часто. Коли приїхала звідти перши раз, каже, була у сильній депресії, думала, що сходить з розуму."Однокімнатна квартира , маленька дитина, невістка. І я дістала її розмальовки, поставила табуретку і розмальовувала цілий день. І стала легше себе почувать. Тоді нас запросили до психолога , я пройшла пару занять. Я розповідала, а вона так плакала, що я думала не вона мене, а я її буду заспокоювать. А зараз буває так встаєш вночі, особливо коли сниться дача. Вона мені так часто сниться зараз. І не така вже, як вона була , сняться рожеві будинки", — розповідає Тетяна.
Каже, дуже хоче приїхати туди, і всі хочуть. З жителями причалу жінка підтримує постійний зв'язок.
"Війна пройде, а це буде пам'ять"
Зараз жінка знову захопилась вишиванням. На останній картині зображений воїн, жінка в українському костюмі і їх донька."Мене донька питає: "Навіщо". Кажу: "Війна пройде, а це буде пам'ять. Я її повісю серед своїх. В мене стільки картин я вишивала. У мене вся дача в картинах. Я чоловіку вишила ангела, гарного і я, коли зайшла у будинок, погано було видно, бо у вікнах поміж стеклами набаралась вода. Я дивлюсь під кондиціонером висить ікона і ангел, і більше жодної вишивки немає", — згадує Тетяна.
Після повені на землі лишились пісок і мул. Тетяна Матвійчук
Вишивання її заспокоює, каже жінка, як і інша ручна робота. Також вона робить гердани, звязала для всіх своїх рідних та знайомих.
"Життя продовжується. Я ніколи не думала, що у мене буде така старість. Я думала, діти хороші, будинок здоровий, все є. Я думала буду, як бабка в селі, вийшла, погуляла. Погуляли", — зітхає Тетяна.
Її діти залишились у Херсоні, мають свої будинки і не хочуть виїжджати з рідного міста. Сама Тетяна теж чекає на повернення.
"В мене було все. А є ж у людей і домівок не лишилось. У мене хоч стіни стоять, гіпсокартон вправ, телевізор висить, кухня, ще коли я заходила, висіла, кожен ящик видвигала – вода скрізь. 100 літрів вина стояло, думаю і стоять. Кажу будем святкувать перемогу моїм вином!"— каже жінка.
Суспільне Херсон