Будівля Херсонської ОДА розташована в центрі міста, на площі Свободи. Ансамбль проєктував у середині 1950-х харківський архітектор Григорій Трудлер: по периметру квадратної площі розмістили обком партії (нинішню адміністрацію), міськком партії та кінотеатр «Україна». Чи знав Трудлер, що в проєкт його будівлі внесуть бомбосховище для партійного керівництва — невідомо.
Як говорить херсонський архітектор, краєзнавець та історик Сергій Дяченко, усі партійні будівлі обладнували сховищами: «У перший рік війни з Росією зробили переоблік наших бомбосховищ та навіть опублікували списки діючих і вже остаточно занедбаних. Думаю, Херсон нічим не відрізняється від інших міст у цьому плані». За словами Дяченка, бункер під ОДА — типова технічна споруда. «Я там не був. Але там типовий набір: нагнітачі та очищувачі повітря, запасні виходи, їдальні, кухні, житлові приміщення на певну кількість осіб, санвузли. Архітектура нашої обладміністрації не зовсім схожа на інші, але бомбосховища всі однотипні».
Нове керівництво ОДА погоджується показати бункер. У холі будівлі ми зустрічаємося з головою ОДА Юрієм Гусєвим, його помічниками та керівником апарату Володимиром Клюцевським, який працює в ОДА не перший десяток років. Підходить ще один учасник екскурсії, літній чоловік, який представляється просто: Федосійович. Федосійович жартує, що він давній зберігач бункера. Поки спускаємося сходами та йдемо довгими коридорами, Клюцевський розповідає.
Фото Михайло Мельниченко / TheБабель
— Зовнішній бункер побудували як бомбосховище. Коли проєктували будинок, починалася холодна війна, тому на випадок ядерного удару споруду обкому партії робили так, щоб можна було керувати містом, навіть якщо зовні все зникне. Стіни та стеля оснащені важкими залізними перекриттями — це кістяк, на який «одягнуті» товсті бетонні стіни. Навіть якщо вся будівля завалиться, нижній рівень залишиться цілим.
Коридором ми доходимо до залізних дверей. За ними — центр звʼязку. На столах залишилися телефонні апарати для звʼязку з Києвом. Уся апаратура 1989 року виробництва чи й ще старша. Стоять коробки з запечатаним обладнанням, яке жодного разу не використовували.
Фото Михайло Мельниченко / TheБабель
Рухаємося коридором, уздовж нього — складські приміщення. Тут зберігаються речі 60—70-х років: друкарські машинки, радіоприймачі, дискові телефони, запасні деталі. Клюцевський продовжує розповідати.
— Ці речі вже не потрібні, і ми їх зберігаємо, тому що вони на балансі. В кінці коридору є вантажний ліфт. Ним спускали все, що може знадобитися, щоб пережити ядерний удар.
По стелі прокладені труби вентиляції, вона працює досі. Далі ще один коридор, уздовж нього кімнати для партійної верхівки. Зараз там лежить усілякий непотріб. Коридор впирається в масивні броньовані двері, які зачиняються за допомогою вентиля. Це внутрішній бункер.
Фото Михайло Мельниченко / TheБабель
— А це найбільш захищений бункер, тут можна було два місяці жити автономно. У кутку велика шафа. Це протигази для керівництва. Усі підписано прізвищами колишніх глав обкому. Багато з них уже давно мертві, а їхні протигази все ще висять запечатані. Газової атаки так і не сталося. Нові протигази, можу вам подарувати парочку. З 1982 року лежать.
— Це на всіх працівників обкому розраховувалося?
— Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.