У місті залишаються переважно жінки, які допомагають пораненим.Деокуповану Херсонщину окупанти не залишають у спокої, кількість обстрілів лише зростає. У епіцентрі удару місто Берислав та околиці. З колись майже 10 тисяч містян нині лишилось не більше п'ятої частини . Окупанти з Нової Каховки з літаків скидають на місто керовані авіабомби.
Напередодні вибухи лунали на міському цвинтарі, йдеться в ТСН.
На своєму кутку Берислава лишилась пані Наталя іще 4 жінки і два чоловіки. Після кожного авіаудару людей в місті залишається все менше - тікають зі своїх насиджених домівок. “Я кожний день рахую скільки в нас жiнок тут лишилось, я рахую скільки в нас чоловіків мало”, - каже жінка.
Уся вулиця нині -це суцільні руїни. Там де попід берегом стояли обійстя, тепер гори цегли і обгорілі фундаменти. “Одна авіабомба, її вистачило на весь квартал”, - додає Наталія.
Їй 66 років, вона лишилась у прифронтовому місті через сина і через тварин. “Не можу кинути його тут, він не працює, я пенсіонер і 16 собак і 13 котов, їх усі покидали, ну як їх кинути”, - додає жінка.
Синці під очима і втома майже в усіх тутешніх. Про нормальний сон тут у Бериславі давно забули, місто на лінії фронту. Російські літаки з окупованої Нової Каховки кидають керовані авіаційні бомби на місто та околиці. “Пили каву, почули гул і більше нічого не пам’ятаємо. Прилетіло рядом в дім, нас викинуло і привалило, всі кажуть, що ми дивом вижили. Ми з кожним днем все більше боїмося. Все страшніше, дівчата до себе в підвал, а я до себе. Це ж без кінця, безсонні ночі, до цього не звикнеш, тільки психіка порушується”, - розповідають жінки.
Тонні бомби падають просто на школи, дитячі садочки і цивільні будинки, в яких живуть люди. Гинуть цілими родинами. “Я теж спала і коли він летів, на підсвідомості сиджу, чую літак. Я не встигаю вибігти, він кинув і то діти загинули, сьогодні поховали”, - розповідає Наталія.
Ніхто з місцевих вже давно просто так зайвий раз на вулиці не виходить. У повітрі постійно чатує небезпека. Від артобстрілів до дронів та ворожих літаків. Вибігають з будинків хіба за гуманітаркою і ліками, або на роботу. Ці дівчата лишаються у місті через роботу - допомагають пораненим. “Ми медичні працівники, нам і військових привозять і цивільних, ми їм допомагаємо. Рідний будинок і я не виїду, ми вже так лишилися і вирішили триматися до кінця”, - каже Тетяна.
Жінки не втрачають оптимізму, хоча щодень доводиться виживати під обстрілами. Вірять, що їхнє козацьке місто ще повернеться до життя і на вулицях знову буде тиснява із щасливих бериславців.
На своєму кутку Берислава лишилась пані Наталя іще 4 жінки і два чоловіки. Після кожного авіаудару людей в місті залишається все менше - тікають зі своїх насиджених домівок. “Я кожний день рахую скільки в нас жiнок тут лишилось, я рахую скільки в нас чоловіків мало”, - каже жінка.
Уся вулиця нині -це суцільні руїни. Там де попід берегом стояли обійстя, тепер гори цегли і обгорілі фундаменти. “Одна авіабомба, її вистачило на весь квартал”, - додає Наталія.
Їй 66 років, вона лишилась у прифронтовому місті через сина і через тварин. “Не можу кинути його тут, він не працює, я пенсіонер і 16 собак і 13 котов, їх усі покидали, ну як їх кинути”, - додає жінка.
Синці під очима і втома майже в усіх тутешніх. Про нормальний сон тут у Бериславі давно забули, місто на лінії фронту. Російські літаки з окупованої Нової Каховки кидають керовані авіаційні бомби на місто та околиці. “Пили каву, почули гул і більше нічого не пам’ятаємо. Прилетіло рядом в дім, нас викинуло і привалило, всі кажуть, що ми дивом вижили. Ми з кожним днем все більше боїмося. Все страшніше, дівчата до себе в підвал, а я до себе. Це ж без кінця, безсонні ночі, до цього не звикнеш, тільки психіка порушується”, - розповідають жінки.
Тонні бомби падають просто на школи, дитячі садочки і цивільні будинки, в яких живуть люди. Гинуть цілими родинами. “Я теж спала і коли він летів, на підсвідомості сиджу, чую літак. Я не встигаю вибігти, він кинув і то діти загинули, сьогодні поховали”, - розповідає Наталія.
Ніхто з місцевих вже давно просто так зайвий раз на вулиці не виходить. У повітрі постійно чатує небезпека. Від артобстрілів до дронів та ворожих літаків. Вибігають з будинків хіба за гуманітаркою і ліками, або на роботу. Ці дівчата лишаються у місті через роботу - допомагають пораненим. “Ми медичні працівники, нам і військових привозять і цивільних, ми їм допомагаємо. Рідний будинок і я не виїду, ми вже так лишилися і вирішили триматися до кінця”, - каже Тетяна.
Жінки не втрачають оптимізму, хоча щодень доводиться виживати під обстрілами. Вірять, що їхнє козацьке місто ще повернеться до життя і на вулицях знову буде тиснява із щасливих бериславців.