З Херсонської клінічної лікарні ім. О. та А. Тропіних на передові позиції фронту пішов служити операційний медбрат відділення гнійної хірургії діабетичної стопи Володимир Красюк. За власним бажанням. Аби рятувати бійців, евакуювати з поля бою.Для колективу відділення це рішення колеги не було дуже несподіваним. Як розповідає старша медична сестра відділення Олена Добрянська, Володя мав бажання допомагати більше, бути ближче до тих подій, від яких зараз залежить усе наше подальше життя.
Він хотів потрапити саме до евакуаційної бригади, щоб мати змогу надавати допомогу пораненим, стабілізувати їх стан, щоб якнайшвидше доставляти бійців до медзакладу, живими. – Як він мені пояснив, на позиціях все це треба робити дуже швидко, від 20-ти до 30-ти хвилин. Але йому вдасться, він завжди був таким – спокійним та зосередженим з хворими, у будь-якій ситуації, – говорить пані Олена.
Зараз Володимиру 25 років. На роботу до лікарні прийшов влітку 2020 року, спочатку працював у хірургічному відділенні, де крім основного, набув досвіду роботи в екстремальних умовах пандемії ковіду (лікарня у той час працювала як ковідний госпіталь). З початку 2022 року працює у відділенні гнійної хірургії діабетичної стопи. За час війни нікуди не виїжджав, працював в окупації, причому продовжував спілкуватися українською мовою. Сам Володя із багатодітної родини, де мама – також медик, в минулому працювала в нашій лікарні медичною сестрою.
Після повномасштабного вторгнення у відділеннях хірургії лікарі не часто, але стикались з мінно-вибуховими травмами, уламковими пораненнями різних ділянок тіла. У відділенні гнійної хірургії, як уточнює завідувач Віктор Гандзюк, переважно мали справу із гнійними ускладненнями таких травм. – Володимир також приймав участь у роботі з пораненими. А от чи думав він тоді, що ці краплини досвіду йому вже скоро знадобляться у бойових умовах… Життя хвилясте. Вова завжди вважав, що потрібно відстоювати те, що ти маєш. Нехай йому щастить, – каже завідувач.
Лікарня приєднується до цих побажань і висловлює повагу та вдячність всім медикам, які стали до військових лав. Загалом серед співробітників лікарні сьогодні чимало тих, хто служить у Збройних силах України, чимало родичів наших працівників захищають країну, і, нажаль, є ті, хто вже втратив на цій війні близьких.
Разом з тим всі медичні працівники, які зараз працюють у прифронтовому Херсоні – вони також на війні, вони також захищають, лікуюсь, рятують, ризикують життям і також наближають перемогу. І коли задаєш їм оце зашарпане питання: що Вас тримає зараз тут, коли так важко, коли обстріли не припиняються майже цілодобово, коли втрати щодня, коли втома і біль висять у повітрі? Відповідь у всіх майже одна і та ж: «Хтось має лишатися, хтось має допомагати тут, на нас покладаються… важко, але ми тут потрібні…». Вони дивовижні. Вони взагалі дивуються цьому питанню, кажуть, що так неможливо жити – шукаючи комфорт, треба вміти себе опанувати і робити те, що потрібно… Мабуть, це є не лише світосприйняття медика, а суто людське відношення один до одного, до самого себе, до викликів життя. З таким серцем та силою духу Україна безперечно переможе. За інформацією з офіційної сторінки лікарні у Фейсбук
Зараз Володимиру 25 років. На роботу до лікарні прийшов влітку 2020 року, спочатку працював у хірургічному відділенні, де крім основного, набув досвіду роботи в екстремальних умовах пандемії ковіду (лікарня у той час працювала як ковідний госпіталь). З початку 2022 року працює у відділенні гнійної хірургії діабетичної стопи. За час війни нікуди не виїжджав, працював в окупації, причому продовжував спілкуватися українською мовою. Сам Володя із багатодітної родини, де мама – також медик, в минулому працювала в нашій лікарні медичною сестрою.
Після повномасштабного вторгнення у відділеннях хірургії лікарі не часто, але стикались з мінно-вибуховими травмами, уламковими пораненнями різних ділянок тіла. У відділенні гнійної хірургії, як уточнює завідувач Віктор Гандзюк, переважно мали справу із гнійними ускладненнями таких травм. – Володимир також приймав участь у роботі з пораненими. А от чи думав він тоді, що ці краплини досвіду йому вже скоро знадобляться у бойових умовах… Життя хвилясте. Вова завжди вважав, що потрібно відстоювати те, що ти маєш. Нехай йому щастить, – каже завідувач.
Лікарня приєднується до цих побажань і висловлює повагу та вдячність всім медикам, які стали до військових лав. Загалом серед співробітників лікарні сьогодні чимало тих, хто служить у Збройних силах України, чимало родичів наших працівників захищають країну, і, нажаль, є ті, хто вже втратив на цій війні близьких.
Разом з тим всі медичні працівники, які зараз працюють у прифронтовому Херсоні – вони також на війні, вони також захищають, лікуюсь, рятують, ризикують життям і також наближають перемогу. І коли задаєш їм оце зашарпане питання: що Вас тримає зараз тут, коли так важко, коли обстріли не припиняються майже цілодобово, коли втрати щодня, коли втома і біль висять у повітрі? Відповідь у всіх майже одна і та ж: «Хтось має лишатися, хтось має допомагати тут, на нас покладаються… важко, але ми тут потрібні…». Вони дивовижні. Вони взагалі дивуються цьому питанню, кажуть, що так неможливо жити – шукаючи комфорт, треба вміти себе опанувати і робити те, що потрібно… Мабуть, це є не лише світосприйняття медика, а суто людське відношення один до одного, до самого себе, до викликів життя. З таким серцем та силою духу Україна безперечно переможе. За інформацією з офіційної сторінки лікарні у Фейсбук