Херсонський Боня-мореплавець та Фінік із фронту: В одеському притулку виходжують собак-переселенців

У центрі тепер – 47 собак.

- На перший погляд, у нас не так багато тварин, – каже зооволонтерка Яна Тітаренко. – Але я вважаю, це – оптимальна кількість, щоб уникати сутичок між ними. Якщо є вільні місця, ми ніколи не відмовляємося брати собак. Проте у кожної з них – свій характер, і навіть коли є місце, слід ретельно підбирати компанію. Бувало, що тварини конфліктували та гризли одна одну. Це закінчувалося візитом до лікарні, витраченими часом та грошима.

Починав свою роботу Центр адопції чотири роки тому. Тоді у розпорядженні волонтерів були лише земельна ділянка, кілька вольєрів та безмежна любов до тварин. За словами Яни, для неї та її колег ніколи не було проблемою вилікувати тварину, але складність у тому, щоби потім знайти господаря. Після ветклініки собаки, якими опікувалися волонтери, потрапляли на платну перетримку, а це впиралося у 3–4 тис. гривень на місяць за одного пухнастого носа.- Ми мали організувати якийсь простір для собак. У нас були лише паркан і два вольєри. Не було води, світла, навіть технічного будиночка, – згадує Яна.

Землю під притулок волонтери отримали за меморандумом із міським Центром екологічної безпеки, який підпорядковується Департаменту екології Одеської міськради. Поступово центр адопції розбудовувався, тварин і вольєрів ставало чимраз більше.

- Спочатку люди ставилися до нас із недовірою, вважали, що під виглядом притулку ми захопимо землю і тут розпочнеться будівництво. Нам ламали паркан, зривали банери, кидали їжу, що могла бути отруєною. Словом, хейту було багато. Але згодом пристрасті згасли, люди почали приходити і приносити нам корм, іграшки та повідці для тварин. Якщо хтось мав змогу та бажання допомогти більше, ми просили долучитися до будівництва нових вольєрів, – розказує Яна.Під час нашої розмови до центру зайшов чоловік: він приніс дві торбинки іграшок для тварин, корм, повідець та пелюшки для цуценят. Яна каже, що люди часто приносять до притулку речі, якими їхні чотирилапі вже не граються, або якщо тварина померла. Розмовляти добродій відмовився, лише сумно усміхнувся.СОБАКИ ПАНІЧНО БОЯТЬСЯ ВИБУХІВ
У центрі адопції нині є вода, світло, технічний будиночок і своєрідний «лабіринт» із огорожі, щоб під час вигулу не перетнулися тварини, які не товаришують між собою. Є навіть камери спостереження та сигналізація.

- Завдяки камерам ми завжди бачимо, що роблять наші собаки. Це дуже важливо, адже всі вони дуже гостро реагують на вибухи. Через страх може початися бійка у вольєрі, тоді ми маємо швидко відреагувати. У дні, коли лунають вибухи, вони дуже неспокійні, сваряться між собою, до людей не йдуть. Видно, що це впливає на їхню психіку. Коли у березні був подвійний удар балістикою по рекреаційній зоні, що поруч із нами, для тварин це було надпотужно, тому що в них органи чуття більш розвинені, ніж у людей. Собаки дуже сильно перелякалися, металися по вольєрах, намагалися втекти. Вони просто панічно бояться вибухів. Це одна з причин, чому ми кажемо, щоб люди забирали чотирилапих додому. У родині собака почувається впевненіше, – розповідає Яна.ВИМУШЕНЕ РОЗШИРЕННЯ ПІСЛЯ ПІДРИВУ ГЕС
Центр почав значно розширюватися після підриву Каховської ГЕС. У першу ніч після катастрофи волонтери привезли до притулку дуже багато тварин, потім було ще кілька ходок. Яна пригадує, що тоді прихисток поповнили понад 200 «херсонців».- Люди потужно донатили, ми витратили частину коштів на будівництво нових вольєрів. Частину тварин швидко розібрали, частина залишилася тут на якийсь час. Сьогодні у нас – 15 тварин, яких доставили після підриву ГЕС. Це літні собаки, які не дуже популярні у суспільстві, їх не надто хочуть брати в родину. Частіше люди віддають перевагу молодим тваринам. Деяких собак ми відправили за кордон, – розказує Яна.

ХЕРСОНСЬКИЙ БОНЯ-МОРЕПЛАВЕЦЬ ЗНАЙШОВ РОДИНУ В ПОЛЬЩІ
Видатний «херсонський випускник» центру – літній пес Боніфацій, який приплив в Одесу на дереві після підриву дамби. Волонтери вилікували собаку та знайшли йому нову родину, і тепер Боня живе у Польщі. Дивлячись на свіжі фото Боніфація, неможливо впізнати того напівживого, знесиленого, хворого собаку, яким він потрапив у центр. Яна каже, що це – чи не єдиний випадок, коли волонтерам вдавалося знайти нову родину 10-річному собаці.- Зателефонували деесенесники, кажуть: заберіть собаку. А це був третій чи четвертий день після підриву, ми вже кілька діб не спали, не милися, не їли.  Спочатку я відреагувала негативно, адже в нас уже було понад 150 собак. Але коли хлопці пояснили ситуацію, ми поїхали за псом.  Він був у жахливому стані, з демодекозом та іншими запаленнями шкіри. Ми вирішили спочатку відвезти його до лікарні. Два місяці його лікували, потім забрали до центру. Згодом Боні знайшли родину у Польщі, тепер із ним усе добре, він щасливий, – ділиться історією зооволонтерка.
ФІШКА ЦЕНТРУ – ВИГУЛ СОБАК
Перед тим як потрапити до центру, собаки проходять карантин, їх обов’язково стерилізують. Тварин також обробляють від паразитів, щеплять, кожна з них отримує свій медичний паспорт, що для більшості чотирилапих є першим у житті офіційним документом.
За порядком у центрі стежать волонтери. Є графіки чергування, вигулу тварин тощо.- У нас жорсткі правила. Якою б не була погода, є тривога чи немає, ми дбаємо про добробут собак. Вода, їжа, прибирання, вигул – обов'язкові щодня. Свої дії координуємо в чаті. У суботу й неділю ми тут перебуваємо більше часу, адже із 10-ї до 14-ї години пускаємо собак на прогулянку. Тоді тут зазвичай повно людей, – каже Яна.

Дійсно, Центр адопції відрізняється від інших притулків тим, що тут є можливість просто погуляти з собакою. Так тварини отримують більше уваги, бачать світ за межами притулку. До того ж, каже Яна, такий формат спілкування спонукає людей зрештою забирати тварин додому.
- Так до нас приходило одне подружжя. Гуляли, гуляли із собакою, а потім усвідомили, що він – уже член їхньої родини. Хоча спочатку в них і думки не було забирати когось до себе, – наводить приклад Яна.

РОЗКІШНИЙ МАЛАМУТ МОНА ЧЕКАЄ НА ГОСПОДАРЯ
Волонтерка сподівається, що така доля зрештою чекає на улюбленицю центру – маламута Мону. Її колишній господар прив’язав собаку до паркана центру і втік. Волонтери бачили його зі спини, просили повернутися, на що чоловік лише махнув рукою. Мона була знесиленою та худою, ребра виступали навіть через густе хутро. Тепер вона пухкенька й весела, але так потребує «своєї» людини…- Ми її відгодували, і тепер це – душа центру. Її люблять усі діти, вона дуже позитивна. Моні років шість. Вона дуже контактна та розумна. Ображається, коли інші собаки гуляють, а її не випускають.  Тепер із нею приходить гуляти хлопець, у якого маламут помер від старості. Але він не може поки що відважитися і взяти Мону до себе: каже, що серце ще болить за другом. Насправді забрати дорослого собаку – відповідальний учинок, адже ти береш його зі сформованим характером, з проблемами, зокрема зі здоров'ям, – каже Яна.Тим часом на майданчик випускають Мону. Собака спочатку шаленіє від щастя, але дуже швидко стає спокійнішою та просто підставляє мордочку до руки. Мона хоче ласки. Вона справді вихована й чемна, відчувається, що це – не дворова розбишака, а представниця однієї з найдревніших порід собак.«ГУЧНІ» СОБАКИ  ПОТРЕБУЮТЬ БІЛЬШОЇ УВАГИ
На Мону з «одиначки» гавкає Цезар. Його до центру привезли небайдужі, собака також із «херсонської партії».- Його доставили в боксі з приміткою «надзвичайно агресивний». Першого місяця ми думали, що Цезар – «собака-вбивця», проте із часом він став спокійнішим, а зрештою виявилося, що це такий ніжний собака! У нього проблеми з іншими тваринами виключно щодо їжі. При ньому не можна когось пригощати, з кимось щось ділити. А загалом пес абсолютно позитивний. І так само Вовк, – Яна вказує на окремий вольєр. – Він залиже людину до втрати свідомості, але інші собаки для нього – подразник. Вони – єдині, хто у нас в окремих вольєрах. Можна було б пробувати впроваджувати спілкування з іншими тваринами, але тоді потрібно мати можливість постійно за ними доглядати, поки не притруться. У нас, на жаль, такої можливості немає, ми всі працюємо, тому не експериментуємо.

ФІНІК ПРИБИВСЯ ДО ВІЙСЬКОВИХ ІЗ ПЕРЕЛОМАМИ ЛАП
У Центрі адопції також перебувають 10 собак, яких волонтери привезли від військових із Донецького, Запорізького та Херсонського напрямків. Одного з псів звуть Фінік. Він молодий і гарний, має руду шерсть і добрі золоті очі, які так і виблискують на сонці. До військових Фінік прибився з важкими переломами задніх лап. Рятувати собаку та одночасно знищувати ворога хлопці не могли, тож на допомогу поспішили волонтери. Чотирилапого прооперували в Одесі, тепер його кінцівки тримають сталеві пластини, і Фінік знову може бігати.- Здебільшого ситуації схожі. Поки хлопці перебувають на місці, тварини живуть біля них. Але військові вимушені переміщуватися і не можуть зі собою возити весь цей багаж. Буває, собака травмований, і на позиціях йому не можуть надати належну медичну допомогу, – як було із Фініком, – розказує Яна.

НЕЗВИЧНА ПРІТТІ ТА ЇЇ ПОРЯТУНОК
Скалічені собаки і спінальники, які потрапляють до волонтерів, не можуть жити в Центрі адопції, адже потребують особливого догляду. Їхньою долею опікується волонтерка Оксана Станіславчик, що облаштувала прихисток «сімейного типу» у дворі приватного будинку.
- У неї живуть дуже важкі та старі собаки, зокрема відома Прітті, якій відстрелили морду. Прітті знайшли у лимані під Одесою. Вона намагалася напитися води, але не мала частини морди. Люди привезли її до лікарів, щоб приспати. Ми дізналися і доставили Прітті до іншої клініки, де лікарі вирішили поборотися за її життя, адже собака була молодою. Я навіть не можу сказати, скільки операцій їй зробили. Довелося пересаджувати м’язи, щоб рухався язик, – розказала Яна.Зрештою собака змогла не тільки пити воду, але й їсти сухий корм. Волонтери сподівалися знайти для Прітті родину в Європі, але поки що охочих подарувати любов незвичній собаці не знайшлося. Тож Прітті разом з іншими тваринами з інвалідністю оселилася у пані Оксани.ЖОДНА ТУРБОТА ВОЛОНТЕРІВ НЕ ЗАМІНИТЬ ТВАРИНІ РОДИНУ
Яна Титаренко каже, що, на жаль, людської жорстокості стосовно тварин побільшало. Волонтерка додає, що люди часто викидають небажане потомство своїх улюбленців просто на смітник.

- Саме в холодний період на вулицях з'являються багато тварин. Люди не розуміють, що дуже важко навіть одного чотирилапого прилаштувати, якщо він безпородний. Це просто космічні зусилля. Ти маєш його прищепити, обробити від паразитів, перетримати десь, зробити купу «няшних» фотографій, написати море постів перед тим, як його хтось забере. А є інші ситуації, коли їх ніхто не забирає, і вони виростають «лосями», – каже Яна.Тож волонтерка закликає всіх охочих приходити до центру адопції та обирати собі вірного друга. Що більше місць у центрі звільниться, то більше волонтери зможуть привезти собак з фронту, де «хвостикам» дуже важко перезимувати, особливо з пораненнями.

- Як би ми їх не любили, скільки б ми про них не дбали, та не можемо їм замінити повноцінну родину. Уже за тиждень після того, як тварину забирають додому, з нею відбуваються феноменальні зміни. Залякані, боязкі собаки стають просто шикарними, вони відчувають, що в безпеці, що в них є родина. Це – наше прагнення. Ми вже давно зрозуміли, що можемо їх прогодувати, мити вольєри, носити воду і прибирати сміття. А от проблема з прилаштуванням –основна. Тому якщо у людей є можливість, є будочка і двір, а в серці – місце, то хай приходять і беруть, – закликає Яна.

Ганна Бодрова, Укрінформ
Фото Ніни Ляшонок