Херсон. Як живемо

Розповідає Олена Попович:Сьогодні знову в ефірі спостереження. Традиційно острів у Херсоні. Вибачайте. В інших районах зараз не буваю. Мабуть, наступного разу як потраплю до міста таки розплачусь або ж поцьомаю якусь будівлю на знак особливої поваги до Херсона. Цього разу про тих, хто нас охороняє. Перше. Це двірники та водії сміттєвозів.

Я вже неодноразово звертала увагу городян на прибиральників. Просила поважати їхню працю і вклонятися. Зараз я просто прошу молитися за них. Вони нас охороняють. Від нас самих, точніше від нашого сміття. Як ви думаєте, що буде, якщо тиждень не вивозитимуть сміття? Навіть у такій провінції як Херсон. Будьмо реалістами, ми не живемо як Ірпінь чи Буча, і за те дякуємо всім існуючим богам, ЗСУ, Колихаєву та іншим ( тут кожен обирає сам потрібний варіант). І тому не ходимо по сміттю в пошуках їжі!!! І ці люди щодня ризикують власним життям, виходячи на ділянки і прибираючи. За цей час була маса інформації про те, що саме можна знайти у смітті. А що туди підкидають спеціально. От і думайте! А тепер подумайте про те, що їхній транспорт теж потребує пального. І вони теж їдять хліб, і їх теж вдома чекають малі діти!!! Одним словом, дякую і вклоняюся кожному двірнику Херсона! Ви наш тил! Справжній!

Далі про такі тили, які всі помічають. Муніципальну варту, дружину, охоронців, поліцію. Одним словом, отих молодиків, яких сьогодні можна зустріти біля будь-якої черги чи входу в магазин. Нагадайте собі, що ці хлопці не просто рятують наше місто від мародерів. Вони не дають нам самим перетворитися на печерних людей. Не дають кричати і сперечатися в черзі, контролюють порядок черги, пропускають мам з малюками на руках вперед. Дивляться стомлено на нас, але у погляді - криця. Залізобетон. Отой, який не вистояв в Донецькому аеропорту, а вистояли люди. Сьогодні я 5 годин стояла до відділення банку аби зняти з картки гроші. Людей ще стільки в черзі не бачила. Хлопців охоронців було 10 на всю чергу. Так, діяли досить рішуче і зібрано, і чергу контролювали, і сварки зупиняли. Я змерзла, як казала моя бабуся, "на кізячок". І коли рідні принесли чаю в термосі, пила мовчки і раділа. А тоді підняла очі на охоронця. Спитала чи їв він, чи не хоче пити гарячого. Він відмовився, зніяковіло. Було видно, що йому не до балачок. І я зрозуміла що серед новин про те що живе Херсон, ми жодного разу не бачили чи годують цих людей. Чимось на кшталт супу чи борщу. Я впевнена що годують. Бо що б хто не казав, а в нас гостинне місто. Та після цієї зими туристів ми прийматимемо трохи вибірково, нехай деякі не ображаються. Тому поважайте тих, хто тут поряд забезпечує захист і порядок. Намагаючись відігнати хаос від нашого маленького світу, від нашого міста.