26 квітня День пам’яті загиблих в Чорнобильській катастрофі. Рівно 33 роки тому науково-технічні випробування, які проводили працівники четвертого енергоблоку станції, призвели до непередбачуваної реакції атома.Херсонці прийшли вшанувати пам’ять героям, які врятували життя всієї планети. У ліквідації аварії брали участь 600 тис. людей: пожежників та військовослужбовців, медиків та персоналу станції.
Один з таких героїв – Борис Олександрович Нєстєров. З ночі 26-го квітня по 10-травня 1986 року він керував роботою всією армійської авіації з даху готелю «Полісся» в м. Прип’ять на відстані 1200м від зруйнованого Чорнобильського реактора. Особисто здійснив бойовий виліт над зруйнованим четвертим реактором, загальний наліт 28 годин.
Сьогодні він прийшов вшанувати пам’ять загиблим в катастрофі, але бажає, щоб також пам’ятали про живих героїв: «Вічна пам'ять, повага загиблим, які віддали життя своє за чистоту планети. Боляче, але хочу про це сказати. Ми чомусь сьогодні тільки про жертв говоримо, але ж нас і живих ще трохи залишилося. Чому нас забувати стали? Мені не з’явитися на людях хочеться, я хочу молоді розповісти про те, що відбувалося. Вони не повинні забувати історію. У минулому році нас звали в школи, університети ... і потрібно бачити, з яким інтересом нас слухає молодь. В цьому році жодного запрошення. Хотілося б подивитися в очі тому чиновнику, який цим керує. Ми ще живі».
Ірина Мойсеївна, свідок Чорнобильської аварії, на власні очі бачила всі жахи, що творилися тоді у Прип’яті.
Згадує, як перед нею стояв вибір: поїхати працювати в «гарячу точку», чи залишитися вдома. Ірина прийняла рішення їхати. Зміна тривала понад 10 годин, а після разом с співпрацівниками вона бігла до переговорного пункту, аби почути голос рідної дитини.
Ліквідаторів називають героями, але Держава забуває про виконання чорнобильського закону.
«Два рази на рік нас називають героями, і кажуть, що ми зробили героїчні вчинки. А що таке героїзм? Героїзм – це, як правило, помилка або недбалість інших людей. Наш героїзм полягав в тому, що ми не закрили очі, не відвернулися. Ми чорнобильці, ліквідатори, не вимагаємо до себе особливої уваги, нам не потрібні звання і регалії. Ми просто хочемо одного: щоб виконувався наш чорнобильський закон, який гарантує нам статус і соціальний захист. На сьогоднішній день, ми нічого не маємо», - розповідає ліквідатор Ірина.
Сьогодні Ірина Мойсеївна бажає всім міцного здоров’я, а юнакам – гарно навчатися, бо мріє, аби якийсь учень став вченим та створив такий атом, який би не підлягав вибуху радіації, який би більше ніколи в житті не причиняв людям стільки болю.