Керівник СТОВ «Перше Травня» - Сергій Олексійович Косюк. Більше 20-ти років тому у самому серці ризикованого землеробства, на Півдні України на землях Великоолександрівщини (Херсонська область), зі своїми однодумцями на базі бувшого колгоспу він створює власне підприємство. « Якщо говорити про створення господарства - без мрії б нічого не вийшло, але навчався, щоб отримати професію зооінженера рибовода в Херсонському сільськогосподарському інституті.
Сьогодні СТОВ «Перше Травня» має 3 тисячі 200 гектарів землі, на якій вирощує озимі, ярі зернові культури, технічні культури, а ще підприємство займається насінництвом, свинарством, мають власний дослідний полігон, і навіть випікають хліб, бо продовжують традиції Першої пекарні в області.
«Назву підприємства не змінювали, бо асоціюється вона зі святом людської праці і весни, таке свято потрібне в будь-які часи для людини, яка працює на землі. На сьогоднішній день на постійній основі у нас працює близько 90 чоловік, котрі отримують весь соціальний пакет. Для сільської місцевості мати таку роботу – вкрай важливо, їм не потрібно їхати за кордон. Я маю трьох синів, і повірте, що це невимовне щастя, коли твоя дитина працює біля тебе. Не знаю, як складеться доля ще двох синів, але старший працює в господарстві, до нього найбільше претензій (посміхається) і в нього непогано виходить… Люди вважають, що у СТОВ «Перше Травня» працювати престижно, бо це і соціальний захист, і заробітна зарплата. Колектив маємо дуже професійний і стабільний, що не мало важливо для господарства. Тому і результати маємо гарні», - розповідає Сергій Косюк.
Розвиток підприємства господар і керівник СТОВ «Перше Травня» не бачить без розвитку громади. Тому знає про всі проблемні питання, не тільки мріє, але й працює на її розвиток:
«Ми допомагаємо двом школам, трьом дитячим садкам. Будинок культури села Твердомедове повністю на нас, допомагаємо і районному будинку культури. Підтримуємо всі художні колективи, які до нас звертаються. Допомагаємо їм приймати участь у фестивалях і конкурсах. Звісно реагуємо, це все наше. Не будемо ми їх підтримувати – їх же тут не буде. Вони поїдуть, як тоді дальше? Тому за громаду вболіваємо. На сьогоднішній день розглядаємо дуже серйозний проєкт по допомозі нашим школам. До осені, думаю, все у нас вийде. Раніше ми допомагали освітнім закладам в ремонтах, придбанні меблів, а зараз вже можна подумати про придбання гаджетів для дітей, які дійсно допоможуть їм розвиватися. Ми вже живемо в 21 столітті, і конкуренція настільки висока, що якщо дітей не підтримати у розвитку з цими технологіями – вони відстануть назавжди. Тому хочемо допомогти саме в технологічному плані по обладнанню наших шкіл».
Про історію розвитку власного підприємства Сергій Олексійович шуткуючи каже: «Дуже довга, й дуже страшна», а далі серйозно додає:
« Сьогодні ми одні з найкращих в області, Україні, серед тих, хто працює без зрошення. Планку опускати не збираємося, бо кожна перемога та й наше становлення важкою ціною отримано, можна сказати, що кров’ю. Кращі результати по врожайності у Великоолександрівському районі отримали вже в 2001 році. В 2009-му році стали кращим господарством в області. З того часу ми в лідерах виробництва і області, України. Підкреслюю - не збираємося здавати позиції отримуємо на сьогодні найкращі показники по виробництву олійних культур без зрошення. Займаємося насінництвом з 2003 року, реалізуємо насіння в багатьох областях України. Піднімаємо планку, в минулому році збільшили потужності і маємо насіннєвий цех, придбали нове обладнання. З 2019 року на базі нашого господарства створено агроарену дослідницького полігону.
Живі у пам’яті і роки, коли ми були на межі виживання. Це 2000-ні, 2007-й роки. Це роки небувалої засухи, а ще був один рік, коли все вимерзло – 2003-й рік. Все ускладнювалося тим, що зовсім не маємо зрошення. В 2015-році ми запровадили супутникове зрошення з річки Інгулець. Але, на жаль, вода з неї зовсім не пригідна ні в крапельному, ні в звичайному зрошенні – дуже жорстка, і в результаті дуже швидко псуються ґрунти. Окрім того, річка дуже маловодна і ми ж не могли залишити людей без води. То були роки випробовування, але постійно шукали дорогу для розвитку»
Знайомство з селекцією ДСВ безперечно стало гарним поштовхом для успішного становлення, впевнений Сергій Косюк:
« Знайомство вже досить довготривале – особисто у мене. Приблизно з 2013 року. Вперше звернув нашу увагу на цю компанію керівник підрозділу аграрної компанії «Ерідон» Рубан Володимир. Прогресивний такий спеціаліст, знаючий. Тоді він порекомендував звернути увагу на гібриди ДСВ.
На той час цю компанію ми не чули й не бачили, але до поради прислухалися. Взяли ми на пробу всю лінійку, щоб попробувати те «чудо-юдо» (посміхається). Посіяли в себе зразки на парових площах, останній десяток років тільки так і працюємо. На дослідному полі посіяли зразки й інших компаній. Все вирощувалося в одних умовах, а вони нагадую – жорсткі, степові, без поливу, але при нашій системі захисту. Чекали на результат.
По зовнішньому вигляду, і по старту, і по цвітінню лідирували зовсім інші гібриди ріпаку. Але коли прийшла пора збирати врожай, виганяємо ми комбайн, і як завжди бункер показує чисту правду. І той лідер, на якого ми заглядувалися, теж «німець» , не буду називати компанії, посипався протягом одного дня!
Ми були змушені, переобладнувати всі комбайни із зернових, летіти, спасати врожай ріпаку. А гібриди ДСВ із стійкістю до розтріскування стояли до тих пір, поки ми не справилися з іншими полями і зайшли на цей гібрид, що має назву «Хорнет». Ми отримали вражаючі результати. На наступний рік я «Хорнетом» засіяв більшу половину площі. Так розпочалася наша співпраця. Після «Хорнета» до нас заходили всі новинки ДСВ. А коли я побачив гібрид ріпаку«Верітас»: здоровий, міцний, пізній, не розтріскується! То скажемо так, він займає один із основної площі посівів по сьогоднішній день. Селекція на місці не стоїть, але цей гібрид останні шість років був ударним для нашого господарства.
У нас є роками вироблена роками кров’ю і потом технологія. Прийшли до того, що у степових умовах працювати без пару неможливо. Ріпак ми вирощуємо тільки після пару. Бо це культура, яка потребує до себе дуже великої уваги, і врожай «так собі» нам не підходить. Після ріпаку ми садимо пшеницю, потім соняшник, буває й горох. Тому виходить, що в структурі у нас близько 700 га парів, 800 га озимої пшениці, 300-400 га ріпаку, 300-400 га озимого ячменю і 800-900 га соняшнику. Відповідно відіграють значущу роль для господарства гібриди».
Цікавимося у господаря: «Відповідальність дистриб’юторів не підводила?»
« Жодного разу. Команда професійна, розумна, швидка. Дуже надійні партнери. Тому і жодного разу не підводили, а в результаті багаторічна співпраця. Тут поєднуються знання і важкий труд в наших умовах. Тому маємо непоганий результат. Засиджуватися ніколи, ні їм, ні нам. Тільки вперед, працювати, і отримувати результат!»
-Маючи такі результати праці, що у планах?
- Праця людей села вона щоденна. Якщо зупиняємося, то і результатів нема, та й самого життя (посміхається). А нам є над чим працювати. Я вже говорив, але повторюся: щастя, коли діти твої працюють поруч з тобою, на своїй землі. Маю надію, що і в державі у нас буде змінюватися все тільки в гарний бік. Ось вже й дороги почали робити. Чесно, низький уклін за це, бо дорога для нас справді життя, і коли ти відрізаний від світу, про розвиток нічого й говорити. І от на цьому прикладі скажу, що кожен має починати з себе – щоб зберегти дорогу, наше господарство не перегрузить жодну вантажівку і до цього закликаю всіх аграріїв, бо треба вміти берегти все, над чим працює держава, люди. Бережіть себе і Україну!
Тетяна Дергачева для «Агро Еліт»