Родина Світлани й Володимира Романів проживала у селі Зміївка Бериславського району Херсонської області. Пордружжя разом зі своїм старошведським селом пережило окупацію та дивом вижило після того, як в їх дім влучив снаряд.Про історію родини розповідається у сюжеті видання Сила Громад, передає інформаційна агенція «Юг.Today».«Через те, що я впала і зламала руку, мусила виїхати до лікарні в Миколаїв.
Мене прооперували, але ми жили там дуже тяжко», – згадує Світлана.
З жахом родина згадує події у рідному селі, що на Херсонщині.
За словами жінки, уночі лягали спати вдягненими. Як починався обстріл, бігли у підвал.
Крім того, під прицілами автоматів власники будинку віддавали усе нажите дагестанцям.
Чоловік Світлани Володимир має інвалідність та ходить із ціпком, він також з великим сумом згадує ті події у Зміївці.
Місцеве населення окупанти залякували, відбираючи усе, та шукали учасників АТО та ООС. Знаходячи, забирали, їх потім ніхто вже не бачив.
Як розповіла Світлана, син у 2021 році виїхав до Польщі працювати. А донька та невістка із дітьми залишилися у селі Зміївка.
В даний час село постійно зазнає атак ворога. Уже другу зиму відсутнє як світло, так і тепло.
Родина Романів – віряни Євангелічно-лютеранської церкви. Саме Бериславська громада надала допомогу у виїзді з небезпечної зони на Одещину у селі Петродолинське. Там, завдяки допомозі Євангелічно-лютеранської церкви, пара отримала будинок з усіма зручностями. Зараз у соціальному містечку живуть ті, кому повертатися немає куди.
Як зазначає пастор, мобільну допомогу вони також надають.
У свою чергу родина Романів висловила свою вдячність найближчим людям з церковної громади за надані підтримку і притулок.
З жахом родина згадує події у рідному селі, що на Херсонщині.
«Страшно. Кожного дня о шостій годині ранку починали літати літаки, стріляти та бомбити. Ми два місяці жили у підвалі, тому що сильно «били». Крім того, там залишилася моя тітка та двоюрідний брат, з якими зв’язку немає вже чотири місяці. Але через людей вони передали, що ще прилетіли снаряди до нас у двір, але вони не взірвалися та стирчать із землі», – розповіла господарка будинку.
За словами жінки, уночі лягали спати вдягненими. Як починався обстріл, бігли у підвал.
«Я вперше побачила форсфорний снаряд, запах неприємний. Потім ми почули крики, аби усі тікали та рятувалися. Це били край села, а ще сильніше – Берислав, який знаходиться за 18 кілометрів від нас. Світилося вночі воно так, що ставало видно, як вдень», – розповіла Світлана.
Крім того, під прицілами автоматів власники будинку віддавали усе нажите дагестанцям.
«Водили їх по хатам, показували підвали. Вони шукали м’ясо, гроші. Було дуже важко, коли вони їздили по селу на машинах, ходили з автоматами. Ми знали, що це наше, що ми там жили. Але дуже важко через те, що боїшься виходити», – згадує жінка.
Чоловік Світлани Володимир має інвалідність та ходить із ціпком, він також з великим сумом згадує ті події у Зміївці.
«Тяжко, коли БТР стоїть під воротами та ствол наведений на дім. Стоїть жінка попереду, а за нею чотири людини з автоматами, які ними і розкидують речі, – говорив Володимир і продовжував, – Те, що хліб привозили раз у тиждень, який коштував 30 гривень на людину – терпимо. Але прикро, коли чужі хазяйнують на твої землі, у твоєму будинку».
Місцеве населення окупанти залякували, відбираючи усе, та шукали учасників АТО та ООС. Знаходячи, забирали, їх потім ніхто вже не бачив.
«Паспорт подивилися. Читає: «Романов» та питає, що царське прізвище, – Володимир відповів: – Ні, я українець. А у відповідь від окупантів почув, що хохол та бандера. Тяжко було бачити військову техніку окупантів. Через що, немов кішки на душі шкребуть. Але бамбардування ми пережили», – розповів Володимир.
Як розповіла Світлана, син у 2021 році виїхав до Польщі працювати. А донька та невістка із дітьми залишилися у селі Зміївка.
«8 березня вони виїжджали, але позаду вже була колона, яка направлялася до села. Ми дуже кричали, тому що було дуже важко із маленькими внуками. Коли били, снаряди взривалися, ми хватали дітей, яким по 2-3 роки, та бігли ховатися. Тому встигли їх відправити», – розповіла Світлана Романів.
В даний час село постійно зазнає атак ворога. Уже другу зиму відсутнє як світло, так і тепло.
«Електрики немає з жовтня місяця, як пішли рашисти. Вода пропала, як підірвали Каховську ГЕС», – розповідають переселенці.
Родина Романів – віряни Євангелічно-лютеранської церкви. Саме Бериславська громада надала допомогу у виїзді з небезпечної зони на Одещину у селі Петродолинське. Там, завдяки допомозі Євангелічно-лютеранської церкви, пара отримала будинок з усіма зручностями. Зараз у соціальному містечку живуть ті, кому повертатися немає куди.
«Ми невелика організація, але вже допомогли 35 людям. Але ті, хто проживають на даний час, тут знаходитися будуть ще довго, тому що їм немає куди повертатися. Навіть якщо завтра закінчиться війна, людям немає куди їхати. Вони не мають власних будинків», – наголосив пастор церкви Олександр Гросс.
Як зазначає пастор, мобільну допомогу вони також надають.
«Ми дуже багато надсилаємо у Херсонську область. Один-два рази на місяць ми відвозимо речі, продукти харчування, польові кухні з Німеччини як цивільним, так і військовим. Ми раді, що у цей час можемо простягнути руку допомоги», – розповів Олександр Гросс.
У свою чергу родина Романів висловила свою вдячність найближчим людям з церковної громади за надані підтримку і притулок.
«Тепер нам церква допомагає, дякуємо їм. Нам немає куди повертатися, але додому хочется», – зі сльозами на очах промовила Світлана Романів.