Горностаївський район поки що єдиний в області повністю об’єднався в громади. Децентралізацію тут сприйняли досить добре. Зараз Горностаївській ОТГ вже більше року. Успіхів, за словами голови громади Дмитра Ляхна, ще не так багато, як хотілося б. Про розвиток сіл та податки, про нові суми бюджету та про те, на що саме виділяють кошти в громаді – розмова з Дмитром Ляхном.
Зустріч з головою Горностаївської громади та невеличку екскурсію по ОТГ влаштували для журналістів області експерти з регіонального відділення Асоціації міст України. За розповіддю Дмитра Ляхна іноді не встигаєш, одразу видно – керівник громади не звик сидіти на місці. Ще 30 квітня минулого року було створено Горностаївську ОТГ, до якої увійшли 8 сільрад. Згодом, в кінці 2017 року утворили Костянтинівську громаду. І район фактично… перестав існувати на карті області.
- Дмитро Валерійович, наразі район розділився на громади. Однак і РДА, і райрада працюють. Чим же тоді займаються місцеві депутати і чиновники, якщо у вас вже є власний апарат та управління?
- Поки що вони працюють у звичному режимі. Однак, точно знаю, що штат РДА дещо зменшився, порівняно з минулим роком, деякі спеціалісти вже не працюють. А депутати – ходять на сесії, є якісь питання…Чесно кажучи, я не знаю, скільки вони ще працюватимуть – у нас власні засідання сесії та власні проблеми. Ось наприклад, минулого року, не дивлячись на об’єднання, кожна сільрада доживала рік з прийнятим бюджетом. Я вважаю, що це було оптимальне рішення, оскільки серед року планувати новий бюджет, програми, вирішувати питання з Держказначейством – дуже багато проблем. Хотілося б, щоб коли була ліквідація цих РДА, аби держава лишила нам дещо більше повноважень. Я зараз про субвенцію. Не дуже то й чесно виходить, що громадам дають субвенцію тільки в перші роки існування ОТГ. РДА фінансували постійно, скільки вони існують. У нас апарат не менший, а навіть більший, і люди працюють набагато якісніше, бо ми робимо для себе, для своєї громади. То чому б державі нас і далі не підтримувати?
- Як працюється в громаді зараз?
- Скажу чесно – важкувато. І мені як голові ОТГ, і нашим старостам, оскільки ми різні. Різні бюджети, і менталітет. Якісь громади активні, якісь більш пасивні. Особливо це показала кампанія декларування доходів, стосовно одноосібників. Наприклад, село Козачі Лагері завершило етап декларування у лютому місяці 100%. Тобто, кожен одноосібник здав декларацію, сільська рада спрацювала нормально. А є село Червоноблагодатне, де спільними зусиллями ми «назбирали» усього 32% декларацій до першого травня, і нині етап декларування ще триває. Наш менталітет, звичка, що хтось повинен за когось робити – це дуже важко змінити в настроях людей... Сплатили податку на мільйон, а хочемо, щоб потім громада відробила на 10 мільйонів. Я схиляюся до того, що розвиток кожного округу повинен йти з урахуванням наповнення бюджету. Так складається, що є громади, де ПДВ 300 тисяч гривень, а є сільська рада на той же податок – 2,5 млн. грн. Однак, грубо кажучи, ділити бюджет та приділяти увагу ми маємо порівну, між всіма сільрадами. І знову ж таки тут повертаємося до питання, що все залежить від людей – десь хочуть працювати легально, десь – не дуже зацікавлені. Взагалі, перші роки існування в громаді – вони важкі для всіх, як показує досвід. Це, так би мовити, нові рельси, на які ми маємо поставити нашого потяга, добряче розігнати його, і рухатися вперед.
- Що зараз у вас на порядку денному?
- Та, мабуть, що й у всіх: дороги, світло, освіта, медицина, культура. Все заново, все для себе… Дуже гостро в нас стоїть питання перевезення між селами. Відстань досить відчутна. Проблема в тому, що наш перевізник, який свого часу виграв конкурси – «Югтранс», зараз знаходиться в стадії банкрутства. Фактично зараз у нас автобуси не ходять між селами. Є тимчасові маршрути, по яким райдержадміністрація буде проводити конкурс. Є бажаючі з Нової Каховки, подивимось, як воно буде... Але все впирається в те, що ці внутрішні рейси – збиткові. Для вирішення цієї проблеми ми хочемо запустити свої, комунальні, автобуси. Вигідно чи невигідно, сільраду не це питання цікавить, а те, що ці автобуси будуть мати соціальне значення для людей. Зараз приїхати людині в лікарню машиною коштує мінімум 400 грн з села. Навіть, якщо ці маршрути будуть збитковими, нам потрібно це робити. Далі – по медицині. Багато говорити не буду, але проблема з кадрами – вона повсюдна і набуває зараз величезних масштабів. У нас працює районна лікарня. Чекаємо, що двоє спеціалістів – хірург та анестезіолог приїдуть цього року після інтернатури. Пологовий будинок у нас закритий ще з 2013 року. На первинку молодих фахівців затягти – завдання нелегке, всі тікають до міста. Хоча ми надаємо і житло, і зарплату. Навіть наші ті, які зараз навчаються, яким давали направлення звідси, вони не хочуть тут працювати, вони їдуть у міста. Молодь не хоче повертатися. Будівля лікарні поділена умовно на дві частини, одна з них – задіяна, інша – ні. Є ідея зробити в іншій частині госпіталь для військових, реабілітаційний центр для учасників АТО. Там дуже гарна природа, поруч водосховище. Будемо працювати…
- Що по земельних питаннях? Коли чекаєте на передачу земель у комунальну власність?
- Землю нам мають передати до першого липня… Я за фахом землевпорядник, 10 років працював на різних посадах в земельних службах. То коли забирали на Держгеокадастр землі, внесли зміни одним законом до Земельного кодексу і просто передбачили, що розпорядження землями передали державному кадастру. Не проводилось ніякої інвентаризації, нічого. Зараз щось таке накрутили, мені, як землевпоряднику, це незрозуміло... Тут з 2015 року, це вже три роки розповідають, а ніяк не можуть нам все передати. Десь 80-85% у нас землі приватизовано, це по громаді десь 65 тисяч гектар, 5-6 тисяч га люди приватизували під особисте господарство, по 1-2 гектари. В основному це все було до 2015 року, тоді йшла масова приватизація. Середній розмір паїв у раді – 7 гектар. Тобто, середня родина із трьох людей отримувала мінімум 21 гектар. Обробляти є що, було б кому і чим на тій землі працювати. А в фермерських господарствах зараз знову ж таки – проблема з кадрами. Знайти тракториста, чи того, хто працюватиме на фрегаті – завдання надскладне. Дуже багато людей працює в Польщі, в Чехії. Навіть на зарплату в 10 тисяч грн. для тракториста, у місцевому підприємстві 4 місяці шукали людину.
- Чим відрізняється Горностаївська громада від інших?
- Мабуть, в першу чергу розташуванням. Водосховище поруч, але і безкрайні поля – теж. Тобто, як не крути, а проблеми з питною водою в нас є. Вода в нас дуже глибоко, питний водоносний шар десь на глибині в 80 метрів, деінде і 96 метрів. У зв'язку з тим, що в нас утворилася ОТГ, держава нам виділила перший транш 4 млн. гривень на проект по заміні мереж водопостачання, труби вже поклали, встановлені пожежні гідранти. Ще 460 тисяч – це вже з нашого місцевого бюджету ми додали. Зараз в нас є інформація про другий транш від держави. Залишилося все приєднати, перевірити, та заасфальтувати. Проблемою в даному випадку є постійні випадки відвертих крадіжок води – коли селяни не встановлюють лічильники, а водою користуються, особливо в літній сезон. Комунальним господарствам важкувато. Вони в селах працюють однією бригадою, це лише в Горностаївці 22 людини в комунгоспі, і теж я не сказав би що їм легко. Тарифи зростають, як і податки, а від їхньої сплати КП ніхто не звільняв.
- А чим Горностаївська громада може похвалитися, пишатися врешті-решт?
- Мені здається, спортом. Це, можливо тому, що я сам – футболіст. Ми продовжуємо працювати над відновленням стадіону. На день села на території стадіону встановили сучасний тренажерний комплекс для всіх бажаючих. Тепер молоді люди приходять туди щодня. Як на мене, це краще, ніж посиденьки в якомусь сумнівному місці. Ми робимо зараз урочисту залу, де працівники управління юстиції змогли б розписувати молодят. Наречені зазвичай їдуть до Каховки, а вже зовсім скоро в них буде можливість побратися в урочистій залі тут, в рідному селі. Продовжуємо встановлювати в центрі громади камери відеоспостереження. В нас є вже в центрі села, хочемо встановити ще біля будинку культури. Святковим щорічним фестивалем, який проводиться в Горностаївці вже досить довгий час – «Опалені війною», теж можемо пишатися. Сюди, до нас, з’їжджаються колективи народні з усієї області, пісні про війну, захисників, Батьківщину, зустрічі, польова кухня… Як для учасників фестивалю, так і для наших, місцевих, він дуже важливий. А взагалі дуже хочеться тут розвивати туризм. В Горностаївці для цього є чудова місцина – водосховище. Наші краєвиди зачаровують і їх ні з чим не сплутаєш. Гадаю, саме в розвитку цієї галузі наша громада зацікавлена найбільше.
- Дякую за бесіду.
Запитувала Олена Попович
Олешківський вісник