Доля Інституту зрошуваного землеробства НААН в Херсонській громаді

В Інституті зрошуваного землеробства з початку введення масштабного зрошення на півдні України вчені-аграрії працювали над створенням інтенсивних сортів агрокультур та ресурсозберігаючих технологій їх вирощування в умовах зрошення та посухи. Серед здобутків, якими пишаються співробітники інституту, — нові сорти люцерни, бавовнику, сої, пшениці, кукурудзи. Зокрема, це посухостійка люцерна Херсонська 9. На заміну дощувальним установкам ДДА-00 МА, — засобам зрошення, які розгортаються уздовж всього поля і рівномірно розподіляють вологу, — стали використовуватися сучасні дощувальні установки: Фрегат, Валей та Зиматик тощо. З початком повномасштабного вторгнення матеріальну базу інституту на Херсонщині, в селищі Наддніпрянському, на Асканійській дослідній станції та в Інституті рису в місті Скадовськ, пограбували. Поля заміновані, а будівлі наукових корпусів та лабораторії зруйновані російськими окупантами.
Провідні співробітники інституту під тиском окупантів та руйнації були вимушені тимчасово переїхати до Одеси, аби продовжити свої дослідження у заново сформованому Інституті кліматично орієнтованого сільського господарства НААН.

Історія Інституту зрошуваного землеробства НААН розпочинається з 1889 року, коли виникла гостра необхідність у підготуванні фахівців-агрономів для розвитку землеробства в південному посушливому регіоні України. Тоді створили Херсонське земське поле, першим його завідувачем був Костянтин Тархов. У 1910 році дослідне поле трансформоване у дослідну станцію. У 30-х роках ХХ століття на тлі підвищення уваги до розвитку бавовництва в регіоні змінили вектор наукових досліджень станції. Пріоритетними напрямами стали агротехніка вирощування бавовнику і механізація збору врожаю. За цей період дослідникам вдалося вивести декілька нових сортів скоростиглого бавовнику. Тоді ж на станції науковими дослідженнями займається Сергій Лисогоров — засновник наукової школи зрошуваного землеробства.

Завдяки науковим досягненням дослідна станція в 1956 році отримала статус науково-дослідного інституту. У 60-х роках розбудували нову сучасну базу Інституту — селище Наддніпрянське. Інститут отримав нові корпуси з лабораторіями, новітню на той час поливну техніку та значно розширив тематику досліджень. Керував процесом створення нової бази Інституту директор Олександр Собко. Тоді лави інституту поповнили молоді вчені, які пізніше стали основними розробниками наукового супроводу агротехнології на зрошуваних та неполивних землях.

У липні 2022 року відбулася реорганізація Інституту. Йому підпорядкували скадовський Інститут рису та Південну державну дослідну станцію Інституту водних проблем та меліорації НААН. Нова установа стала Інститутом кліматично орієнтованого сільського господарства. Тематику досліджень значно розширили, і окрім основних напрямів, пріоритетом стали наукові пошуки, пов’язані з адаптацією землеробства до змін клімату.
За своєю структурою новостворений інститут має вісім відділів, Науковий центр з питань генетики, селекції, насінництва та технології рису, а також Лабораторію системної біоінженерії у тваринництві.

Нині працівникам інституту виділили приміщення в одному з корпусів Одеського державного аграрного університету. Нас зустрічають троє науковців: заступник директора з наукової роботи Олексій Данчук, заступник директора з науково-виробничої роботи Анатолій Томницький та вчений секретар Олександр Шабля.
Останній ділиться: якби директорка інституту Раїса Вожегова не телефонувала усім співробітникам та не вмовляла їх виїхати з окупації, він би загинув, адже жив у Голій Пристані, яку після підриву Каховської ГЕС на 80% затопило.

Корпус інституту на початку окупації Херсонщини зайняли російські військові. У приміщеннях повністю розграбували оргтехніку, лабораторні прилади та обладнання. Наукову літературу вивезли за межі Інституту та спалили.

Як розповідає Анатолій Томницький, окупанти розграбували насіннєвий матеріал та мішки з вибухонебезпечною аміачною селітрою — їх використовували як укріплення. Щоб уявити масштаби потенційних руйнувань від такого застосування, нагадаємо, що у 2020 році в порту Бейрута стався вибух аміачної селітри через порушення норм зберігання. В тротиловому еквіваленті вибух дорівнював двом кілотоннам. 220 людей загинуло, ще 6000 людей було поранено, руйнувань зазнали будівлі на відстані 10 кілометрів від епіцентру вибуху.

Після деокупації співробітники прийшли буквально в голі стіни«Під час окупації в мене взагалі не було бажання заїжджати на територію інституту. Окупанти зробили там опорний пункт, тому що наша установа — у вигідному географічному положенні: розміщена якраз на розмежуванні доріг, що ведуть до Миколаєва, Каховки, Берислава і Снігурівки; окупанти цим скористались», — згадує Анатолій.
Зараз частина працівників залишається в Херсоні, аби слідкувати за будівлею та працювати із тими аграріями, які продовжують до них звертатись.

Збитки установа підрахувати не може, оскільки нині будівля інституту піддається постійним обстрілам. Туди досягає ствольна артилерія, а віднедавна почалися й бомбардування керованими авіабомбами (КАБ). Внаслідок одного з таких ударів, поблизу корпусу утворилася вирва глибиною шість метрів, а до матеріальних втрат довелося додати 287 вікон. Друге влучання КАБ-500 знищило головну будівлю Інституту з третього по перший поверхи.

Ускладнює фактичний підрахунок втрат те, що через бойові дії адміністрація в оцінках може оперувати лише балансовою вартістю майна, яка суттєво відрізняється від реальної.
«Так, в нас балансова вартість принтера — 750 гривень. Питання: ви за 750 гривень новий принтер купите? Отож… — резюмує Олександр Шабля. — За документами, орієнтовно наші втрати становлять 20 мільйонів гривень, але за таку суму ми це не відновимо, як би нам не хотілося».
Найбільше співробітники шкодують про пошкодження дендропарку, який був закладений у 1965 році. Він мав значення парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва. У головному корпусі був і зимовий сад, де росли декоративні тропічні та субтропічні рослини.

У власності Інституту залишилося кількасот гектарів полів. Одна частина з них замінована. Інша — під окупацією. На правобережній Херсонщині провести огляд сапери не можуть, бо працюють тільки за межами 20 кілометрів від зони бойових дій.
В Одеській області вчені далі впроваджують інноваційні розробки, укладають договори про співробітництво з окремими фермерськими господарствами, проводять аналіз ґрунту, води, збирають зразки рослин. За словами науковців, це необхідно аграріям, адже так ті отримують вичерпну картину факторів, які впливають на їхні посіви та мають можливість поліпшити врожайність. Зв’язки з аграріями збереглись і на правобережній Херсонщині, та більшість господарств, з якими працював інститут, були розташовані на лівому березі Дніпра, тому співробітництво довелось обмежити.

«Я скажу, напевно, непопулярну думку, але будувати щось нове з нуля легше, ніж перебудовувати старе», — каже Олексій Данчук. Він пояснює: раніше Інститут мав регіональний рівень, відповідно, працював лише з місцевими фермерами в контексті регіону. Об’єднання наукових закладів та розширення спектра досліджень дозволяє інституту вийти за межі регіональної наукової діяльності. «Зміни клімату, — продовжує вчений, — завдають величезних збитків аграріям по всьому світу, а в Україні ми ще навіть не усвідомлюємо, до чого йдемо. Актуальність появи цього закладу абсолютна».
Найголовнішим з того, що вдалося зберегти, вважає Олексій Данчук, є колектив. Саме це дозволило не тільки продовжити роботу, а й розширити її спектр. Окрім досліджень впливу клімату на агрокультури, була створена також лабораторія системної біоінженерії у тваринництві, яка, поза вивченням зв’язку екології та стану тварин, також розробляє електронну систему управління стадом та систему штучного інтелекту для прогнозування генетичних особливостей свійських тварин. Не забувають і про селекцію.

«Чому наші сорти унікальні? Тому що вони могли вирощуватись як в умовах зрошення, так і без нього. Це було дуже корисно для наших посушливих умов південного регіону. У наших сортах сої, пшениці, люцерни зацікавлені агровиробники з Туреччини, Грузії і Казахстану», — розповідає Анатолій Томницький.
За словами співробітників, для повного відновлення інститут потребує великих коштів, проте науковці створюють грантові проєкти, частина грошей з яких йде на закупівлю дослідного обладнання. Попри все, вчені чекають на повну деокупацію Херсонщини та можливість повернутися до первинної наукової бази.
«Будівлю ми відремонтуємо, тільки дайте нам шанс. Ми зробимо там краще, ніж було раніше. Наш інститут відродився, як той птах фенікс. Все згоріло, все знищено, а інститут відродився абсолютно новим», — оптимістично проводжав нас Олексій Данчук. У розмові із вченими зовсім не відчувалося, що вони пригнічені. Навпаки, кожне їхнє слово передавало настрій впевненості в майбутньому їхньої наукової установи та української науки загалом.
За підтримки Alfred P. Sloan Foundation та сприяння IIE.Автор: ДМИТРО ВАСИЛЬЄВ