Якою була взаємодія з росіянами під час окупації та з українською владою після звільнення.11 листопада 2022 року Збройні Сили України звільнили Херсон. Місто було в окупації з березня 2022 року. Однак і після звільнення воно залишається однією з небезпечних територій. Обстріли постійні, оскільки ворожі війська досі перебувають на окупованому лівому березі Херсонщини.
Про те, як зараз працюють у місті провайдери, як пережили окупацію, підрив росіянами греблі Каховської ГЕС, як відновлювали мережі та змогли зберегти свій бізнес, «Детектор медіа» поспілкувався з очільниками Херсонської філії «Вінер телеком» Данилом Татаріновим і керівником Status Олександром Коваленком в межах конференції NOGUA, яка пройшла 4-6 червня у Львові.
«Детектор медіа» продовжує розповідати про роботу місцевих провайдерів.
Данило Татарінов увесь час окупації перебував у місті, жив у власному офісі, намагався захистити бригади монтажників від свавілля росіян. А також допомагав надсилати інформацію про ворога у чатботи.
Данило Татарінов
— Даниле, як вам і вашому провайдеру «Вінер телеком» вдалося пережити окупацію?— Ми були не готові ні до війни, ні до окупації. Планували на 2022 рік розбудовувати мережу у сусідніх із Херсоном містах.
— А в яких містах працює ваш провайдер?
— «Вінер телеком» працює у Чернігівській, Миколаївській, Херсонській, Житомирській, Київській областях тощо. Наша філія надає послуги у Херсоні та ближніх селах. Ми не встигли більше розвинути мережу.
— До окупації скільки у вас було абонентів у Херсоні?
— 11,5 тисячі. У перші дні вторгнення у нас не було великого відтоку абонентів. Ми працювали в умовах обстрілів. Але упродовж місяця-двох окупанти провайдерів не чіпали. Ворог спершу зайшов і захопив адміністрації, поліцію, СБУ. А вже далі вони переробили вишки під свій зв'язок. Знайшлися колаборанти, які надавали доступ і розкривали секрети. Провайдерів спершу не чіпали, тому що нас у місті багато і в окупантів не вийшло б знайти одразу всіх. Вони це робили поступово.
— Росіяни мали списки провайдерів? Знали, кого шукати?
— Думаю, знали. Коли були захоплені вишки КРРТ, наше обладнання також вимкнули, я приїжджав туди. Стояв БТР, озброєна охорона. Однак мене не хотіли пропускати, бо я не власник. Але власника не було у Херсоні, бо у нас мережа по всій країні. А основна компанія та власник перебувають у місті Кременчук. А я спершу позиціював себе як звичайний бригадир. Але таким чином через відключення обладнання вони чекали приїзду провайдерів і з кожним ішли на розмову. Зрештою я вже розказав, що є директором херсонської компанії та можу вести переговори. Мене впустили і я побачив, що частина обладнання викрадена. Наприклад великий вузловий комутатор, який коштує десятки тисяч доларів.
— У перші місяці окупації ви ще могли працювати і надавати інтернет?
— Так, ми непомітно для ворога лагодили дроти, пошкоджені обстрілами. Десь до квітня ми так проіснували. А потім узагалі відрубали український інтернет, але адмінам якось вдавалось обійти блокування та запустити українські сайти, навіть «Приват24» та iptv працювали.
— Вашим вкраденим обладнанням вони могли скористатися?
— Думаю, що ні, бо для цього потрібен пароль. А у нашій компанії адміністративна частина та технічна чітко розмежовані, кожен займається своїм. Мене, хоч катуйте, хоч вбивайте, але я дійсно не знаю жодного пароля. Наші адміни — на великій землі.
— Ваші адміни весь час були поза межами Херсона?
— Уся наша техпідтримка в інших містах.
— А ви під час окупації залишились у Херсоні?
— Так. Усі дев’ять місяців окупації я жив в офісі, спав на матраці. Я вже не повернувся на 15 поверх. Прописка в мене у місті Кременчук, тому я казав їм, що не маю де жити. Дружина виїхала з Херсона після двох обшуків. Бо це настільки було принизливо і страшно…
— Чи був із боку ворога на вас тиск?
— Постійний. Обшуки в офісі. Коли наші бригади їхали лагодити зв'язок — їх не пропускали на блокпостах. Перевіряли телефони, якщо бачили хоч щось схоже на нелояльність до Росії, тоді «виховували» на місці, а далі могли забрати «на яму» (так називався підвал). Ми випрацювали таку тактику: я їхав попереду і домовлявся на кожному блокпості, пояснював, що ми лагодимо зв'язок. Я народився у Тюменській області у 1981 році, а далі у 1991 році переїхав в Україну. Але у паспорті місцем народження значилась Тюменська область. І це мені допомагало. Окупанти думали, що якщо народився в країні 404, значить можна пропустити. У мене немає жодного монтажника, який би не постраждав від росіян. Одному намагалися на посту відкусити пальці кусачками, бо знайшли якесь фото. Іншого монтажника побили за те, що він їхав у поганому настрої в маршрутці. Росіяни витягли його з маршрутки і запитували: «Чего ты такой кислый? Тут Россия навсегда, давай веселись». Він сказав, що немає настрою — і його побили. Після цього він у мене на офісі жив три місяці.
— Український зв’язок окупанти обірвали і запровадили свій інтернет, ви продовжували надавати цю послугу?
— Вони перерізали зв'язок з боку Миколаєва. Однак хлопці з Миколаєва приїхали і відновили зв'язок. Але потім росіяни підключили свою Miranda. Усі отримували лише російський інтернет, мобільний зв'язок також. Ми весь час працювали і не зупинялись. Спершу я робив нові підключення, доки ще залишався кабель. Бо людям потрібен був інтернет для зв’язку. Заявки на підключення були, ми вмикали, бо так сталося, що в нас був досить великий склад, на який ми отримали перед війною якраз матеріали на будівництво. Але він весь розійшовся на відновлення та нові включення. Далі на нас почали сильно тиснути, щоб ми отримували російські паспорти, вимагали перереєструвати компанію згідно з законодавством Росії.
— Що відбувалося після звільнення?
— Наприкінці жовтня 2022-го у нас зник інтернет та електрика. Електрику відновили, а зв'язок ні. Російська адміністрація сказала, що вивозить наше обладнання, бо ЗСУ буде обстрілювати місто. Вони вимагали, щоб ми купили нове обладнання, щоб підняти канали з лівого берега. Але ця історія не для нас. Так тривало до 10 листопада 2022 року. У цей день у мене день народження. Зібралися 16 моїх монтажників із сім’ями. А настрою жодного, світла нема, води нема, зв’язку нема, палива нема. Що буде далі — незрозуміло. 11 листопада ми прокидаємось — і кажуть, що ЗСУ в місті. Я спершу не повірив, думав провокація. На площі повно людей, я думав, що це росіяни роблять зумисне і щось прилетить. А далі з’явилися ЗСУ. Ми налагодили зв'язок і почали піднімати українські канали. Завезли нове обладнання, приїхало моє керівництво. Далі ми працювали цілий місяць без вихідних, щоб все відновити.
— Наші військові не звинувачували вас у співпраці з ворогом?
— Під час окупації ми працювали в інтересах наших абонентів, не сплачували податки в Росію. Усі ми робили все можливе, щоб Україна перемогла. Ми з нашими співробітниками надсилали інформацію про ворога в чатботи, зараз це легко перевірити. Після деокупаціі до нашої компанії у правоохоронних органів донині немає жодних питань.
— Скільки у вас зараз абонентів?
— Ситуація щодня змінюється. Відбувся сильний обстріл Херсона — абоненти виїхали. Два-три дні спокійні — частина вернулася. Багато абонентів виїхало на лівий берег ще до деокупації, бо вони повірили ворогу. А далі не змогли повернутися. Коли підірвали міст, тих цивільних, хто намагався повернутися на моторних човнах, росіяни розстрілювали. Коли відновили перший канал українського сегмента, то в Херсонській області в нас піднялися менше 3 тис. абонентів. Потім пішов процес відновлення комунікацій. Зараз підійшли до позначки в 10 тисяч.
— Що відбувалось у вас після підриву греблі Каховської ГЕС?
— О третій ночі мені написали, що підірвали дамбу. Я спершу подумав, що це жарт, бо паніки не було. Я знову заснув. О 8-й ранку приїхав в офіс. Від нашого офісу до води 1,5 км. Вода почала різко підніматися з 10 ранку. До вечора затопило Корабельну площу, острівний район міста та ближні села. До нашого офісу вода не дійшла. Бо в нас зависокий берег. Наші мережі розміщені на опорах, ми користувалися пасивним обладнанням PON. Обладнання в абонентів сильно постраждало, ми його змінюємо досі. Безплатно.
— Ваш бізнес зараз рентабельний?
— Певно, так, якщо ми існуємо. Про шалені доходи я не скажу. Але нам допомагають різні компанії, ми отримуємо гранти.
— Що вам зараз найбільше потрібно?
— Наша найбільша потреба — це кабель. Зараз Херсон не страждає від блекаутів. Наші енергетики все відновлюють одразу. Хоча наші монтажники їдуть на відновлення за годину, бо ворог зумисне обстрілює тих, хто лагодить пошкодження. Ну і, звісно, ще є комендантський час.
— Скільки зараз ваших людей працює у Херсоні?
— Моя команда — 20 чоловік. Але звісно, одні люди йдуть, інші приходять. Один із моїх співробітників уже майже рік відновлюється після поранення. У вихідний він вийшов із дому і зазнав ушкоджень під час обстрілів градами.
Олександр Коваленко повернувся у Херсон після звільнення міста. Співробітники провайдера Status надавали послуги зв’язку в окупації. На базу провайдера серйозно вплинув підрив греблі Каховської ГЕС. Зараз компанія намагається отримувати грантову підтримку для подальної роботи.
Олександр Коваленко
— Олександре, як працює зараз ваш провайдер Status?— У нас зараз троє ключових технічних співробітників, які підтримують зв'язок. Також працює колцентр і бухгалтерія.
— Під час окупації ви залишались у місті?
— У перші дні після початку повномасштабного вторгнення я виїхав на підконтрольну територію, частина співробітників залишалась у Херсоні.
Наша компанія продовжувала працювати, поки це було можливо, ми продовжували надавати інтернет і не вимикали його навіть із негативним балансом. Ми прибрали всі вивіски та працювали віддалено, техніки виїжджали на ремонти у «цівілці» — тобто без робочої форми. Але коли місто в окупації, то це лиш питання часу, коли тебе знайдуть «гості». Спершу окупанти зайшли в офіс і вимкнули все обладнання. Далі зрозуміли, що це погана ідея, наша компанія обслуговувала багато державних закладів ще до окупації. Так склалося, що орки заходили у державні установи (школи, адміністрації тощо) — і вони зрозуміли, що їм самим потрібен цей зв'язок. Нашому співробітнику, який залишався у Херсоні, довелося виїхати на офіс, щоб налагодити роботу мережі, далі почалися погрози. Він переховувався три місяці, а далі шість місяців працював фактично під дулами автоматів. Коли вже повністю зникла можливість надавати інтернет з підконтрольної території, змушені були надавати їхній інтернет, але паралельно ми співпрацювали з українськими службами та військовими.
— Як вдалося налагодити свій бізнес після звільнення Херсону?
— До початку повномасштабного вторгнення ми мали технічний склад 13 чоловік. За час війни дехто пішов воювати, дехто не зміг залишитися працювати в Херсоні, де постійні обстріли.
— Ваші співробітники мають бронювання?
— Ні, ми подали пакет документів на підтвердження того, що належимо до критичної інфраструктури і надалі сподіваємось на позитивне рішення.
— Скільки у вас зараз абонентів?
— У п’ять разів менше від тієї кількості, яка була до вторгнення. Багато людей виїхало з Херсона. За офіційною статистикою, у Херсоні було 350-370 тисяч людей до вторгнення. Восени 2023 року, за даними адміністрації, живе 70 тисяч. Але думаю, зараз це 50 тисяч разом з військовими. Ми надаємо їм послуги.
— Чи можете ви за такої ситуації заробляти?
— За таких обставин можна лише постійно підтримувати роботу мережі на належному рівні. Як я і казав, абонентська база зменшилася в 5 разів, а витрати зросли в 4 рази.
Ми намагались отримати грант від уряду Німеччини, але не змогли пройти за умовами гранту, бо в нас на той момент були затримки по зарплаті.
Ми намагалися взяти кредит, але Херсон у «червоній зоні» і жоден банк кредит не погодить.
Ми не плануємо припиняти свою роботу і до останнього надаватимемо послуги.
— Як на ваших абонентів вплинув підрив греблі Каховської ГЕС? Ваші дроти на підвісах чи в каналізації?
— Мережа побудована здебільшого на підвісах, так простіше та швидше підключити та обслуговувати абонента. Після підриву греблі Каховської ГЕС підтопило багато домівок абонентів. Ми втратили більш ніж 1000 абонентів. Вода дійшла до одного з наших офісів. Ми встигли вивезти частину техніки і зробити пасивну комутацію, щоб хоч щось ще могло працювати. Біля нашого офісу відбувалася евакуація човнами, росіяни стріляли по пунктах евакуації, тому військові та ДСНС нас не пустили забрати те, що ще залишалося, врятували не все, але ми розуміємо, що життя має вищу цінність, ніж матеріальне.
— У вас технологія PON (Passive Optical Network — пасивна технологія, за якої інтернет-мережам потрібно менше електроживлення)? Її встановили ще до повномасштабної війни чи після звільнення Херсона?
— Ми встановили цю технологію ще за багато років до початку війни. Ми намагаємося залучати передові технології. Наш офіс пошкоджений, але це в цілому не вплинуло на те, що ми надалі надавали свої послуги абонентам.
Наталія Данькова
Фото надані херсонськими провайдерами