Тероборонівця з Херсона Сергія Рубана російські військові затримали в червні минулого року біля місця своєї дислокації. У нього знайшли бойову гранату. Чоловіка відправили до ізолятора тимчасового тримання, де росіяни облаштували катівню. Там три доби чоловіка нещадно били, поки він не помер. Смерть закатованого окупанти приховали від його рідних.
Мати Сергія до останнього сподівалася, що син у полоні. Херсонські слідчі знайшли тих, хто вбив чоловіка.
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися зі свідком вбивства Сергія Рубана, його мамою та відвідали катівню в Херсоні, у якій російські військові утримували українців.
В одній з кімнат окупанти облаштували безпосередньо катівню. На стінах досі залишились плями від гумових кийків, якими били людей. І кров.
Раніше «Слідство.Інфо» розповідало про катів, які викрадали та піддавали тортурам херсонців в ізоляторі тимчасового тримання. Їх ідентифікували слідчі. Йдеться про заступника начальника росгвардії Ростовської області Алєксандра Наумєнка та його підлеглих — Алєксандра Челінгірова, Анвєра Муксімова та Алєксандр Бочарова.
Сергій не міг ані сидіти, ані лежати: ребра були зламані. Побиття не припинялось. Так, ввечері 17 червня до камери забігли росгвардійці і побили Сергія разом з іншим полоненим.
«Я чую, що Сергій вже починає читати молитву: «Все, я вже не можу, я вже так не хочу, все, все, все». Я кажу: «давай, не здавайся, Сергію, тримайся». І він вже втрачає координацію, вже починає відкидуватись назад. Я його тримаю, а він схилив голову і починає читати молитву. І я вже розумію, що він здається. Постукав у коридор, кажу: «викликайте швидку». А мені у відповідь: «Візьми рушник, намочи, поклади йому на груди», — згадує чоловік.
Сергій від отриманих травм помер. Росіяни змусили свідків підписати документи, що вони нічого не бачили і не знають.
«Він мені завжди допомагав, ніколи не відмовляв. Не тільки мені не відмовляв, він взагалі такий безвідмовний був. Якщо треба, значить — треба. Більше немає допомоги. Він в мене був один», — розповідає Ніна.
«Сусідка подзвонила, я кажу: «Що ти так рано дзвониш, ще давай спати». А вона: «Та який спати, війна!». Я розбудила Сергія, він одягнувся, пішов у магазин, води набрав, зібрався і пішов у військкомат», — згадує Ніна.
Так Сергій Рубан потрапив у херсонську територіальну оборону. Кілька днів чергував у лікарні, інтернаті та на об’їзній трасі. А потім повернувся додому, зі зброєю та повним екіпіруванням.
«Їм дали команду «чекати». Бути напоготові, бути на зв’язку. Ходив із хлопцями, дивився, де окупанти засіли. Тут недалеко за переїздом вони були. Виїхати вже не виходило. Я йому казала: «я один, я тільки буду тобі тягарем». А він відповідав: «Куди я поїду, я ж військовозобов’язаний», — розповідає Ніна.
Сергій повернувся на роботу. Херсон окупували росіяни. Сергій не міг з цим миритися.
«Я просто не могла з ним розмовляти. Він після роботи «відійде» трохи, потім каже: «Нерви не витримують. Командують, як у себе вдома». Сергій у мене був з таким характером, що довго терпить, а потім вибухає», — каже жінка.
«І о 22:00 такий гул на вулиці піднявся. Сусідка вийшла. Коротше, окупанти Серьожу заарештували. Він сказав, що з другом вийшов. Потрапили під комендантську годину. Коли Серьожу привезли, він стояв біля машини, я до нього вийшла. Він не сказав, з ким був. Каже: «Мама, вони мене били». Інший хлопець зміг втекти, а Сергій був у шльопанцях і не зміг», — розповідає його мама.
Окупанти сказали, що Сергій прийшов до них зі зброєю. Але Ніна не зрозуміла, що сталося. Сергій разом з іншим бійцем ТрО прийшов до росіян. У чоловіка була граната.
«Він там був з кимось із ТрО. Але вони один одного не видали. Що той сказав: «Я не знаю його», і Сергій сказав, що теж не знає його», — згадує Ніна.
16 червня Ніні прийшло повідомлення від сина: «Мамо, зі мною все гаразд, я скоро буду вдома». Але додому Сергій так і не повернувся.
«Тиждень минає, немає його. Щодня чекаю, чекаю, його немає. Пішла до комендатури писати заяву. Написала заяву. Потім через день пішла за результатом. І вони мені на мобілці показали екран. Вони рукою закрили від кого. І було написано, що Рубена Сергія з ізолятора випущено 18 червня», — каже мати.
8,5 місяців жінка марно шукала Сергія. Наприкінці лютого цього року Ніні подзвонив слідчий і сказав, що знайшли її сина.
«А я до останнього сподівалася, що він у полоні. Я спитала, де його знайшли, а він відповів: «На Геологів, у братській могилі», — каже жінка
Сергія впізнали за татуюванням — на пальцях було вибито рік його народження — 1980. Згодом прийшов й результат тесту ДНК.
«Коли я робила обід (поминальний, — ред.) 18 червня, то хлопця одного покликала. І він розповів: «Він (Сергій, — ред.) цілий тиждень ходив сам не свій». Все казав: «Я їм щось зроблю, я щось зроблю». Це його ще й умовляли: «Що ти можеш один… Один ти нічого не зробиш». А виявляється, що таки зробив. Пішов із гранатою туди», — каже Ніна.
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися зі свідком вбивства Сергія Рубана, його мамою та відвідали катівню в Херсоні, у якій російські військові утримували українців.
ХТО ЗАКАТУВАВ СЕРГІЯ РУБАНА
«Звідси починався шлях затриманих. Їх заводили у внутрішній двір. Ті, кого затримували, в них обов’язково були зав’язані очі — або шапка на голові, або вдягали мішки, щоб вони нічого не бачили», — проводить журналістів шляхом полонених Андрій Кований, речник поліції Херсонщини.В одній з кімнат окупанти облаштували безпосередньо катівню. На стінах досі залишились плями від гумових кийків, якими били людей. І кров.
Раніше «Слідство.Інфо» розповідало про катів, які викрадали та піддавали тортурам херсонців в ізоляторі тимчасового тримання. Їх ідентифікували слідчі. Йдеться про заступника начальника росгвардії Ростовської області Алєксандра Наумєнка та його підлеглих — Алєксандра Челінгірова, Анвєра Муксімова та Алєксандр Бочарова.
Алєксандр Челінгіров
Анвєр Муксімов
Алєксандр Наумєнко
Алєксандр Бочаров
Єгор Бондаренков
Андрій Лісов
Єгор Бондаренков
Єгор Бондаренков
«ВИКЛИКАЙТЕ ШВИДКУ». А МЕНІ У ВІДПОВІДЬ: «ВІЗЬМИ РУШНИК, НАМОЧИ ТА ПОКЛАДИ ЙОМУ НА ГРУДИ»
Чоловік, який був в одній камері з загиблим, розповів, що Сергія Рубана протягом кількох днів сильно били. Він прийшов з гранатою до місця дислокації російських військових і тому його катували з більшою жорстокістю.Сергій не міг ані сидіти, ані лежати: ребра були зламані. Побиття не припинялось. Так, ввечері 17 червня до камери забігли росгвардійці і побили Сергія разом з іншим полоненим.
«Я чую, що Сергій вже починає читати молитву: «Все, я вже не можу, я вже так не хочу, все, все, все». Я кажу: «давай, не здавайся, Сергію, тримайся». І він вже втрачає координацію, вже починає відкидуватись назад. Я його тримаю, а він схилив голову і починає читати молитву. І я вже розумію, що він здається. Постукав у коридор, кажу: «викликайте швидку». А мені у відповідь: «Візьми рушник, намочи, поклади йому на груди», — згадує чоловік.
Сергій від отриманих травм помер. Росіяни змусили свідків підписати документи, що вони нічого не бачили і не знають.
«ЯКЩО ТРЕБА, ЗНАЧИТЬ — ТРЕБА»
Пані Ніна — мама Сергія Рубана — виховувала сина сама. Щоб не сидіти в неї на плечах, після 9 класу він почав працювати. А у 18 років пішов в армію. Мама згадує, як повернувся, відпочив три дні і знову відправився на роботу, щоб допомагати її.«Він мені завжди допомагав, ніколи не відмовляв. Не тільки мені не відмовляв, він взагалі такий безвідмовний був. Якщо треба, значить — треба. Більше немає допомоги. Він в мене був один», — розповідає Ніна.
Сергій Рубан
Сергій Рубан
Сергій Рубан
«Сусідка подзвонила, я кажу: «Що ти так рано дзвониш, ще давай спати». А вона: «Та який спати, війна!». Я розбудила Сергія, він одягнувся, пішов у магазин, води набрав, зібрався і пішов у військкомат», — згадує Ніна.
Так Сергій Рубан потрапив у херсонську територіальну оборону. Кілька днів чергував у лікарні, інтернаті та на об’їзній трасі. А потім повернувся додому, зі зброєю та повним екіпіруванням.
«Їм дали команду «чекати». Бути напоготові, бути на зв’язку. Ходив із хлопцями, дивився, де окупанти засіли. Тут недалеко за переїздом вони були. Виїхати вже не виходило. Я йому казала: «я один, я тільки буду тобі тягарем». А він відповідав: «Куди я поїду, я ж військовозобов’язаний», — розповідає Ніна.
Сергій повернувся на роботу. Херсон окупували росіяни. Сергій не міг з цим миритися.
«Я просто не могла з ним розмовляти. Він після роботи «відійде» трохи, потім каже: «Нерви не витримують. Командують, як у себе вдома». Сергій у мене був з таким характером, що довго терпить, а потім вибухає», — каже жінка.
«ЗНАЙШЛИ СИНА, У БРАТСЬКІЙ МОГИЛІ ВІН»
12 червня Сергій повернувся з роботи і зайшов до будинку. Його мама разом з сусідкою пили на дворі чай і не помітили, як чоловік пішов. Ймовірно, Сергій вийшов через інші двері.«І о 22:00 такий гул на вулиці піднявся. Сусідка вийшла. Коротше, окупанти Серьожу заарештували. Він сказав, що з другом вийшов. Потрапили під комендантську годину. Коли Серьожу привезли, він стояв біля машини, я до нього вийшла. Він не сказав, з ким був. Каже: «Мама, вони мене били». Інший хлопець зміг втекти, а Сергій був у шльопанцях і не зміг», — розповідає його мама.
Окупанти сказали, що Сергій прийшов до них зі зброєю. Але Ніна не зрозуміла, що сталося. Сергій разом з іншим бійцем ТрО прийшов до росіян. У чоловіка була граната.
«Він там був з кимось із ТрО. Але вони один одного не видали. Що той сказав: «Я не знаю його», і Сергій сказав, що теж не знає його», — згадує Ніна.
16 червня Ніні прийшло повідомлення від сина: «Мамо, зі мною все гаразд, я скоро буду вдома». Але додому Сергій так і не повернувся.
«Тиждень минає, немає його. Щодня чекаю, чекаю, його немає. Пішла до комендатури писати заяву. Написала заяву. Потім через день пішла за результатом. І вони мені на мобілці показали екран. Вони рукою закрили від кого. І було написано, що Рубена Сергія з ізолятора випущено 18 червня», — каже мати.
8,5 місяців жінка марно шукала Сергія. Наприкінці лютого цього року Ніні подзвонив слідчий і сказав, що знайшли її сина.
«А я до останнього сподівалася, що він у полоні. Я спитала, де його знайшли, а він відповів: «На Геологів, у братській могилі», — каже жінка
Сергія впізнали за татуюванням — на пальцях було вибито рік його народження — 1980. Згодом прийшов й результат тесту ДНК.
«Коли я робила обід (поминальний, — ред.) 18 червня, то хлопця одного покликала. І він розповів: «Він (Сергій, — ред.) цілий тиждень ходив сам не свій». Все казав: «Я їм щось зроблю, я щось зроблю». Це його ще й умовляли: «Що ти можеш один… Один ти нічого не зробиш». А виявляється, що таки зробив. Пішов із гранатою туди», — каже Ніна.