Про трагічні події, що стались тут трохи більше року тому, сьогодні нагадує лише ось цей невеликий меморіал і понівечені дерева, за якими від російських кулеметів намагалися сховатись бійці 194 бригади територіальної оборони. Для 24 із них бій у цьому парку став останнім. Ті ж небагато, хто вцілів, – пам’ятають події того дня до останніх подробиць.
Так події описує викладач будівельного технікуму Сергій Панейко, що був серед херсонських вояків, котрі прийняли той нерівний бій.
Сергій у той день отримав важкі поранення та контузію, а уламки від російської міни, скоріш за все, назавжди залишаться в його тілі. Та є у нього проблема, яка дошкуляє не менше, ніж уламки, що застрягли в його скроні та спричиняють жахливі головні болі. Офіційно він НЕ брав участі в бою, під час якого ці поранення отримав.
На відсутність комунікації з військовою частиною скаржиться і Костянтин Козак, який фактично командував 1 ротою 194 батальйону територіальної оборони. Його підрозділ у той трагічний день влаштував засідку на росіян у іншій локації – поблизу Херсонського обласного ліцею. Завдяки тому, що пан Костянтин мав досвід ведення бойових дій, тут вдалось зберегти більше життів, ніж у Бузковому парку. Ротний того дня врятував майже всю молодь, прийнявши бій разом із старшими тероборонівцями.
«Нас військова частина не те, що не признає учасниками, – продовжує свою розповідь Сергій Панейко, – Вони зовсім від нас відмовились… Вони сказали – ми нічого не знаємо. У нас немає ніяких даних, списки втрачені, книги наказів втрачені, ми не можемо підтвердити, що ви були учасником бойових дій».
Ба більше, частина тих, хто того дня віддав своє життя у боях з окупантами, до сьогодні навіть офіційно не визнані загиблими, хоча пройшло вже більше року. У березні 2022 військовим ніколи було займатися формальностями та слідкувати за видачею родинам загиблих усіх відповідних документів. Зараз ця проблема є ключовою.
Стосовно поранених – ситуація схожа. Ті з них, що отримали медичну допомогу в лікарнях вже окупованого Херсона, не можуть довести, що були поранені саме внаслідок бойових дій з ворогом. Медики, щоб убезпечити теороборонівців від росіян, які їх розшукували, реєстрували бійців як цивільних з побутовими травмами.
Ще одне важливе питання, що не дає спокою бійцям херсонської територіальної оборони – чому бій того дня взагалі відбувся?
Теорборонівці 194 бригади вважають, що ключовий вплив на трагічну розв’язку подій у Бузковому парку та поблизу Обласного ліцею мало те, що росіяни завчасно знали про їхні плани і дислокацію. Ті, хто вижив у цьому пеклі, відкрито заявляють: хтось “зливав” окупантам кожен крок захисників Херсона, тому бій був приречений і перетворився на показову страту.
«Коли ми приїхали туди, нас вже чекали. Росіяни фактично оточили нас, орієнтуючись у Херсоні краще за нас, місцевих. Тобто, звідкись вони знали, коли і хто саме з нас там буде», – розповідає Сергій Панейко.
Вагомим фактором поганої підготовки тероборонівців до захисту міста стала й абсолютна байдужість місцевої влади до створення і забезпечення підрозділів. Зазначимо, що на момент початку повномасштабного вторгнення 2 з 6 батальйонів місцевої ТРО, а саме Херсонський та Генічеський, фактично навіть не мали приміщень для своєї постійної дислокації, не кажучи вже про сучасну зброю або якусь військову техніку.
«Коли я виходив з парку, то бачив, що зі мною врятувалось ще десь четверо. Усі інші загинули. Розумієте, нам була команда атакувати колону з російською піхотою. Нам не казали, що там будуть танки. Коли ми приїхали до Бузкового парку, на дахах будівель поряд вже сиділи снайпери. Це була засідка, в яку нас відправили», – показує своє ставлення до організації бою 1 березня 2022 року Сергій Панейко.
P.S. На наш інформаційний запит з проханням роз’яснити ситуацію вже після публікації даного матеріалу, в Оперативно-стратегічному угрупуванні військ “Одеса”, до складу якого входить 124 бригада територіальної оборони, відповіли, що визнання бійців учасниками бойових дій не входить в їх компетенцію та порадили звернутись до Регіонального управління сил ТРО “Південь”.
investigator.org.ua
Меморіал у Бузковому парку Фото: investigator.org.ua
«Через хвилин 5 перестрілки пролунав перший вибух потужний. Я зрозумів, що перший постріл з міномета був по будівлі навпроти нас, і далі вже конкретно почали працювати по Бузковому парку. Потім почались “прильоти” у кількох метрах від мене. Я повернувся і побачив, що вже є загиблі. У 5 метрах від мене. Мені стало спекотно і почала пекти нога і голова», – каже Сергій Панейко.Сергій у той день отримав важкі поранення та контузію, а уламки від російської міни, скоріш за все, назавжди залишаться в його тілі. Та є у нього проблема, яка дошкуляє не менше, ніж уламки, що застрягли в його скроні та спричиняють жахливі головні болі. Офіційно він НЕ брав участі в бою, під час якого ці поранення отримав.
Сергій Панейко, учасник бою у Бузковому парку Фото: investigator.org.ua
Тобто, звичайно, він був у Бузковому парку, але документів, які б це підтверджували, не існує: вони були знищені при відході наших військ із Херсона. У військовій частині, де мали б зберігатись папери, на контакт з чоловіком не йдуть, і за 4 місяці навіть не надали Сергію офіційної відповіді. Одного разу представники частини все ж зателефонували, проте на його питання: “Чи визнаєте ви мене учасником бойових дій”, – лаконічно відповіли: “Ні!”.На відсутність комунікації з військовою частиною скаржиться і Костянтин Козак, який фактично командував 1 ротою 194 батальйону територіальної оборони. Його підрозділ у той трагічний день влаштував засідку на росіян у іншій локації – поблизу Херсонського обласного ліцею. Завдяки тому, що пан Костянтин мав досвід ведення бойових дій, тут вдалось зберегти більше життів, ніж у Бузковому парку. Ротний того дня врятував майже всю молодь, прийнявши бій разом із старшими тероборонівцями.
Сергій Козак, учасник бою поблизу Херсонського обласного ліцею Фото: investigator.org.ua
Саме Костянтин Козак зараз займається питанням визнання загиблих та поранених у ході оборони Херсона учасниками бойових дій. Він має копії офіційних відповідей від військової частини сім’ям загиблих від 1 березня. І зміст цих документів є дещо парадоксальними. З одного боку, військові визнають, що тероборонівці були призвані до частини А 7360, а потім загинули під час боїв, ось тільки, як йдеться у паперах: “Бойове розпорядження, журнал бойових дій, підсумкові бойові донесення – відсутні. У зв’язку з цим військова частина не може надати довідку про Вашу безпосередню участь у боях в Херсонському ліцеї”.«Нас військова частина не те, що не признає учасниками, – продовжує свою розповідь Сергій Панейко, – Вони зовсім від нас відмовились… Вони сказали – ми нічого не знаємо. У нас немає ніяких даних, списки втрачені, книги наказів втрачені, ми не можемо підтвердити, що ви були учасником бойових дій».
Дерева зі слідами російських куль у Бузковому парку Херсона Фото: investigator.org.ua
Родини загиблих військовослужбовців за законом мають право на отримання від держави 15 мільйонів гривень компенсації. Гроші мають виплачуватись частинами: одноразово – 3 мільйона, а потім – по 300 тисяч гривень щомісяця. Суми виплат пораненим варіюють від 1 мільйона до 600 тисяч гривень, у залежності від тяжкості ушкоджень. Але поки що ані виплат, ані визнання їх учасниками бойових дій поранені теорборонівці та сім’ї загиблих дочекатись не можуть.Ба більше, частина тих, хто того дня віддав своє життя у боях з окупантами, до сьогодні навіть офіційно не визнані загиблими, хоча пройшло вже більше року. У березні 2022 військовим ніколи було займатися формальностями та слідкувати за видачею родинам загиблих усіх відповідних документів. Зараз ця проблема є ключовою.
Бійці добровольчого формування “Феміда”, поряд з меморіалом у Бузковому парку Фото: investigator.org.ua
«З юридичної точки зору – хлопці ж ще навіть загиблими не визнані. Не встановлено факт смерті кожного цього бійця. Ми прекрасно пам’ятаємо ті дні. Хлопцям роздали зброю, вони пішли воювати і майже одразу загинули. Військовій частині тоді було не до оформлення документів, – розповів нашим кореспондентам командир добровольчого формування “Феміда”, що також входить до складу 124 Бригади територіальної оборони, Едуард Леонов.Стосовно поранених – ситуація схожа. Ті з них, що отримали медичну допомогу в лікарнях вже окупованого Херсона, не можуть довести, що були поранені саме внаслідок бойових дій з ворогом. Медики, щоб убезпечити теороборонівців від росіян, які їх розшукували, реєстрували бійців як цивільних з побутовими травмами.
Ще одне важливе питання, що не дає спокою бійцям херсонської територіальної оборони – чому бій того дня взагалі відбувся?
Теорборонівці 194 бригади вважають, що ключовий вплив на трагічну розв’язку подій у Бузковому парку та поблизу Обласного ліцею мало те, що росіяни завчасно знали про їхні плани і дислокацію. Ті, хто вижив у цьому пеклі, відкрито заявляють: хтось “зливав” окупантам кожен крок захисників Херсона, тому бій був приречений і перетворився на показову страту.
«Коли ми приїхали туди, нас вже чекали. Росіяни фактично оточили нас, орієнтуючись у Херсоні краще за нас, місцевих. Тобто, звідкись вони знали, коли і хто саме з нас там буде», – розповідає Сергій Панейко.
Вагомим фактором поганої підготовки тероборонівців до захисту міста стала й абсолютна байдужість місцевої влади до створення і забезпечення підрозділів. Зазначимо, що на момент початку повномасштабного вторгнення 2 з 6 батальйонів місцевої ТРО, а саме Херсонський та Генічеський, фактично навіть не мали приміщень для своєї постійної дислокації, не кажучи вже про сучасну зброю або якусь військову техніку.
Навчання загонів Херсонсьої ТРО, 2020 рік Фото: investigator.org.ua
За тиждень до повномасштабного вторгнення влада області заявляла, що процес формування бригад ТРО у регіоні йде за графіком. “Плани та графіки” ОДА втілились у те, що 1 березня 2022 року захисники Херсона прийняли бій проти російських БМП і танків з автоматами, 2-ма РПГ на роту та Коктейлями Молотова, що готували самостійно напередодні. Просто тогочасне керівництво міста та області, будучи власниками великих аграрних імперій, більше переймалось своїм бізнесом, а не безпекою області. Останні перед вторгненням масштабні навчання із залученням сил територіальної оборони відбулись на Херсонщині ще у 2020 році.«Коли я виходив з парку, то бачив, що зі мною врятувалось ще десь четверо. Усі інші загинули. Розумієте, нам була команда атакувати колону з російською піхотою. Нам не казали, що там будуть танки. Коли ми приїхали до Бузкового парку, на дахах будівель поряд вже сиділи снайпери. Це була засідка, в яку нас відправили», – показує своє ставлення до організації бою 1 березня 2022 року Сергій Панейко.
Меморіал у Бузковому парку Фото: investigator.org.ua
Побутує думка, що війна триває, допоки не повернені імена останнім загиблим на ній невідомим солдатам. З херсонськими тероборонівцями ситуація дещо інша. Нам достеменно відомі імена кожного з них, ми знаємо, коли і як вони загинули, та офіційно вони – живі, хоча вже понад рік як живуть лише у спогадах. Доля ж тих, хто вцілів, склалась по-різному: когось було замордовано в російських катівнях, хтось загинув у складі Збройних сил України під Бахмутом, а хтось, як Сергій, залікував рани і продовжує викладати у будівельному технікумі. Чоловік зазначає, що не заради грошей хоче визнання себе учасником бойових дій, а заради “справедливості”. Справедливості навіть не для себе, а для тих, хто загинув, адже імена Захисників Бузкового парку не мають бути забуті.P.S. На наш інформаційний запит з проханням роз’яснити ситуацію вже після публікації даного матеріалу, в Оперативно-стратегічному угрупуванні військ “Одеса”, до складу якого входить 124 бригада територіальної оборони, відповіли, що визнання бійців учасниками бойових дій не входить в їх компетенцію та порадили звернутись до Регіонального управління сил ТРО “Південь”.
investigator.org.ua