Мікрорайон Корабельного району міста Херсона – Острів – тому і має таку назву, бо є справжнім островом. Його омивають води Дніпра і його притоки – Кошової. Після втечі з Херсона ворог майже щодня по кілька разів гатить по місту. Причому по інших мікрорайонах обласного центру росіяни стріляють з одного боку, з лівого берега Дніпра.
А на Острів прилітає з двох: з лівобережжя і з сусіднього острова Потьомкінського.
Під час теракту РФ на Каховській ГЕС цей мікрорайон теж постраждав найбільше. Його затопило повністю. Рівень води сягав 3 – 5 метрів над рівнем землі.
Та попри все, люди продовжують тут жити.
До повномасштабного вторгнення населення Острова налічувало понад 12 тисяч дорослих та дітей. Наразі – десь 5 тисяч.
Зараз на території Херсонської міської територіальної громади є три види офіційних укриттів від обстрілів:
Що стосується підземних сховищ, тобто номерних та підвалів, за офіційною інформацією управління цивільного захисту Корабельної районної ради, у мікрорайоні їх 14, місткістю на 7300 осіб.
У підземеллях завжди є щось цікаве. Хоча б сам факт їхньої наявності. А засекречені – розбурхують фантазію неймовірно, особливо у підлітків.
Молодь на свій страх і ризик “вираховувала” повітряні шлюзи та входи до бомбосховищ і спускалася туди. Піддався тоді цьому захопленню і п’ятнадцятирічний херсонець Дмитро. Ще школярем вирішив разом із друзями дослідити таємний об’єкт на території школи № 27.
Завдяки батьківським кусачкам та плоскогубцям подолали ґрати та з ліхтариками спустилися вглиб бетонованого ходу. Внизу від нього вели відгалуження. Деякі ділянки були навіть освітлені, але усі в пилюці. На підлозі – жодного людського сліду, крім їхніх власних. Десь хвилин за 20 “мандрівки” хлопці натрапили на якийсь склад. У ящиках виявилося згущене молоко і каша з тушкованкою в бляшанках. Скільки могли, захопити із собою. На поверхні уважно розглянули етикетки – зроблено в СРСР, 1956-го року. Кашу куштувати не ризикнули, а згущене молоко виявилося цілком їстівним. Візити на той склад хлопці зробили ще кілька разів, а потім прохід до нього виявився перекритим. Та й вхід у дворі школи незабаром міцно забетонували.
Що сталося з консервами у тому бункері, – так і залишилося таємницею.
Але інше “начиння” секретних об’єктів періодично з’являлося на поверхні.
Так, наприклад, частина списаних протигазів, які зберігалися в спорудах цивільного захисту, потрапила до Дар'ївської виправної колонії №10. З серветок для протирання окулярів засуджені робили гігієнічні пакети. Персонал обмінював їх на картоплю, яку заготовляли в жіночих виправних установах на Чернігівщині. Зі шлейок та ременів – шили на замовлення інших підприємств та фермерів робочі рукавиці. А гуму дрібно різали для дорожнього покриття.
Але з якого укриття були ті протигази, теж залишилося інформацією “для службового використання”.
Найпершим стало “публічним”, мабуть, бомбосховище на бульварі Мирний. Наприкінці 90-х до нього раптом відкрили вхід – там запрацювала крамничка з побутової хімії. Херсонці ходили туди не стільки щось купувати, скільки подивитися на броньовані двері та “нутро”. Щоправда, доволі швидко ту “лавочку” також несподівано прикрили.
Проте згодом в іншому бункері, на вул. Леніна (наразі Соборна), доволі надовго вгніздилися безхатченки.
У 2008 році міська влада трохи відкрила “залізну завісу” навколо об’єктів цивільного захисту. За офіційною інформацією, на обліку в Херсоні було 138 бомбосховищ: 92 з них були готові приймати людей, 25 підлягали капітальному ремонту, а 21 мали списати через затоплення ґрунтовими водами. Два з них, на Херсонському комбінаті хлібопродуктів, така доля вже спіткала.
Також списали одне з укриттів на Острові, на вул. Патона, 9.
Наприкінці 2011 року ДСНС оприлюднила результати перевірок. Держслужбовці “відкрили для себе” іржаві труби, залишки колишніх документів, якихось хімречовин, гнилі матраци…
Майже усі споруди перетворилися на сховища сміття.
Понад 45% сховищ виявилися непридатними для укриття населення та працівників.
Це стосувалося й Острова.
Тоді в мікрорайоні на обліку значилося чотири номерних (розраховані на одну працюючу зміну підприємств, загалом на 6100 робітників) й десять найпростіших укриттів (на загальну місткість 1200 осіб).
Три бомбосховища зареєстровано за однією адресою: Карантинний острів, 1, але на територіях різних підприємств:
- приватного акціонерного товариства “Херсонський суднобудівний завод”;
- Херсонського державного заводу “Палада”;
- філії ПАТ “СК “Укррічфлот” ХССРЗ ім. Комінтерну”.
Ще одне – на території публічного акціонерного товариства “Дніпровське підприємство “Ера” за іншою адресою, Острівське шосе, 32.
На усі підприємства полетіли “листи щастя”, вимоги відновити нормативну документацію та привести споруди в належний стан.
Але мало хто тоді одразу кинувся виконувати ці вимоги. Яскравий приклад – ПАТ ДП “Ера”.
Комсомольським районним відділом м. Херсона УДСНС України стан укриття на підприємстві перевіряли ще у 2012, 2013, 2014, 2015 роках. Щоразу складали Акти, що споруда не готова до захисту людей. Щоразу перераховували на кількох сторінках порушення, які необхідно виправити, заходи, які треба зробити. Проте там, як кажуть, “і кіт не валявся”.
Хоча країна вже стикнулася з анексією Криму, а на сході йшла війна.
Щоб вплинути на “неслухняних”, до справи приєдналася прокуратура – подали позов до суду.
Справа розглядалася в Херсонському окружному адміністративному суді. Представники ПАТ ДП “Ера” підтвердили, що численні порушення мають місце. Але розвели руками: коштів на “реінкарнацію” бомбосховища – нема.
Суд зобов’язав підприємство привести споруду цивільного захисту в належний технічний стан і готовність до укриття населення. Але.
Наводити хоч якийсь лад на об’єктах цивільного захисту почали фактично перед самим початком повномасштабного вторгнення.
Проте жодного підземного укриття, придатного для використання, наразі немає.
Як пояснив заступник начальника відділу з питань цивільного захисту м. Херсона Володимир Осіпов, після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС усі захисні споруди Острова затопило. Старі розсохлі двері не витримали натиску води.
Щодо підвалів, то воду й мул з них вже відкачали, але приміщення ще продовжують просушувати та обробляти хімічними препаратами від можливих збудників інфекцій. Тобто перебувати в цих укриттях без спеціального спорядження небезпечно для життя. Крім того, через пошкодження електромереж там немає світла.
Тому влада постійно та наполегливо рекомендує жителям Острова евакуйовуватися, виїжджати в більш безпечні місця.
Але люди вперто не хочуть покидати свої домівки. Кажуть, найстрашніше – окупацію, уже пережили, й обстріли теж переживуть.
Біля під’їздів купки жінок та чоловіків щось жваво обговорюють, сміються. Інші вигулюють песиків. Хтось просто сидить, відпочиває. А дехто знову висаджує квіти на знищених повінню клумбах.
Звісно, сюди теж у будь-який час може “прилетіти”. Адже стіни захищають від градів, танків, але від мін та авіаударів – ні.
На питання, а де ж сиділи, в якому укритті, жінка так відповіла:
Загалом у Херсоні та передмісті, за інформацією обласної військової адміністрації, наразі на обліку 235 укриттів. З них готові до застосування 83 бомбосховища, облаштовано 191 найпростіше укриття, тобто підвали. Ще встановлено майже 100 габіонів. Усі ці захисні споруди можуть прийняти приблизно до 20 відсотків довоєнного населення.
До повномасштабного вторгнення в Херсонській територіальній громаді жило 322 557 осіб. Через окупацію та обстріли дві третини населення виїхало.
Але люди поступово повертаються, бо на чужині важко, в інших регіонах – небезпечно, там теж “прилітає”. А ще вірять: вдома і стіни вбережуть.
Ірина Ухваріна, sheriffua.org
Під час теракту РФ на Каховській ГЕС цей мікрорайон теж постраждав найбільше. Його затопило повністю. Рівень води сягав 3 – 5 метрів над рівнем землі.
Та попри все, люди продовжують тут жити.
До повномасштабного вторгнення населення Острова налічувало понад 12 тисяч дорослих та дітей. Наразі – десь 5 тисяч.
Зараз на території Херсонської міської територіальної громади є три види офіційних укриттів від обстрілів:
- спеціалізовані (номерні);
- найпростіші (звичайні підвали та цокольні приміщення будинків);
- габіони (наземні споруди).
Що стосується підземних сховищ, тобто номерних та підвалів, за офіційною інформацією управління цивільного захисту Корабельної районної ради, у мікрорайоні їх 14, місткістю на 7300 осіб.
“Секрети Полішинеля”, або трохи передісторії
Усі херсонські номерні захисні споруди (бомбосховища) будувалися за радянських часів. Інформація про них була засекреченою. Лише за часів гласності та перебудови, напередодні розвалу СРСР, у пресі стали з’являтися статті про таємні підземні об’єкти у містах. ЗМІ писали й про колишні секретні лабораторії, і про військові заводи, приховані кілометровим шаром ґрунту, і навіть – про гігантських щурів, що розжиріли на продовольчих запасах “на випадок війни”.У підземеллях завжди є щось цікаве. Хоча б сам факт їхньої наявності. А засекречені – розбурхують фантазію неймовірно, особливо у підлітків.
Молодь на свій страх і ризик “вираховувала” повітряні шлюзи та входи до бомбосховищ і спускалася туди. Піддався тоді цьому захопленню і п’ятнадцятирічний херсонець Дмитро. Ще школярем вирішив разом із друзями дослідити таємний об’єкт на території школи № 27.
Завдяки батьківським кусачкам та плоскогубцям подолали ґрати та з ліхтариками спустилися вглиб бетонованого ходу. Внизу від нього вели відгалуження. Деякі ділянки були навіть освітлені, але усі в пилюці. На підлозі – жодного людського сліду, крім їхніх власних. Десь хвилин за 20 “мандрівки” хлопці натрапили на якийсь склад. У ящиках виявилося згущене молоко і каша з тушкованкою в бляшанках. Скільки могли, захопити із собою. На поверхні уважно розглянули етикетки – зроблено в СРСР, 1956-го року. Кашу куштувати не ризикнули, а згущене молоко виявилося цілком їстівним. Візити на той склад хлопці зробили ще кілька разів, а потім прохід до нього виявився перекритим. Та й вхід у дворі школи незабаром міцно забетонували.
Що сталося з консервами у тому бункері, – так і залишилося таємницею.
Але інше “начиння” секретних об’єктів періодично з’являлося на поверхні.
Так, наприклад, частина списаних протигазів, які зберігалися в спорудах цивільного захисту, потрапила до Дар'ївської виправної колонії №10. З серветок для протирання окулярів засуджені робили гігієнічні пакети. Персонал обмінював їх на картоплю, яку заготовляли в жіночих виправних установах на Чернігівщині. Зі шлейок та ременів – шили на замовлення інших підприємств та фермерів робочі рукавиці. А гуму дрібно різали для дорожнього покриття.
Але з якого укриття були ті протигази, теж залишилося інформацією “для службового використання”.
Найпершим стало “публічним”, мабуть, бомбосховище на бульварі Мирний. Наприкінці 90-х до нього раптом відкрили вхід – там запрацювала крамничка з побутової хімії. Херсонці ходили туди не стільки щось купувати, скільки подивитися на броньовані двері та “нутро”. Щоправда, доволі швидко ту “лавочку” також несподівано прикрили.
Проте згодом в іншому бункері, на вул. Леніна (наразі Соборна), доволі надовго вгніздилися безхатченки.
У 2008 році міська влада трохи відкрила “залізну завісу” навколо об’єктів цивільного захисту. За офіційною інформацією, на обліку в Херсоні було 138 бомбосховищ: 92 з них були готові приймати людей, 25 підлягали капітальному ремонту, а 21 мали списати через затоплення ґрунтовими водами. Два з них, на Херсонському комбінаті хлібопродуктів, така доля вже спіткала.
Також списали одне з укриттів на Острові, на вул. Патона, 9.
Острів. Покинуте бомбосховище на вул. Патона, 9. Фото Олександра Корнякова
- навчально-виховний комплекс – загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 9, відстань до укриття – 85 м;
- гімназія № 3 – 190 м;
- спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 57 – 650 м;
- школа вищої спортивної майстерності – 1 км 530 м;
- дитячий садок № 9 – 450 м;
- дитячий садок № 83 – 470 м;
- дитячий садок № 80 – 550 м.
Укриття для сміття?
Тут, мабуть, слід згадати, що під час приватизації бомбосховища “автоматично” відійшли до власників приватизованих заводів разом із самими підприємствами. А найпростіші укриття, тобто підвали, опинилися на балансі ЖЕКів чи ОСББ. Зберігати функціональне призначення захисних споруд мали вже саме балансоутримувачі. А державна служба з надзвичайних ситуацій повинна була щороку контролювати їхній стан.Наприкінці 2011 року ДСНС оприлюднила результати перевірок. Держслужбовці “відкрили для себе” іржаві труби, залишки колишніх документів, якихось хімречовин, гнилі матраци…
Майже усі споруди перетворилися на сховища сміття.
Укриття у Херсоні. Архівне фото
Понад 45% сховищ виявилися непридатними для укриття населення та працівників.
Це стосувалося й Острова.
Тоді в мікрорайоні на обліку значилося чотири номерних (розраховані на одну працюючу зміну підприємств, загалом на 6100 робітників) й десять найпростіших укриттів (на загальну місткість 1200 осіб).
Три бомбосховища зареєстровано за однією адресою: Карантинний острів, 1, але на територіях різних підприємств:
- приватного акціонерного товариства “Херсонський суднобудівний завод”;
- Херсонського державного заводу “Палада”;
- філії ПАТ “СК “Укррічфлот” ХССРЗ ім. Комінтерну”.
Ще одне – на території публічного акціонерного товариства “Дніпровське підприємство “Ера” за іншою адресою, Острівське шосе, 32.
На усі підприємства полетіли “листи щастя”, вимоги відновити нормативну документацію та привести споруди в належний стан.
Але мало хто тоді одразу кинувся виконувати ці вимоги. Яскравий приклад – ПАТ ДП “Ера”.
Комсомольським районним відділом м. Херсона УДСНС України стан укриття на підприємстві перевіряли ще у 2012, 2013, 2014, 2015 роках. Щоразу складали Акти, що споруда не готова до захисту людей. Щоразу перераховували на кількох сторінках порушення, які необхідно виправити, заходи, які треба зробити. Проте там, як кажуть, “і кіт не валявся”.
Хоча країна вже стикнулася з анексією Криму, а на сході йшла війна.
Щоб вплинути на “неслухняних”, до справи приєдналася прокуратура – подали позов до суду.
Справа розглядалася в Херсонському окружному адміністративному суді. Представники ПАТ ДП “Ера” підтвердили, що численні порушення мають місце. Але розвели руками: коштів на “реінкарнацію” бомбосховища – нема.
Суд зобов’язав підприємство привести споруду цивільного захисту в належний технічний стан і готовність до укриття населення. Але.
Наводити хоч якийсь лад на об’єктах цивільного захисту почали фактично перед самим початком повномасштабного вторгнення.
Спеціалісти відділу з питань цивільного захисту Херсонської міської ради моніторять стан сховищ та укриттів. 7 лютого 2022 року.
Сьогоднішні реалії
Офіційно на Острові досі значаться чотири номерних і десять найпростіших споруд цивільного захисту.Проте жодного підземного укриття, придатного для використання, наразі немає.
Як пояснив заступник начальника відділу з питань цивільного захисту м. Херсона Володимир Осіпов, після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС усі захисні споруди Острова затопило. Старі розсохлі двері не витримали натиску води.
Херсон, мікрорайон Острів, 9 червня 2023 року. Фото Олександра Корнякова
Щодо підвалів, то воду й мул з них вже відкачали, але приміщення ще продовжують просушувати та обробляти хімічними препаратами від можливих збудників інфекцій. Тобто перебувати в цих укриттях без спеціального спорядження небезпечно для життя. Крім того, через пошкодження електромереж там немає світла.
Тому влада постійно та наполегливо рекомендує жителям Острова евакуйовуватися, виїжджати в більш безпечні місця.
Але люди вперто не хочуть покидати свої домівки. Кажуть, найстрашніше – окупацію, уже пережили, й обстріли теж переживуть.
Життя за буквою “Г”
Жителі материкової частини Херсона пересуваються вулицями так, щоб між Дніпром і ними були стіна будинку чи глухий паркан. А жителі Острова – щоб будівлі захищали їх як з боку Острівського шосе, так і зі сторони дороги між Гідропарком та Нафтогаванню. Тобто, своєрідною буквою “Г”.
Херсон, мікрорайон Острів, вересень 2023. Фото Олександра Корнякова
Біля під’їздів купки жінок та чоловіків щось жваво обговорюють, сміються. Інші вигулюють песиків. Хтось просто сидить, відпочиває. А дехто знову висаджує квіти на знищених повінню клумбах.
Звісно, сюди теж у будь-який час може “прилетіти”. Адже стіни захищають від градів, танків, але від мін та авіаударів – ні.
Так, міни залітають, – розповідає місцева жителька Валерія. – Ось днями така залетіла, схожа на плескатий горщик. Ми, звісно, тут трохи здригнулися, сиділи як мишки. Потім повиходили, і повсюди все було посипано оцими, дротиками.
На питання, а де ж сиділи, в якому укритті, жінка так відповіла:
Ні, ви знаєте, в укриття ми не ходимо. Як завжди, бігаємо в коридор, у під’їзд. І молимося.
Загалом у Херсоні та передмісті, за інформацією обласної військової адміністрації, наразі на обліку 235 укриттів. З них готові до застосування 83 бомбосховища, облаштовано 191 найпростіше укриття, тобто підвали. Ще встановлено майже 100 габіонів. Усі ці захисні споруди можуть прийняти приблизно до 20 відсотків довоєнного населення.
До повномасштабного вторгнення в Херсонській територіальній громаді жило 322 557 осіб. Через окупацію та обстріли дві третини населення виїхало.
Але люди поступово повертаються, бо на чужині важко, в інших регіонах – небезпечно, там теж “прилітає”. А ще вірять: вдома і стіни вбережуть.
Ірина Ухваріна, sheriffua.org