Думки про завтрашній день і трохи кави

“Після звільнення в мене було натхнення щось таке цікаве зробити, якусь подяку містянам, які витримали цей іспит. Вирішили відкрити кав’ярню, а назва якось сама по собі народилася і вона просто неймовірна. І зараз, коли люди заходять до нас, у них багато асоціацій із цим місцем і з цією назвою”.

Приємна музика, затишна атмосфера. За барною стійкою пораються дві тендітні привітні баристи. Таке враження, що більшість відвідувачів – постійні клієнти. Олексій раз по раз відвертається від справ для дружнього спілкування з відвідувачами. Складається враження майже домашньої обстановки. Лаконічний темний інтер’єр прикрашають підсвічена мапа України та розмальовані в етнічному стилі гільзи й тубуси, прилаштовані під вазони для квітів. На столах – жовті квіти та кубики Рубіка, на найбільшому столі біля вікна – ще й шахи та дитячі ігри. Знадвору періодично чути вибухи…

“Ми вже майже рік працюємо в такому екстремальному режимі. Щодня обстріли, прильоти по всьому місту. Перед новим роком дісталося й нам, пошкодило дах, багато побилося посуду і тари з напоями. Та головне, що всі живі. Довелося терміново влаштовувати генеральне прибирання. А потім я ще десь тиждень, напевно, залишався після закриття на ніч і ремонтував стіни, стелю, бо все потріскалось. 
І такі відчуття, думаєш, зараз все так дофарбовуєш, прибираєш, і так не хочеться, щоб це ще раз повторилося. Дуже вдячний нашим дівчатам: жодна з них не запанікувала і не втекла від нас після того випадку. І взагалі люди у нас в Херсоні дуже сильні та якісь залізобетонні: От, “прильот”. Людина впала, встала, подивилась – живий, здоровий – добре, і пішла собі далі свої справи робити”.

Говорили про проблеми. Звісно ж, основна проблема – ворожі обстріли міста. Через них не так багато відвідувачів, як хотілося б. А ще Олексій вважає, що дуже великою проблемою у місті є пияки. І так само – підприємці, які розводять цих пияків. Каже, їх можна в одну лінію з окупантами поставити. Бо окупанти псують життя херсонцям із лівого берега, а “алкоточки” з пияками псують життя всім прямо тут.
“Вони зовсім поруч. І справа, і зліва. Соромно, бо зараз в місті багато буває приїжджих, серед них і волонтери, й іноземці. То які враження про наше місто в них залишаться?

У країні війна, ми – прифронтове місто. До вживання алкоголю особлива увага повинна бути. Хлопці, не ганьбіть ні себе, ні наше місто!”

Олексій вважає, що малий бізнес у Херсоні дає надію людям, які зараз виїхали, повернутися додому. Він отримує багато повідомлень в Інстаграм від молоді щодо роботи.

“Молодь пише з інших міст: з Одеси, із Києва, навіть із Німеччини. Кажуть, ми готові повернутися, нам потрібна робота”.

Все одночасно і просто, і складно: буде в місті безпека і порядок – будуть і нові робочі місця, і перспективи, і охочі працювати й відбудовувати своє місто…

​Олександр Андрющенко, Вгору

Фото Олександр Андрющенко, 27 березня 2024 року.