Ці світлини зняті на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині. На них понівечені будівлі, затоплені вулиці, розбита ворожа техніка... Тут військові та цивільні, волонтери та рятувальники, дорослі й діти. Кожна фотографія – це історія: історія життя, історія втрат, історія порятунку, історія надії.На відкриті фотовиставки Бориса Бухмана «731 день та 8 років війни» волонтерки побачили себе на світлинах.
Зроблені у 2023 році фото представлені на виставці одного з найвідоміших фотографів Одеси та України Бориса Бухмана «731 день та 8 років війни», яка відкрилась 24 лютого в одеському Центрі болгарської культури.
Зустрічаємось із фотографом наступного дня, бо в день відкриття він був «нарозхват». Борис Бухман йде виставкою і розповідає про світлини, зроблені на Херсонщині: ось ця всіх здивувала – лебідь за будівлею обладміністрації, це підручники у школі, ось кафе в Херсоні, евакуаційний поїзд, дорога на Антонівський міст, зруйнована «Фабрика», сюди їздили з волонтерами та кореспондентами зі Словаччини та з Чехії...
Фото Бориса Бухмана
На Херсонщині фотограф буває часто: то як фотокореспондент – якщо до військових, то як волонтер – як їздить з гуманітаркою. Він допомагає кожному, хто звертається – і військовим, і цивільним. Каже, 2022 рік був для нього «імені Миколаєва», а 2023-й минув під знаком Херсона. Та й нещодавня поїздка з волонтерами була саме до Херсона – роздавали гуманітарку на Острові.
Борис Бухман. Фото Ігоря Бойченка
«Бути корисним там, де я можу бути корисним»
Борис Бухман згадує, як 24 лютого 2022 року ходив з фотоапаратом порожніми одеськими вулицями, як зайшов до хлопців-майданівців – вони коктейлі Молотова готували. Попросив і собі парочку:«...бо якщо сюди прийдуть росіяни, я якогось п***ра з собою заберу. Я так просто не здамся. В окупації не сидітиму, але і поїхати я не поїду». Правда, доньку з онуками відправив до Ізраїлю, але дружина залишилась поруч. Потім квартира доньки стала перевалочним пунктом для тих, хто виїздив із Миколаєва, Херсона, Чорнобаївки. Люди могли заночувати, відпочити, помитися, поїсти – і рушали далі.
«Я не зміг стояти осторонь. – пояснює Борис Бухман. – Я чудово розумів, що за віком в армію не пройду, тим більше, що в мене стоять стенти у серці, що буду в тягар, не дай Боже, якийсь молодий через мене загине. Я повинен бути корисним там, де я можу бути корисним». Борис розповідає, що спочатку було дуже складно: акредитації немає, з фотоапаратом ходити не можна. А потім його запросили на зустріч до пресофіцерів, вирішили робити патріотичні фотографії – так світлини Бориса Бухмана «оселилися» на одеських біг-бордах. Коли на початку травня 2022-го отримав акредитацію, стало легше. Але зв’язок з пресофіцерами не тільки не втрачав – пропонував свою допомогу, відзняв все, що можна було, об’їздив з військовими різні напрямки, в тому числі й херсонський.
До речі, на херсонському напрямку зараз воює і племінник фотографа. Саме завдяки йому в руках Бориса Бухмана опинився прапор, знятий з Антонівського мосту, який став експонатом Національного музею історії України в Другій світовій війні:
«Я розумів, що не маю права такий артефакт тримати вдома. Мені дівчата з музею сказали: прапор з Антонівського мосту висить поруч із прапором, який наші герої винесли з Азовсталі, його передав їм Буданов».
«Цей Прапор мені подарували бійці та розповіли, як його виносили з Антонівського мосту Херсона. Він дуже заважав ворогові, вони лютували від його вигляду, від кольору. Переді мною стояли справжні Герої, і поруч із ними наш Племінник. То був дорогий подарунок і я зрозумів, і одразу їм сказав, що це не для мене особисто, це для музею». Борис Бухман / Facebook.
«Тепер Херсон для мене – місто-герой»
Борис Бухман чесно зізнається, що до великої війни жодного інтересу до Миколаєва та Херсона не мав, попри те, що за часів царської імперії Одеса була у складі Херсонської губернії. Як і для багатьох, для нього це були проїзні міста по дорозі до Криму. А зараз, каже може проїхати Миколаїв та Херсон із заплющеними очима.Коли у Миколаєві сталася трагедія, він із волонтерами возив туди воду, гуманітарку, з Миколаєва відправляли продукти військовим.
«Така велика робота була волонтерська, – розповідає. – І, звичайно, я в Миколаєві лазив розбитою будівлею адміністрації, всі поверхи пролазив. Для мене Миколаїв став містом-героєм, яке захистило Одесу». На Херсонщину він потрапив ще до деокупації, фотографував військових. Зізнається, ніколи не думав, що так радітиме, побачивши монумент Кавуну, аж до сліз на очах. І, звісно, увічнив його.
«Вечірній Кавун... Наш! Чи любите ви кавуни, як люблю їх я? Наші військові неймовірні, я за ними не встигаю. Коли ти бачиш цей символ нашої Херсонщини, гордий за всю країну!» 22 жовтня 2022 року. Борис Бухман / Facebook.
На цій виставці світлин з кавуном немає – вони були на попередній, «Шляхами Перемоги», яка експонувалася рік тому в Артцентрі Міського саду.
Фотограф розповідає, що до Херсона потрапив 20 листопада, приїхав із волонтерами. Перше враження – російські агітаційні борди, які ще не встигли познімати, але пильно око під кожним побачило напис: «Слава ЗСУ».
«Мій другий приїзд уже порадував, – розповідає Борис, – бо в Херсоні вже були патріотичні українські борди. Я не пам'ятаю, що там було написано, але душа раділа. Для мене Херсон теж став містом слави. Тепер Херсон для мене – місто-герой».
«Херсон – місто герой! Ні в кого з нас немає сумнівів у цьому. Окупація – це важкий період, у якому проявляється вся людська суть. Хтось продовжував боротися, хтось просто жив і чекав, хтось співпрацював із ворогом... Херсон ще хворіє, хворіє від «руського мира». Але лікування відбувається швидко. Ми разом усе це подолаємо! Ми разом – це і є Україна!» 23 листопада 2022 року. Борис Бухман / Facebook.
«На Святого Миколая у мене був кавун»
У Херсоні Борис Бухман зателефонував своїй херсонській учениці Олі Фількіній. Вони познайомилися років 8 тому завдяки благодійній організації «Парус надії», яка опікувалась онкохворими дітьми, фотографа попросили подарувати дівчинці фотоапарат, потім вона пройшла майстер-клас. Під час окупації вчитель телефонував учениці та просив, щоб вона якось вибиралася з Херсона, але батьки боялися її відпускати через російські блок-пости. Зустрілися вони тільки 20 листопада, Борис викликав батьків, спитав, чи хочуть вони, щоб він забрав доньку до Одеси – і попросив привезти кавун.«Їхав до Одеси з кавуном. З херсонським. Я одразу придумав, що з нього зроблю Святого Миколая. І ось коли я продірявлював в кавуні дірочку для окулярів, він у мене лопнув. Залив усю квартиру. Але у 22-му році на Святого Миколая в мене був кавун». Зараз Оля з подругою мешкає у квартирі доньки Бориса, згодом до Одеси переїхали і її батьки.
«Вивчаю географію України разом із ЗСУ»
На самому початку війни Борис Бухман написав у фейсбуці, що вивчає географію України разом із ЗСУ, бо є якісь села, яких ти ніколи не знав, а тепер знаєш, бо вони стали легендами. Як Чорнобаївка, наприклад.Йдемо виставкою. Це – Мирне, Миколаївська область, потім Посад-Покровське, знову Мирне, Новогригорівка, Зоря, Шевченкове, знову Посад-Покровське. Це Ізмаїл, волонтери сітки плетуть, а от ще волонтер – херсонець, і не один...
«Коли ми приїхали до Херсона, нас пресофіцер Херсонського прикордонного загону познайомив із Галиною Іванівною, почесною громадянкою Херсона. Вона двічі була в полоні, її катували, але вона не зламалася, треба віддати їй належне. І ми з нею проїхали містом. Це ж біля парку, де вони підірвали телевежу. От бачите, я вже знаю Херсон», – посміхається фотограф.
«Уманець Галина Іванівна – відомий у місті Херсоні волонтер, громадський діяч, яка з перших днів Революції Гідності змогла організувати та координувати діяльність волонтерів, здійснила величезну кількість поїздок до зон окупації, зокрема на передові лінії бойових дій для доставки волонтерської та медичної допомоги. Під час окупації Херсона перебувала у місті та зазнавала тортур з боку рашистів. Її катували струмом, підключаючи дроти до рук і грудей. У свої 70! років вона мужньо через це пройшла і ніколи не засумнівалася в нашій Перемозі!!!» Борис Бухман / Facebook.
Він проїхав з одеськими волонтерами по багатьох населених пунктах українського півдня і бачив, яку різну долю мають навіть села-сусіди. Повністю розбите Мирне на Миколаївщині, там чоловік розповідав, як на його очах росіяни вистрілили в його дружину з танка, жінку розірвало на шматки. А поряд село Благодатне на Херсонщині – там начебто все ціле.
«Але там мені жителі розповідали, що російський солдат прийшов у будинок, побачив великий телевізор і розстріляв його, тому що не міг забрати. Далі почав висмикувати дріт, «щоб у нього вдома інтернет був». Потім на кухні наводить на бабцю автомат, наказує відкрити сейф (який сейф у бабці в селі?) – і показує на мультиварку. Всі ці історії я чув власними вухами», – ділиться враженнями Борис Бухман.
Згадує фотограф і історію з іншого села на Херсонщині – Високопілля, куди їздив з італійськими та молдовськими кореспондентами. У Алли та Сергія був гарний будинок з басейном. Але російські військові вигнали їх із дому й оселилися там самі – чоловік тридцять чеченців. Сергій їздив селом, збирав убитих і ховав їх. За першої ж нагоди втік і нашим військовим на карті показав свій будинок – і ті його бомбардували, росіян вбили.
«Потім я зателефонував його дружині Аллі, – розповідає Борис. – Сергію було погано, щось із серцем. Я на Facebook оголосив збір прямо на її картку, зібрали якусь кількість грошей. Потім телефоную: Ну як? Як він одужав? – Все нормально, каже, одужав. Ми на ці гроші вікна купили, і він видужав».
Алла та Сергій з Високопілля біля свого зруйнованого будинку. Фото Бориса Бухмана
Згадує Борис Бухман і затоплення після підриву Каховської ГЕС, він у перший же день приїхав до Херсона. Розповідає, як впродовж пів години відганяли автівку, яку поставили на вулиці Воронцовській, все вище і вище, бо вода дуже швидко прибувала. Як зайшов по сухому, а виходив по коліна у воді. Загалом, до Херсона приїздив часто, з різними волонтерськими групами та встиг відзняти багато: і порятунок людей із затоплених будинків, і дії рятувальників, і евакуацію.
«15 машин від БО «Я Допоможу» поїхали у наш Херсон. Нас чекали, зустрічали з вдячністю. Їхали з дощем, приїхали зі зливою. І показали нам частину Корабельного району, де пересуватися можна лише вплав і на човні. Біля будинку чергували ДСНС. Перевозили людей, доставляли їжу, ліки. Вода на той час впала в деяких місцях метрів на два-три. Пливли на човні – внизу вода, зверху вода. Польський спецкор у прямому ефірі це показував. Європі таке треба показувати щодня…» 13 червня 2023. Борис Бухман / Facebook.
«Вони таки поклали насіння в кишеню»
Порада жінки на Херсонщині окупантам, щоб вони поклали насіння в кишеню, запам’яталася не лише Борису Бухману. Однак він візуалізував мрію багатьох українців.«Коли відсунули русню, я ще 2022 року приїхав до Миколаївської області, дивлюся: розбитий російський БТР, і росте соняшник біля нього. Зрозумів, що вони таки поклали насіння в кишеню. У мене було таких два випадки. Цей і розбитий російський літак Су-30, збитий між Одеською та Миколаївською областями».
Фото Бориса Бухмана
Відповідь Бориса Бухмана на питання, чи поїде він на лівобережжя після звільнення, була передбачуваною: «Звичайно! Головне тільки, щоб вони мене взяли!» І робить все, щоб військові йому не відмовили, адже один з напрямків його волонтерської діяльності – допомога ЗСУ.
Борис Бухман в колі друзів на відкриті виставки «731 день та 8 років війни» волонтерки побачили себе на світлинах. Фото Ігоря Бойченка
Лариса Жарких, Вгору