“Лиманська коза” на Київщині – Або, як британські волонтери вивозили козину ферму з Херсонщини

Від дегустацій та екскурсій до виживання під обстрілами

Олена Белозоренко започаткувала власну справу близько 10 років тому, переїхавши з Херсона, де раніше працювала організатором гастрольних турів у театрі ім. Миколи Куліша, до мальовничого Станіслава. Вони з чоловіком придбали там будиночок з видом на Дніпро-Бузький лиман. Спочатку завели двійко кіз, а згодом і більше. І робота закипіла. Чоловік дбав про кіз, а Олена варила сири за різноманітними рецептами, експериментуючи зі спеціями та іншими складниками. Усього близько 15 видів сиру. Влаштовувала частування та екскурсії для гостей ферми.

Дегустаційні сети

Яких тільки сирів не куштували відвідувачі та замовники “Лиманської Кози”:

• Халумі – м'ятний сир, підсмажений без використання масла;

• Бельпер Кноллє – гострий сир в перцево-часниковій крихті з гімалайською сіллю;

• Фета в маринаді;

• Кілька видів бринзи (з чорним кмином, з самбаром, зі в’яленими помідорами та базиліком;

• Рікота – м'який ніжний сир, без вираженого смаку;

• Качота – твердий сир в асортименті (з томатами, з пажитніком, з винною чи кавовою скоринкою, зі шпинатом, з паприкою, з курагою, родзинками та горіхами;

• М’який сир “Шевр”;

• М’який Адигейський сир;

• та інші.

Гості ферми смакують сири Олени Белозоренко

З гіркотою Олена розповідає про свої мирні плани:

Все розвивалося. Ми планували відкрити нові зони, по іншому приймати туристів, подавати французький сир. Але прийшла війна. І все…

За її словами, окупація в Станіславі розпочалася через місяць після повномасштабного вторгнення. Люди з села виїздили. На вулиці, де була ферма, залишилося лише троє мешканців. Олена каже, там була дуже небезпечна ділянка, яку російські військові сильно обстрілювали. Та їм з чоловіком довелося залишатися, щоб дбати про кіз.

Олена Белозоренко фото зроблено під час окупації

Олена розповідає:

Під час окупації ми втратили одного козла. Ще дві кізоньки померли пізніше під час обстрілів, мабуть, що серце не витримало. Бо так, просто в одну мить їх не стало.

Залишаючись в окупації, Олена продовжувала робити сир і бринзу. Харчовими продуктами фермери обмінювалися з односельцями, підтримували одне одного, і так і жили. Початок повномасштабної війни припав на період появи молодняку. Після окотів, господарство збільшилося з 23 кіз до 50.

Ми планували, як будуть повертатися селяни, роздавати нашим людям кізочку та козлика, щоб вони могли започаткувати свій бізнес, – розповідає Олена.

Поповнення на фермі

За її словами, хоча деякі односельці повторно виїздили, усього вдалося роздати 28 козенят. І отримувачі таких живих подарунків від “Лиманської кози” досі шлють вдячні відгуки й фото тварин, які вже підросли й дають молоко.

На питання, як змінилось виробництво за період війни, Олена каже, що під час війни не вела жодних підрахунків. Рятували тварин, молоко, і більшість продукції просто роздавали всім, хто так чи інакше їх підтримував, волонтерам, а після деокупації – й українським військовим.

Один з багатьох видів сирів

Важкий виїзд і непросте життя на новому місці

Майже рік ферма прожила під обстрілами. Траплялися прильоти, спалахували пожежі. Не обійшлося й без втрати сіна й зерна, заготовлених для годування кіз. А після несподіваної загибелі двох кізочок господарі почали замислюватися про переїзд усією фермою до безпечнішого місця, щоб не втрачати тварин і вберегти власне життя.

Але організувати такий переїзд було нелегко. Адже в господарстві крім більш ніж двох десятків кіз, були ще й кілька собак і котів, залишених господарями. Всіх їх за час війни прихистила співчутлива Олена. Однак, наприкінці жовтня 2023 року завдяки добрим людям і волонтерам, всьому неспокійному господарству нарешті вдалося виїхати.

Засновник ферми Валерій Белозоренко з одною з рогатих підопічних

У пошуках місця прихистку для козиної ферми подружжю допомогла колишня колега Олени по театру Юлія Ломчак. Через свою сестру вона вийшла на підприємців з Київщини, які мали покинуту ферму. Кияни радо відгукнулися й запропонували не тільки місце для “Лиманської кози, а й житло для Олени та її чоловіка.

Вони нас дуже підтримують. Дають і меблі якісь садові й таке інше. І допомагають нам влаштувати локацію і хоч потроху приймати туристів, – розповідає Олена Белозоренко.

За словами фермерки, переїхали вони дуже швидко, зібравшись буквально за тиждень.

І все завдяки допомозі багатьох небайдужих людей. Організували виїзд волонтери ГО “Сильні, бо вільні”. Зі Станіслава до Миколаївщини тварин на своєму мікроавтобусі вивозив волонтер Сергій Рибальченко. А звідти на вантажних машинах, розмістивши кіз, собак і котів у окремих клітках, до кінцевого пункту призначення їх доставляли британські волонтери. Британців до червоної зони не пускали, тому транспортування вийшло доволі складним.

Перевезли й усе обладнання.

Кізочки на вигулі. Архівне фото ферми

Це була дуже важка процедура. Кіз підвозили, перевантажували, але все завершилося добре, завдяки нашим людям. Всім, хто нас підтримував. Українці взагалі – це незламні люди. І вони дійсно допомагають одне одному, – говорить Олена.

Подружжя вже планує відновлення туристичного бізнесу. Вони сподіваються, що це якось допоможе заробити гроші на утримання великого стада. Наразі годувати кізочок є чим, бо знову ж таки, допомогли добрі люди. “Але це ж не може бути вічно, тому треба заробляти”, – наголошує Олена.

Локація “Лиманської кози” на Київщині

Вона зізнається, що труднощі з кормами були завжди. І в мирні часи більша частина заробленого йшла на те, щоб утримувати кіз належним чином. А зараз стало ще важче. Ще й ситуація зі світлом дуже важка. Виробництво повністю залежить від електроенергії. Сонячних батарей чи акумуляторів немає, а використання генератора, за словами Олени, робить сир золотим за ціною. Тож найбільше чого потребують підприємці, це якісь альтернативні засоби, які б могли допомогти зберігати молоко та сир від псування.

Ганна Щидловська, ВВгору

Всі фото зі сторінки “Лиманської кози” на Фейсбуці.